Визначення перемоги у війні іноді здається очевидним, проте це оманливе враження. Битви виграються, але чи можна сказати, що війна закінчена? Примус до капітуляції противника або повна поразка не завжди є кінцевою метою. Війни на зразок корейської чи іракської демонструють складність у встановленні чітких меж перемоги. Історія показує, що справжнє значення перемоги часто залежить від довгострокових результатів, а не лише від воєнних здобутків. Нині ця проблема постала і перед Україною, яка бореться за свою незалежність у війні з Росією, де визначення перемоги досі не є однозначним.
Політолог, колишній декан Гарвардської школи ім. Кеннеді, експомічник міністра оборони США, автор концепції “м’якої сили” Джозеф Най виразив свою думку щодо можливої перемоги України.
На його думку, завершення військових конфліктів може бути різним, і кожен випадок має свої унікальні наслідки. Друга світова війна завершилася повним контролем союзників над Берліном і Токіо, а також усуненням керівництва Німеччини та Японії. Це був чіткий і однозначний результат. Проте, В’єтнамська війна, як зазначає експерт, стала явною поразкою для Сполучених Штатів. Північний В’єтнам захопив Південний, і це призвело до непотрібних втрат життя 58 тисяч американських солдатів. У свою чергу, результат Корейської війни експерт називає “патовим”, оскільки війна формально не завершилася, і демілітаризована зона досі розділяє Північ і Південь.
Проте, на думку Ная, такі загальні характеристики можуть бути оманливими. Він наголошує на тому, що війна в Іраку, хоч і закінчилася поваленням режиму Саддама Хусейна, не досягла своїх основних цілей. Сполучені Штати не знайшли зброї масового ураження, яка стала виправданням для вторгнення, і не змогли перетворити Ірак на стабільну демократичну державу. Натомість, експерт підкреслює, що реальним переможцем у цій ситуації став Іран, який став найвпливовішою політичною силою в Іраку. Це можна вважати великим прорахунком для США.
Щодо Корейської війни, Джозеф Най наголошує на різниці між результатами для Південної та Північної Кореї. Хоча демілітаризована зона зберігається, Південна Корея перетворилася на динамічну демократичну державу з високим рівнем доходу — близько 35 тисяч доларів на душу населення на рік. Тим часом Північна Корея залишилася диктатурою з надзвичайно низьким рівнем життя — лише 1200 доларів на душу населення. В країні регулярно трапляються продовольчі кризи. Це, за словами політолога, ставить під сумнів саме поняття “патової війни”, оскільки результат для двох Корей виявився зовсім різним.
Далі він аналізує війну в Україні, зазначаючи, що визначення перемоги тут залежить від воєнних цілей і часових рамок. У 2014 році Росія вторглася в Україну під приводом захисту російськомовних у Криму та на Донбасі. Через вісім років вона вирішила продовжити цей процес і намагалася знищити Україну як незалежну державу. Президент Росії Володимир Путін у 2021 році відкрито писав, що не вважає Україну самостійною державою, а частиною “великого російського світу”. Політолог вважає, що Путін мав намір захопити Київ за кілька днів і змінити українську владу, повторюючи дії Радянського Союзу в Угорщині у 1956 році та в Чехословаччині у 1968 році.
Однак, на думку Ная, оцінюючи початкові цілі Путіна, можна стверджувати, що Україна вже здобула перемогу. Путін не зміг досягти своєї мети. Президент України Володимир Зеленський відкинув усі поради залишити країну та створити уряд у вигнанні. Навпаки, він мобілізував українське суспільство та армію, і українці зуміли захистити столицю та зірвати план Росії. Ба більше, Зеленський вдало скористався дипломатією, заручившись підтримкою Заходу, що дозволило Україні зміцнити свою військову міць. Таким чином, за словами експерта, вторгнення Росії призвело не тільки до зміцнення української національної ідентичності, але й до посилення НАТО, до якого приєдналися Фінляндія та Швеція після тривалого нейтралітету.
Незважаючи на це, Най підкреслює, що російські війська досі контролюють приблизно п’яту частину території України. Путін переглянув свої цілі, і тепер він вимагає від України визнати анексію чотирьох східних областей, навіть тих, які російські війська контролюють лише частково. На думку експерта, війна перетворилася на конфлікт на виснаження, де Путін покладається на перевагу Росії у чисельності населення та ресурсах. Він, можливо, сподівається, що воля України до опору ослабне, так само як і підтримка Заходу.
Водночас, за даними Джозефа Ная, останні опитування показують, що 26% українців відкриті до дипломатичного врегулювання, але вони не готові до фіктивних переговорів із Путіним, який не розкаявся. Близько 86% українців вважають, що Росія й надалі становитиме загрозу, навіть якщо буде підписано мирну угоду. Як зазначає експерт, хоча і Росія, і Україна заявляють про готовність до переговорів, їхні позиції залишаються кардинально різними. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, друг Кремля, намагався виступити посередником, але його зусилля не змогли змінити позицію Путіна. Водночас Дональд Трамп продовжує заявляти, що здатен завершити війну за один день, але експерт підкреслює, що це здається малоймовірним без повної капітуляції України.
Най також наводить слова президента Чехії Петра Павела, який вважає, що не варто очікувати повної поразки жодної зі сторін. Він передбачає, що частина української території залишатиметься окупованою Росією, можливо, на роки. Експерт погоджується з тим, що якщо Україна визначить свою мету як збереження незалежності та зміцнення зв’язків із Європою, залишаючи питання повернення територій відкритим на майбутнє, то така перемога цілком можлива.
Нарешті, Най зазначає, що для досягнення успіху Україні необхідно отримати додаткову допомогу, яка посилить її переговорні позиції. Хоча досягнення максималістських цілей України може бути неможливим у найближчій перспективі, експерт вважає, що легітимність українських позицій буде збережена на міжнародній арені, доки не буде визнано анексію Росією українських територій. Це можна назвати “корейським рішенням”, коли за перемир’ям і демілітаризованою зоною стежитимуть міжнародні миротворці. За такої умови Росії доведеться зіткнутися з втручанням багатьох країн, якщо вона вирішить відновити атаку.
На завершення, Джозеф Най підкреслює, що Україні також потрібна допомога для відновлення економіки та доступ до ринків Європейського Союзу. У короткостроковій перспективі “корейське рішення” не задовольнить максималістські амбіції України, проте воно дозволить назвати ситуацію перемогою, оскільки Україна зможе зберегти свою незалежність і продовжити боротьбу за свої території в майбутньому.
