Перейменування алкогольних напоїв і сирів у 2026 році: юридичні та економічні виклики для українського бізнесу
Україна стоїть на порозі змін, які торкнуться назв алкоголю та сирів, які десятиліттями були невід’ємною частиною споживчого вибору. З 2026 року назви «коньяк», «шампанське», «Cognac», «Champagne», «Feta», «Parmigiano-Reggiano» та інші перестануть використовуватися для продуктів українського виробництва. Це є вимогою міжнародного права, а також виконанням зобов’язань за Угодою про асоціацію з ЄС. На перший погляд це здається простою зміною назв, однак за цим стоїть низка економічних ризиків, юридичних колізій та потенційних судових конфліктів, які можуть торкнутися будь-якого виробника або імпортера. Українським виробникам доведеться переглядати рецептури, ребрендувати продукцію та переконувати споживачів, що напій чи сир залишаються тими самими, хоча назва змінюється. На тлі війни це створює додаткові проблеми для виживання бізнесу та його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Історичний та правовий контекст питання
Мова йде не про заборону як таку, а виконання зобов’язань України за умовами Угоди про асоціацію з ЄС і норм законодавства щодо захисту географічних зазначень. Відповідно до них, з 1 січня 2026 року Україна має припинити використання 12 захищених назв, серед яких найвідомішими є «шампанське» та «коньяк».
У повсякденній мові слово «шампанське» ще іноді звучить, коли йдеться про українське ігристе вино. Проте торгові полиці давно розставили акценти: пляшок з такою назвою там уже не знайти. При цьому з коньяком ситуація складніша – частина виробників вже рушила в бік ребрендингу, інші лише придивляються до стартової лінії — і, схоже, не всі відчувають потребу поспішати.
Питання щодо використання в Україні назв «коньяк», «шампанське», «фета», «рокфор» або «пармезан» не виникло раптово, вона має чітке історичне та правове коріння, пов’язане з радянською моделлю виробництва і торгівлі, яка ігнорувала концепцію географічного походження продукту як елементу його якості та цінності. У міжнародному праві такі назви класифікуються як географічні зазначення – об’єкти інтелектуальної власності, які захищають назви товарів, що походять з конкретної території та мають характеристики, зумовлені саме цим походженням. Зокрема, цей принцип закріплений, в Угоді СОТ про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS Agreement), статті 22–24.
При цьому Європейський Союз пішов далі, створивши розгалужену систему захисту PDO/PGI, де назва продукту є юридично нерозривною з регіоном виробництва, кліматом, сировиною та технологією. Офіційний реєстр таких назв ведеться Єврокомісією в базі eAmbrosia, де зафіксовано, що Champagne може вироблятися виключно у французькому регіоні Шампань, Cognac має статус захищеного географічного зазначення і пов’язаний з регіоном Коньяк у Франції, а Feta з 2002 року є PDO і може вироблятися лише в окремих регіонах Греції.
Слід зазначити, що в даному випадку мова йде не про торгові марки, а форму колективного права, яку неможливо «викупити» чи «орендувати». Це принципова позиція ЄС, яку підтверджує, зокрема, Європейська Комісія у своїх роз’ясненнях щодо географічних зазначень
Проте за часів Радянського Союзу ігнорувалася ця модель, тому назви «коньяк», «шампанське», «пармезан» на інші використовувалися як родові поняття, без зв’язку з географією, стандартами чи правами виробників. У результаті в пострадянських країнах, включно з Україною, сформувалася спотворена споживча культура, де назва асоціювалася не з походженням, а з типом продукту або навіть рівнем престижу.
16 вересня 2014 року була ратифікована Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами (далі — Угода про асоціацію). Серед інших питань, Угода регулює визнання та захист географічних зазначень на території України та ЄС. Вона встановлює стандарти, які уточнюють права й обов’язки сторін відповідно до Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) та інших міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.
Додатки до Угоди містять переліки географічних зазначень для сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, а також для вин, ароматизованих вин і спиртних напоїв України та ЄС. При цьому кількість українських географічних зазначень, які отримують захист у ЄС, є значно меншою, ніж кількість європейських, захищених в Україні.
Це пояснюється історично: в Україні майже не було продуктів, які б відповідали суворим критеріям для географічного зазначення. Для того, щоб продукт отримав таку марку, він має походити з певної території та мати особливу якість, репутацію або характеристики, що визначаються саме цим місцем — кліматом, традиціями та знаннями майстрів, які виготовляють продукт із унікальними для нього властивостями.
Слід зазначити, що Угода передбачала 7-річний перехідний період для сиру фета, рокфор та пармезан, який завершився 1 січня 2023 року. Що стосується міцного алкоголю та вин, для них було встановлено 10-річний перехідний період, який завершиться 1 січня 2026 року. До переліку захищених назв входять 12 позицій: Cognac (коньяк), Armagnac (арманьяк), Calvados (кальвадос), Grappa (граппа), Anis Portuges (аніс португеж), Champagne (шампанське), Madera (мадера), Porto (порто), Jerez/Xeres/Sherry (херес), Marsala (марсала), Malaga (малага) та Tokaj (токай).
Отже, з нового року замість «Шампанського» будуть ігристі вина, замість «Коньяку» – бренді або спиртові напої, а також запроваджуються інші назви для кальвадос, граппа, аніс португеж, мадера, порто, херес, марсала, малага та токай. Це є не забороною виробництва і не обмеженням ринку, а приведенням маркування у відповідність до міжнародного права, що підтверджується і позицією української Торгово-промислової палати.
Наслідки для українського бізнесу
Фактично, український бізнес опинився між необхідністю виконувати міжнародні зобов’язання та реальністю внутрішнього ринку, де споживач роками обирав продукт за традиційною назвою. Проте ЄС наполягає: використання захищених назв — це не питання смаку чи маркетингу, а питання прав на інтелектуальну власність, яке є важливим, як патент чи авторське право. Україна хоче бути рівноправним учасником європейського ринку і тому повинна дотримуватися правил клубу.
Те, що багато країн проходили цей шлях десятками років, Україна має виконати за декілька місяців. Саме тому тепер виникають питання: чи дійсно держава належно підготувала цей сектор до змін, чому комунікаційна кампанія почалась лише тоді, коли час вже вичерпано, і чому виробники роками не мали чіткої інструкції, як саме відбуватиметься перехід? Хто мав контролювати виконання зобов’язань за Угодою про асоціацію, хто відповідав за підготовку нормативної бази, і чи не скористалися окремі компанії змінами для власної комерційної вигоди? Адже на ринку вже з’явилися імпортери, які активно просувають «справжній французький Cognac», тоді як українські виробники змушені пояснювати споживачам, що їхній продукт не став гіршим — просто змінюється його юридична назва.
Показовою в цьому контексті є позиція Торгово-промислової палати України, яка публічно роз’яснює суть змін не лише як юридичної технократичної процедури, а як і частини великого цивілізаційного вибору. Перший віцепрезидент ТПП України Михайло Непран пояснює:
«Якщо ми хочемо, щоб у світі визнавали Гуцульську бринзу, Херсонський кавун чи Мелітопольську черешню, ми також повинні визнавати чужі географічні назви. Україна переходить з радянської практики умовних назв до цивілізованої системи, де слово — це не просто слово, а інтелектуальна власність».
Однак на практиці українські виробники фактично залишилися сам на сам з реалізацією цього переходу. В той час як у Європі впровадження системи GEI тривало десятиліттями, супроводжуючись державними програмами підтримки, компенсаційними механізмами та освітніми кампаніями, в Україні — не було нічого подібного. Виробники самостійно мають фінансувати ребрендинг, зміну маркування, рекламні кампанії та адаптацію експортних стратегій. Тепер вони повинні переконати споживача, що «бренді» — той самий напій, який роками називався «коньяком», тоді як імпортери, навпаки, можуть використати цю ситуацію для зміцнення власних позицій на ринку, просуваючи оригінальні європейські продукти з автентичними назвами.
Якщо Україна дійсно прагне створювати власні захищені географічні бренди — від вин до продуктів харчування, то починати слід не з формальної заборони назв, а реальної інституційної підтримки тих, хто виготовляє ці продукти. В іншому разі ми ризикуємо отримати ситуацію, коли українські виробники втрачають частку ринку через зміну назви, а іноземні — навпаки, лише зміцнюють свої позиції.
Варто відмітити ще один важливий момент. Наразі в Україні не існує судових рішень, які б стосувалися захисту географічних зазначень ЄС на підставі Угоди про асоціацію. Водночас така практика навряд чи не з’явиться найближчим часом, оскільки Укрпатент продовжував видавати свідоцтва на знаки для товарів і послуг, що містили географічні зазначення ЄС, навіть після набуття чинності положеннями Угоди.
Це створює потенційну підставу для судових спорів, бо дійсність свідоцтв на знаки, які ідентичні або надто схожі на захищені європейські географічні зазначення, вважається порушенням Україною принципу міжнародних відносин pacta sunt servanda. Така ситуація не сприяє покращенню міжнародного іміджу країни та ставить під питання готовність держави дотримуватися власних зобов’язань перед ЄС.
Очевидно, що найближчим часом українські суди можуть стати ареною для розгляду таких справ. При цьому виробники, які продовжують використовувати заборонені назви, а також органи, що видають свідоцтва на відповідні знаки, опиняються в зоні правового ризику. Тому перегляд правомірності реєстрацій свідоцтв є не лише юридичною, а й політично важливою темою, адже демонструє готовність України дотримуватися міжнародних стандартів і зобов’язань.
Загалом, ситуація з географічними зазначеннями ЄС в Україні може слугувати індикатором того, наскільки ефективно країна інтегрує міжнародне право у внутрішню практику, а також наскільки серйозно підходить до виконання своїх зобов’язань у сфері інтелектуальної власності. Дотримання цих правил стане ключовим фактором для уникнення судових конфліктів і підтримки репутації держави на міжнародній арені.
Війни за назви продуктів: міжнародна практика захисту традиційних страв та напоїв
Показово, що процеси перейменувань харчових продуктів вже давно пройшли інші країни. Французький коньяк (Cognac) є прикладом продукту, який охороняється суворо, оскільки назва позначає виноградний дистилят з регіону Коньяк у Франції. Більшість країн світу, які визнають захист географічних зазначень — ЄС, США (частково), Канада, Японія — заборонили продаж продуктів під назвою «коньяк», якщо вони не походять із зазначеного регіону.
У США дозволені лише історичні торгові марки до 2006 року, тоді як нові продукти під цією назвою реєструватися не можуть. Шампанське (Champagne), виноградне ігристе вино з регіону Шампань, суворо охороняється країнами ЄС, Канадою, Австралією та іншими державами, тоді як у США деякі виробники можуть історично використовувати слово «Champagne», проте з уточненням регіону, наприклад «California Champagne», і поступово переходять на маркування «sparkling wine».
Крім того, традиційні сири також часто стають предметом суперечок. Фета, класичний білий сир з овечого та козячого молока, який греки вважають «білим золотом», отримала маркування PDO у 2002 році, що дозволяє використовувати назву лише для сирів, вироблених у визначених регіонах Греції та за строгою технологією. Данські виробники, попри це, продовжували виготовляти та експортувати фету за межі ЄС, заперечуючи, що обмеження стосуються лише продажів на території Євросоюзу, а зовнішня торгівля не порушує їхніх прав на торгівлю.
Боротьба за фету тривала роками і завершилася у 2019 році, коли справа потрапила до Європейського суду, а у 2022 році суд постановив заборонити Данії використовувати назву «фета» для продуктів, що не відповідають грецькому оригіналу. Сьогодні Греція виробляє близько 130 тисяч тонн фети щорічно, більша частина якої йде на експорт.
Подібна ситуація виникла і з італійським пармезаном (Parmigiano-Reggiano), який виробляється лише в регіонах Парма, Реджо-нель-Емілія, Модена, Болонья і Мантуя. У ЄС назва суворо охороняється, тоді як у США слово «Parmesan» стало загальною назвою для подібних сирів, що виробляються за іншими технологіями. Після торговельної угоди з ЄС Канада відмовилася від використання назв «feta» та «parmesan» для нових виробників, що демонструє поступову адаптацію інших країн до європейських стандартів.
Конфлікти навколо географічних зазначень не обмежуються лише сиром і вином. Туреччина та Німеччина зіткнулися через дьонер-кебаб, коли Туреччина подала заявку на реєстрацію назви «дьонер» як традиційної страви у ЄС, наполягаючи на дотриманні визначених рецептів та способів нарізки м’яса. Німеччина виступила проти, оскільки німецькі виробники готують страву інакше, використовуючи свинину та телятину і додаючи різні соуси. Вартість продажів дьонер-кебаб у Німеччині становить щонайменше 3,5 млрд євро на рік, тому суперечка має не лише культурний, а й економічний вимір. Європейська комісія надала сторонам пів року на компроміс, а у разі його відсутності ухвалить рішення самостійно.
Ізраїль та Ліван сперечаються через хумус, традиційну страву Близького Сходу, обидві країни претендують на статус національної спадщини та ведуть суперечки через його міжнародний продаж. Зокрема, у 2010 році суперники влаштували кулінарні акції, встановивши рекорди ваги приготованого хумусу.
Південна Корея, Японія та Китай мають власні конфлікти через кімчі та його китайський аналог пао-цай, де Сеул заявляє про культурну експропріацію, а Пекін відстоює свою версію страви. ЮНЕСКО визнало південнокорейську культуру приготування кімчі нематеріальною культурною спадщиною людства у 2013 році, що частково врегулювало міжнародний конфлікт.
Міжнародні приклади демонструють, що конфлікти навколо географічних зазначень завжди мають економічний та культурний вимір, оскільки йдеться про значні доходи та репутацію держави. Для України впровадження захисту географічних зазначень ЄС є не лише питанням права, але й тестом готовності національної системи регулювання та судової практики інтегрувати міжнародні стандарти, що визначить подальший курс розвитку ринку харчових продуктів і алкогольної продукції та вплине на позицію країни у глобальній економіці.
Під час війни український бізнес, який і так працює в надзвичайно складних умовах і ледь виживає, стикається з додатковими проблемами через необхідність адаптації до вимог щодо захисту географічних зазначень. Виробники, особливо тих продуктів і напоїв, які підпадають під обмеження Угоди про асоціацію з ЄС, змушені переглядати маркування, змінювати рецептури та іноді навіть ребрендувати продукцію, що потребує додаткових ресурсів, часу та коштів. Зараз, коли логістика, постачання сировини та внутрішній ринок перебувають під серйозним тиском, ці вимоги стають ще більш відчутним навантаженням, що створює реальні ризики для виживання бізнесу та його конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках.
