У той час, коли Україна воює, щодня спрямовує мільярди на потреби фронту та має критично важливі потреби, парламент повертається до теми, яка виглядає максимально відірваною від реальності. На тлі бюджетного дефіциту, який складатиме у 2026 році 18,5% ВВП (2,4-2,5 трильйони гривень), нардепи знову виносять на порядок денний ініціативу щодо перейменування копійок у шаги, яка не додає жодної гривні до Держбюджету, але гарантовано потребує додаткових ресурсів. Це більше нагадує гру в символи, ніж відповідальну економічну політику.
Копійка чи «шаг»:дорогоцінна розкіш у часи війни
Спроба нардепів в розпал повномасштабної війни зайнятися перейменуванням дрібної монети виглядає не просто дивно, в відверто недоречно. Коли фронт щодня потребує дронів, боєприпасів і стабільного фінансування, парламентські комітети раптом знаходять час і енергію для дискусій про перейменування «копійок» у «шаги».
Комітет Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики, розглянув ініціативу щодо зміни назви дрібної розмінної монети та висловив підтримку законопроєкту, який передбачає заміну назви «копійка» на «шаг», рекомендувавши винести його на розгляд парламенту. Про це з гордістю повідомив «головний податковий реформатор», голова профільного комітету Данило Гетманцев. Коментуючи це рішення, він зазначив, що вважає перейменування української розмінної монети «важливою та принциповою реформою», яка, на його переконання, «стане потужним звитяжним кроком до макрофінансової стабільності держави».
Парламентарі наголошують, що таке перейменування не можливо сприймати як косметичну правку в словнику, адже це масштабне втручання в інфраструктуру фінансової системи. Йдеться про необхідність змін у численних інформаційно-комунікаційних системах, переоформлення глобальних сертифікатів і свідоцтв про випуски цінних паперів, додаткову роботу для емітентів і регуляторів. Цілком зрозуміло, що така процедура вимагає часу, грошей та людських ресурсів. А таких ресурсів у країні, яка воює, якраз немає. Варто також зазначити, що законопроєкт навіть не передбачає фінансування цих витрат з Державного бюджету, перекладаючи тягар на учасників ринку й фактично створюючи чергову точку напруги в економіці.
Ця парламентська ініціатива, яскраво свідчить про акцент на пріоритетах. У період воєнного стану такі зміни не є ані першочерговими, ані невідкладними. Вони не мають економічного обґрунтування, не несуть практичної користі й лише відволікають державу та бізнес від процесів відновлення. В ситуації, коли кожна гривня має працювати на безпеку й оборону, символічні ініціативи без реального сенсу виглядають як розкіш, яку країна під обстрілами просто не може собі дозволити.
Давня традиція державних символів: перейменування грошей крізь роки
Історія з черговим «перейменуванням грошей» вже давно перейшла з розряду разових ініціатив у давню державну традицію, яка активізується щоразу, коли в країни з’являються проблеми значно серйозніші за назви монет. Україна воює, економіка працює в режимі виживання, але дискусії про те, як саме мають називатися дрібні гроші, з дивовижною регулярністю повертаються на порядок денний. Наче назва монети здатна компенсувати інфляцію, дефіцит бюджету чи втрати на фронті.
Почалося це задовго до повномасштабної війни – ще у 1990-х роках, одразу після запровадження гривні, держава намагалася осмислити власну грошову ідентичність. Питання щодо спорідненості «копійки» з радянськими часами постійно турбувало чиновників. У 2010-х роках тема знову спливла, але вже під соусом декомунізації та відновлення історичної справедливості. Саме тоді Нацбанк почав публічно говорити про «шаг» як автентичну українську назву дрібної монети, апелюючи до практик часів УНР. Але навіть тоді, у відносно мирний період, ідея не зрушила з місця, оскільки економічної необхідності в ній не побачили.
Після 2014 року, на тлі війни з РФ, держава повернулася до цієї теми вже як до символічного інструмента відмежування від імперської спадщини. Проте парадокс полягає в тому, що саме в цей момент копійка почала зникати з обігу природним шляхом, оскільки інфляція зробила її майже непотрібною, а готівкові розрахунки дедалі більше поступалися безготівковим. Світ рухався до цифрових грошей, а чиновники настирливо наполягали на перейменуванні того, чим майже не користуються.
Водночас Голова НБУ Андрій Пишний послідовно проводить лінію історичної справедливості. «Копійка», за його логікою, є не нейтральним словом, а маркером московського впливу, який десятиліттями вбудовувався в українське повсякдення. На його думку, в умовах повномасштабної війни питання назв, символів і мови перестають бути другорядними, вони стають частиною опору. Повернення «шага» у цьому контексті виглядає як спроба забрати назад те, що було витіснене разом з власною історією.
На відміну від «копійки», «шаг» має глибоке українське коріння. Це не новотвір і не штучна реконструкція. Назва фіксується ще з XVI століття, активно функціонує в документах козацької доби, а згодом природно входить у літературну мову. Українська класика неодноразово оперує цим словом, бо для кількох поколінь українців «шаг» був зрозумілою і живою частиною економічної реальності. Під час революційних подій 1917–1921 років він навіть набув цілком практичного виміру, ставши реальною розмінною монетою.
У Нацбанку підкреслюють, що сьогодні «копійка» фактично збереглася лише в державах, які перебувають у ворожому до України політичному та ціннісному полі. Тому її подальша присутність у національній валюті виглядає щонайменше дисонансом. Дерусифікація та деколонізація мають стати тривалим процесом очищення від чужих смислових нашарувань, який стосується і топоніміки, і культури, і навіть дрібних монет у гаманці.
Дослідження, проведені істориками Музею грошей НБУ, лише підкріплюють цю позицію. Аналіз традицій грошової лічби, назв монет і практик накопичення багатства показав, що саме «шаг» є органічною українською назвою для дрібного номіналу. В цій логіці гривня постає як спадкоємиця княжої доби, а шаг як нащадок козацької економічної культури. Разом вони формують цілісну й внутрішньо узгоджену систему.
Крім того, мовознавці додають ще один важливий аргумент. «Шаг» — це глибинна лексична одиниця української мови, коротка, зручна і природна у вживанні. Її повернення не лише відновлює традицію, а й остаточно розриває зв’язок між українською валютною системою та російською імперською лінгвокультурою. Фактично йдеться про мовну деколонізацію на рівні щоденного побуту.
Історики також нагадують, що з середини XVII століття «шаг» широко використовувався в козацькому діловодстві, а в XIX столітті був настільки звичним, що без проблем з’являвся в художніх текстах. Навіть у творчості Тараса Шевченка це слово фігурує неодноразово і підтверджує його повноцінне існування в економічних відносинах того часу.
Соціологія теж додає ще один штрих до цієї картини, вказуючи на той факт, що інтерес українців до власної історії та культури зростає, а національні символи сприймаються як джерело гордості. Гроші є одним з небагатьох атрибутів держави, з яким кожен має справу щодня. Саме тому назва дрібної монети перестає бути дрібницею. Вона стає знаком того, що країна не просто воює за території, а послідовно повертає собі власні сенси навіть у таких, здавалося б, непомітних речах, як дріб’язок у кишені.
Однак сьогодні ця дискусія виглядає особливо дисонансною. Повномасштабна війна триває вже четвертий рік, Держбюджет латають міжнародною допомогою, а держава знову вхопилася за стару ідею, щодо зміни назви дрібної монети. Формально все це робиться заради історичної справедливості, але фактично ми не маємо чіткого розуміння, навіщо це саме зараз. У країні, де щодня рахують не копійки, а мільярди на оборону, питання перейменування грошей очевидно, що є несвоєчасним та й взагалі відірваним від реальності. Історія повторюється, адже, коли бракує ресурсів на головне, держава знову починає химерну боротьбу за символи, ніби намагаючись підмінити зміст формою.
Держбюджет 2026 року: логіка пріоритетів
Фінансова архітектура Державного бюджету на 2026 рік характеризується суттєвим розривом між доходами у 2 трлн 904,6 млрд грн та видатками у 4 трлн 824,1 млрд грн, що автоматично робить його виконання залежним від зовнішньої допомоги, обсяг якої оцінюється у $44 млрд, при цьому невизначені джерела для $18 млрд створюють системний ризик нестабільності, особливо з огляду на те, що рівень державного та гарантованого боргу досягає 106% ВВП. Попри деклароване зростання доходів та помірний прогноз економічного зростання на рівні 2,4% реального ВВП, структура бюджету не знімає ключового питання про спроможність держави самостійно фінансувати свої базові функції в умовах війни.
Найбільш суперечливим елементом Держбюджету є оборонний блок, адже при формальному виділенні 2 трлн 807,1 млрд грн фактичний рівень фінансування виявляється нижчим за показники 2025 року з урахуванням додаткових рішень парламенту, що означає зменшення реальних можливостей для забезпечення війська технікою, ресурсами та грошовим утриманням. Особливо різко цей дисбаланс проявляється на тлі рішення про підвищення фінансування діяльності народних депутатів до 200 тис. грн щомісячного забезпечення, тоді як підвищення зарплат військовослужбовцям у 2026 році не передбачене взагалі, що формує відчуття цинічного перекосу пріоритетів у воюючій державі.
Соціальний блок Держбюджету, який включає 468,5 млрд грн на соціальний захист, індексацію пенсій та розширення допомоги сім’ям з дітьми, створює образ держави, що реагує на суспільний запит, однак ці кроки значною мірою нівелюються інфляцією на рівні 9,9% та нерівномірним розподілом доходів, за якого прогнозована середня зарплата у 30 032 грн залишається статистичним показником, а не реальною опорою для більшості громадян. Аналогічно підвищення зарплат вчителям на 30% з січня та на 20% з вересня виглядає політично необхідним рішенням, виконання якого викликає сумніви з огляду на попередній досвід перенесення урядових обіцянок.
У підсумку Державний бюджет на 2026 рік постає як документ, в якому поєднуються прагнення зберегти соціальну керованість, висока залежність від зовнішніх ресурсів та політично вмотивовані видатки, що не завжди корелюють з реальними потребами фронту, внаслідок чого виникає структурний конфлікт між деклараціями про пріоритет оборони і фактичними фінансовими рішеннями. Саме цей конфлікт робить головний фінансовий документ не просто економічно вразливим, а й соціально вибухонебезпечним. Оскільки в умовах війни нерівність у підходах до забезпечення депутатів і військових підриває довіру до державних інституцій і ставить під сумнів здатність влади адекватно визначати справжні національні пріоритети.
Натомість, на тлі бюджетного дефіциту, який складатиме у 2026 році 18,5% ВВП виникає дивна картина, коли держава одночасно обговорює нефундаментальні, символічні зміни, що не збільшують доходи й не зменшують витрати. Перейменування грошей не додає жодної гривні до бюджету, не скорочує борг і не наближає фінансову стабільність. Цілком очевидно, що воно розмиває фокус і створює додаткові накладні витрати в системі, яка і без того працює на межі.
Бюджет 2026 року чітко показує реальність, в якій держава виживає завдяки міжнародній підтримці і змушена рахувати кожен ресурс. У таких умовах символи стають надто дорогими. Питання має полягати не в тому, як називається дрібна монета, а в тому, чи може країна з дефіцитом у 2,4-2,5 трильйони гривень дозволити собі відволікатися на речі, які не мають економічної необхідності, і як взагалі виживати українцям в цих умовах. Ось над чим слід задуматися народним депутатам, хоча, як бачимо, стратегічного і критичного мислення їм бракує.
