Україна готується розіграти одну зі своїх найсильніших економічних карт — корисні копалини. У новому Плані перемоги, презентованому Володимиром Зеленським, цей пункт виглядає як одночасно стратегічний хід і ризикований маневр. Ідея проста: відкрити доступ до українських надр іноземним компаніям, зробивши видобуток корисних копалин інструментом геополітичної гри. При цьому особливий акцент робиться на літії, який стає ключовим ресурсом у глобальній енергетичній революції. Водночас, ставка на «біле золото» може виявитися як потужним ударом по шахівниці міжнародної підтримки, так і пасткою для української економіки. Чи виправдані ці очікування, щоб збудувати на них амбітні плани?
Український літій
У четвертому пункті Плану перемоги, присвяченому економіці, пропонується укласти угоду, яка передбачає спільний захист критично важливих ресурсів України, а також їхнє спільне інвестування та використання. Володимир Зеленський виділив серед таких ресурсів уран, титан, графіт і літій, зазначивши, що їхня загальна вартість може становити трильйони доларів. Однак реалії світового ринку корисних копалин ставлять під сумнів обґрунтованість таких надій.
Україна є однією з небагатьох країн світу, яка володіє значними запасами літію – металу, що став основою сучасної енергетичної революції. За приблизними оцінками, наша країна може мати до 10% світових запасів цього стратегічного ресурсу та третину від європейських. Проте всі ці цифри залишаються орієнтовними, адже детальна інформація про літієві родовища в Україні є державною таємницею, а видобуток наразі не ведеться.
Літій має надзвичайно широке застосування в Україні і сучасному світі. Він є основою для літій-іонних акумуляторів, які використовуються в електромобілях та електроніці. Також метал затребуваний в авіабудуванні, будівництві, фармакології, ядерній енергетиці, лазерних технологіях та навіть у виробництві термоядерної зброї. Крім того, літій грає важливу роль у створенні тритію, необхідного для термоядерного синтезу, та використовується для виготовлення стрижнів, які регулюють роботу реакторів.
Історія видобутку літію в Україні представляє собою сплетіння амбіцій, перешкод та надій на майбутнє, яке поки що залишається невизначеним. Україна має чотири відомі родовища літію: два в Кіровоградській області — Полохівське та ділянка Добра, і два на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Донецької областей — Шевченківське та Крута Балка. Але розвідка цих родовищ проводилася ще за радянських часів, коли літій використовувався переважно у виробництві скла, і його стратегічна важливість була малопомітною. Відтоді суттєвої модернізації досліджень не було. На жаль, на даний час всі стратегічно важливі ділянки опинилися у зоні ризику через військову агресію. Шевченківське родовище біля Покровська знаходиться лише за кілька кілометрів від лінії фронту, а Запорізьке — на тимчасово окупованій території.
Інтерес до українських покладів літію виявляють не лише українські компанії, але й міжнародні. Наприклад, австрійська European Lithium завершила придбання підприємства «Європейський літій Україна», яке володіє ліцензіями на розробку українських родовищ. Однак реалізація проєкту на Шевченківському родовищі малоймовірна через близькість до фронту. Ситуація ускладнюється й тим, що представники російського «Атомредметзолота» вже заявили про свої наміри отримати ліцензії на видобуток літію на тимчасово окупованих територіях. Це створює загрозу втрати контролю над важливими ресурсами, що є ключовими для стратегічної безпеки України.
Потенціал українських літієвих родовищ великий, однак реалізація їх можливостей залежить від багатьох факторів: відновлення контролю над усіма територіями, стабільності політичної ситуації, залучення інвестицій та розвитку сучасної інфраструктури для видобутку. У світлі глобального попиту на цей стратегічний ресурс Україна може стати важливим гравцем на ринку, але для цього необхідно подолати військові, економічні та технологічні виклики, які стоять на шляху до реалізації цього потенціалу.
Слід зазначити, що українські літієві руди поступаються за якістю родовищам Австралії чи Чилі, де концентрація металу значно вища. У 2017–2023 роках «Укрлітійвидобування» інвестувала $20 млн у розвідку Полохівського родовища, яке має запаси у 75 млн тонн. Проте компанія досі не має точних даних, скільки з цієї руди можна отримати збагаченого карбонату літію — ключового компонента для акумуляторів. Зараз компанія перебуває на етапі техніко-економічного обґрунтування, її консультують експерти з Фінляндії, Південної Африки, Бразилії, Великої Британії та Австралії.
У 2024 році «Укрлітійвидобування» планує підготувати остаточний проєкт розвитку родовища, а до 2025 року залучити $700 млн інвестицій. При цьому половину суми планується спрямувати на будівництво шахти та гірничо-збагачувального комбінату, іншу — на завод із виробництва збагаченого карбонату літію. Цей завод, за задумом, буде розташований у країні ЄС і вироблятиме до 20 000 тонн карбонату літію на рік. Однак потенційні інвестори наполягають, що розміщення заводу в Україні неможливе навіть після завершення війни.
Світовий ринок стрімко змінюється. Вже зараз спостерігається профіцит літію, що впливає на ціни, які залишаються низькими. Крім того, розвиваються нові технології виробництва акумуляторів, які можуть зменшити залежність від літію. Прогнози вказують на завершення ери літієвих акумуляторів через 10–15 років, поступаючись місцем новим матеріалам, наприклад, графен.
На цьому фоні витрати на розробку українських родовищ виглядають невиправдано високими. Будівництво шахти, ГЗК та заводу — це сотні мільйонів доларів інвестицій. Наприклад, завод із виробництва гідроксиду літію в Австралії коштував $700 млн, а його північноамериканський аналог — $1,3 млрд. Українські проєкти потребують ще більше вкладень через нерозвинену інфраструктуру та високу собівартість виробництва.
Реалізація літієвих проєктів в Україні залежить від багатьох факторів: завершення війни, залучення інвестицій, модернізації інфраструктури та розвитку технологій. Але головне питання залишається незмінним: чи зможе український літій стати ресурсом, який принесе країні економічний прорив, чи залишиться нездійсненною мрією?
Україна на світовому ринку літію
Як вже зазначалося, світовий ринок літію перебуває в умовах профіциту, що формує тенденцію до зниження цін. Навіть такі великі гравці, як австралійська Mineral Resources, зупиняють свої проєкти, як це сталося з ГОК «Bald Hill», через низьку рентабельність. Водночас Китай, зі своїм технологічним домінуванням, додає ще більшого тиску, пропонуючи конкурентні ціни навіть у збиток, щоб утримати глобальне лідерство.
На цьому тлі українські родовища виглядають неоднозначно. Геологічна розвідка в Україні лише на початкових стадіях, а питання економічної доцільності видобутку залишається відкритим. Критично важливим є рівень «cutoff grade» — мінімальна концентрація корисних елементів у руді, яка виправдовує видобуток. У глобальному контексті, з високими витратами на енергію, низьким рівнем інфраструктурної готовності та значними капіталовкладеннями, що перевищують сотні мільйонів доларів, українські проєкти стають менш привабливими для інвесторів.
Будівництво вертикально інтегрованих комплексів, таких як заводи з виробництва гідроксиду літію, потребує величезних інвестицій. Наприклад, комбінат у Квінані (Австралія) обійшовся Tianqi Lithium у $700 мільйонів із потужністю 24 тисячі тонн гідроксиду літію на рік. Американський проєкт Albemarle, здатний виробляти 50 тисяч тонн, коштував $1,3 мільярда. Україна не лише не має подібних потужностей, а й стикається з проблемами високої собівартості видобутку та неконкурентних цін на електроенергію.
Крім того, світові гіганти, такі як IGO, Liontown Resources і Pilbara Minerals, вже скорочують обсяги виробництва, орієнтуючись на тривалий профіцит ринку. Українські проєкти, які потребують великих початкових вкладень і тривалого терміну окупності, навряд чи зможуть конкурувати на такому ринку. На практиці це означає, що навіть якщо західні компанії погодяться взяти на себе ризики, пов’язані з українськими реаліями, вони стикаються з глобальними проблемами, які ставлять під сумнів їхню інвестиційну привабливість. Висока конкуренція, низькі ціни та технологічне домінування Китаю значно зменшують шанси України на прорив у сфері видобутку літію. Без серйозної модернізації інфраструктури, розробки конкурентоспроможних умов та розв’язання енергетичних проблем, країна ризикує залишитися лише периферійним гравцем на цьому ринку, навіть із багатими природними запасами.
У секторі критичних мінералів основне питання завжди зводиться до економічної доцільності. Щоб оцінити вигідність проєкту, інвестори дивляться на довгострокову динаміку світових цін і прораховують, чи є сенс вкладати кошти. Для України, яка прагне залучити іноземний капітал до розробки літієвих родовищ, ситуація виглядає вкрай складно. Українські родовища літію поки що недостатньо розвідані, їхній потенціал залишається під питанням, а умови видобутку значно поступаються іншим країнам. У світі, де ціни коливаються в межах $10–25 за кілограм, а середній рівень не перевищує $15, українські перспективи не виглядають привабливими. Навіть висока ціна у $85 за кілограм, зафіксована наприкінці 2022 року, тепер стала лише спогадом. Найближчі кілька років цей ринок залишиться перенасиченим, а ціни — низькими, що значно звужує можливості для нових гравців.
Ключовою проблемою є також висока собівартість видобутку в Україні. Геологічні та енергетичні реалії країни роблять цей процес надто дорогим порівняно з Австралією, Чилі чи Китаєм. Компанії цих країн мають доступ до дешевої енергії, розвиненої інфраструктури та багатих родовищ, які дозволяють працювати значно ефективніше. Для України шахтний спосіб видобутку є більш витратним, що суттєво знижує її конкурентоспроможність.
Окремою проблемою стає підтвердження необхідних обсягів руди з достатньо високою концентрацією для стабільної роботи проєкту. Це вимагає значних інвестицій у геологічну розвідку, і навіть якщо знайдуться компанії, готові взяти на себе українські ризики, вони зіткнуться з фундаментальними труднощами: відсутність підготовлених ділянок, недосконала інфраструктура, а також неконкурентна ціна на електроенергію, яка лише посилює проблеми.
Літієва індустрія — це глобальна арена, де виживають лише найсильніші, бо світовий ринок формує жорсткі правила гри. Такі великі гравці, як Китай, Австралія та Чилі, мають багаторічний досвід, масштабні проєкти та фінансову спроможність переживати цінові коливання. Китайські компанії, наприклад, готові працювати навіть у мінус, щоб витісняти конкурентів. У таких умовах Україні важко знайти свою нішу. Саме тому твердження українських політиків «приходьте до нас, у нас є літій» виглядає занадто оптимістичною і далеким від реалій. Можливо, замість зусиль, спрямованих на літієву галузь, варто звернути увагу на інші мінерали й метали. Ресурси, які менш залежні від волатильності світового ринку й мають значний потенціал, можуть забезпечити більш стабільний і реалістичний шлях до економічного розвитку. Це дозволило б уникнути боротьби з гігантами та зробити акцент на тих напрямках, де Україна має реальні переваги.
Отже, Україна стоїть на порозі важливого вибору, який може визначити її економічне майбутнє. Ставка на літій, як на «біле золото» сучасності, є амбітним кроком, але й спірним маневром. Відкрити надра для іноземних інвесторів означає зіграти за правилами глобального ринку, де домінують великі гравці з величезними фінансовими та технологічними перевагами. Україна може виграти цей раунд лише за умови, якщо встигне запропонувати конкурентні умови, залучити інвестиції та подолати внутрішні бар’єри — від недостатньої інфраструктури до геополітичних загроз.
Однак, якщо амбіції переважатимуть над реалістичним аналізом, ставка на літій може обернутися пасткою, яка ще більше посилить залежність нашої країни від зовнішніх факторів і створить нові економічні виклики. Час і правильний розрахунок покажуть, чи здатна Україна перетворити свої природні багатства на важіль економічного зростання, чи ця гра стане черговою спробою поставити все на карту, не маючи ніякого твердого підґрунтя.
