У світі, де війна в Україні довела, що доступ до технологій може бути не менш вирішальним, ніж наявність танків чи артилерії, історії про транснаціональні угоди у сфері штучного інтелекту та фінансів перестають бути далекими й абстрактними. Вони визначають майбутнє безпеки, впливають на розклад сил між союзниками й противниками та стають маркерами того, хто контролюватиме стратегічні ресурси завтрашнього дня.
Історія з угодою між Сполученими Штатами та Об’єднаними Арабськими Еміратами стала маркером того, як сьогодні переплітаються державна політика, технології та приватний капітал. На тлі рішень Білого дому щодо доступу Еміратів до передових американських чіпів для ШІ паралельно відкрилися шляхи для багатомільярдних інвестицій у криптовалютний стартап, пов’язаний із родинами Трампа та Віткоффа.
Технології як поле геополітичної конкуренції: США, Китай і нова економіка безпеки
Фактичний збіг державних рішень із приватними фінансовими вливаннями компаній шейха Тахнуна бін Заїда породив підозри в конфлікті інтересів, створив питання про загрози витоку технологій до Китаю та оголив нове переплетення приватних прибутків із державними інтересами. Для України це сигнал того, що технології, інвестиції й політика дедалі щільніше зв’язані, а прозорість подібних угод стає питанням національної безпеки, а не лише етики публічного управління.
Геополітична рамка цього сюжету – конкуренція США й Китаю в галузі ШІ та напівпровідників. У продуктивності генеративних моделей Китай нині відстає від США на три-шість місяців; екосистема Піднебесної активно розвивається завдяки держінвестиціям, зв’язку академії з промисловістю та інноваціям, але темп приватних інвестицій і якість талантів усе ще дають перевагу Сполученим Штатам.
Поточна виробнича картина ілюструється прикладом Huawei, яка цьогоріч очікує випуск до двохсот тисяч передових AI-чіпів. Це значний показник, але, за оцінками американських чиновників, недостатній, щоби задовольнити внутрішній і тим паче глобальний попит; саме так діють експортні обмеження на чіпи, технології та устаткування: вони відчутно сповільнюють темп розвитку китайської галузі.
Водночас у структурі глобальних доходів кінцевого продажу напівпровідників Китай у 2022 році мав близько третини світового ринку (приблизно 180 млрд доларів зі 574 млрд), але ключові технології й вузли виробництва залишаються під контролем або під критичною залежністю від США й союзників. Цю технологічну дельту Вашингтон підсилює політикою експортних обмежень, прагнучи зберегти і наростити перевагу.
Варто пам’ятати й про стратегічну рамку самого Пекіна: оголошений ще 2017 року “New Generation AI Development Plan” фіксує амбіцію стати лідером у ШІ до 2030-го та підкріплюється великими вкладеннями в інфраструктуру, освіту, дослідження, патентування, обчислювальні потужності та промислове виробництво чіпів.
ОАЕ між Вашингтоном і Пекіном: GPU, експортний контроль і нова геополітика ШІ
Центральність ОАЕ у цій історії пояснюється не лише фінансовим ресурсом. Це важливий партнер Китаю в межах ініціативи “Пояс і шлях”, із запущеним високорівневим комітетом інвестиційного співробітництва, де закладені великі індустріальні та технологічні проєкти. На безпековому рівні Емірати підтверджують готовність співпрацювати з Пекіном у сферах військової безпеки, ШІ та кібербезпеки, включно з обмінами, навчаннями та окремими угодами щодо технологій і даних.
Разом із тим ОАЕ маневрують між Заходом і Китаєм, намагаючись утримати максимальні вигоди від обох напрямків в енергетиці, технологіях та інвестиціях. Географічна позиція, політична стабільність, концентрація капіталу і гнучка зовнішня політика роблять Емірати привабливими для Вашингтона і Пекіна одночасно.
На цьому тлі особливо помітна еволюція американського режиму експортного контролю. За Байдена доступ до передових чипів у Близькому Сході відкривався точково, через обмежені ліцензії та жорсткі запобіжники. Суттєвим прецедентом стала угода Microsoft–G42: експорт до контрольованого американською компанією середовища в ОАЕ супроводжувався квотами, технічними бар’єрами й обмеженнями доступу для персоналу з ризикових юрисдикцій, що відображало занепокоєння щодо зв’язків G42 із китайськими структурами.
На початку цього року додаткову складність мало забезпечити так зване AI Diffusion Rule, спрямоване на контроль не лише над самими чіпами, а й над “вагами моделей” і хмарними обчисленнями високої продуктивності. Втім уже у травні Міністерство торгівлі США офіційно оголосило про скасування цього правила й перехід до нової рамки, гнучкішої щодо “довірених” країн і компаній.
У практичному вимірі саме тоді в інфопростір виходять масштабніші параметри співпраці з ОАЕ: розглядається можливість щорічного імпорту до п’ятисот тисяч найсучасніших GPU (графічних процесорів) Nvidia починаючи з цього року, з орієнтовним розподілом близько ста тисяч одиниць на рік для структур G42 і решти – під інфраструктуру дата-центрів американських компаній, що будуються в Еміратах. Цей масив ресурсів накладається на запуск 5-гігаватного AI-кампусу в Абу-Дабі, який позиціонують як найбільший за межами США.
А значення цих GPU критичне: це вузьке горло глобальної ШІ-економіки, без якого неможливе масштабування великих моделей; додавання півмільйона таких процесорів укупі з 5 GW електричної потужності створює різкий приріст обчислювальної спроможності, що впливає на розклад сил на ринку та на геополітичні ставки. Водночас ризик витоку до Китаю не нівелюється повністю: історія зв’язків G42 із китайськими фігурантами американських санкційних списків і саме існування “технічних запобіжників” у дозволених проєктах засвідчують, що ризик вважався ненульовим і потребував контролю end-use/end-user.
Від стейблкоїнів до чіпів: як приватні інтереси перетинаються з державною політикою у США та викликають міжнародні тривоги
Економічний і фінансовий вимір історії замикається на проєкті World Liberty Financial, який прив’язують до родин Трампа та Віткоффів. Його два основні двигуни монетизації – стейблкоїн USD1 та токен WLFI. Публічну “вітрину” формують Ерік і Дональд Трамп-молодший, операційним обличчям називають Зака Віткоффа, а Стівена Віткоффа згадують як co-founder emeritus і бенефіціара частини виручки від токен-продажів.
USD1 заробляє на відсотках із резервів, куди входять казначейські векселі США, кеш і депозити, які зберігає компанія BitGo, а також на комісіях. Другий елемент екосистеми – токен WLFI, який до публічної торгівлі зібрав у приватних раундах від 550 до 700 мільйонів доларів. Родина Трампів контролює близько чверті всієї пропозиції цього токена, що на папері оцінюється у мільярди доларів, навіть попри те, що його ціна після стартового сплеску опустилася приблизно до 22 центів.
Основний ринок проєкту зосереджений на Перській затоці та транскордонних розрахунках: у Дубаї заявляли про використання USD1 суверенними й великими інституційними клієнтами, а прикладом стала операція еміратської компанії MGX на два мільярди доларів через Binance з розрахунком у цьому стейблкоїні. Для ОАЕ така ставка виглядає прагматичною: це одночасно диверсифікація від нафтогазових доходів у фінтех-інфраструктуру зі стабільним купонним доходом і збільшенням обсягу транзакцій, це політична та комерційна синергія з Вашингтоном у момент, коли Емірати отримали доступ до критичних обчислювальних потужностей для ШІ, і це безпрецедентне просування USD1 завдяки угоді MGX–Binance без витрат на маркетинг масштабу Circle або Tether.
Для засновників і партнерів відсоткові доходи та комісії з резервів при кількамільярдних залишках приносять десятки мільйонів доларів на рік, капіталізація WLFI й приватні інвестиції забезпечують окремий потік, а доступ до ліквідності Перської затоки відкриває шлях до нових інвестицій на сотні мільйонів.
Поєднання приватних вигод із державними рішеннями щодо технологій викликало політичну реакцію у США. Деякі сенатори офіційно запросили документи щодо угоди й застерегли, що вона може розмити межу між державною службою та приватними інтересами. Після цих викриттів демократи спробували тимчасово призупинити продаж зброї Катару та ОАЕ як сигнал про етичні ризики, пов’язані з проєктами, де є інтереси родини президента.
Хоча 11 червня цього року республіканці в Сенаті заблокували цю ініціативу, сам факт голосування показав, що тема конфлікту інтересів стала вагомою. Нині сенатори з обох партій домагаються збереження всієї кореспонденції й даних, пов’язаних із проєктом WLF / USD1 та еміратськими інвесторами, аби перевірити можливі регуляторні чи етичні порушення. На цьому тлі добре видно контраст із добою Байдена, коли діяли точкові ліцензії з жорсткими запобіжниками, і лише угода Microsoft із G42 була винятком.
Тепер ідеться про скасування правила AI Diffusion Rule та рух у бік ширших дозволів і міждержавних проєктів, які відкривають значно більші потоки чипів і поєднуються з приватними угодами в суміжних сферах, наприклад у сфері стейблкоїнів. Це створює ризик появи приватної ренти на стику державного регулювання та бізнесових інтересів.
Міжнародна реакція розвивається у форматі занепокоєння та пошуку координації. ЄС веде консультації з Вашингтоном про співпрацю у сферах напівпровідників, критичних матеріалів та авіації, але водночас стежить, як нові американські правила експорту впливають на діяльність європейських компаній, зокрема виробників обладнання для чипів.
Європейські побоювання й азійські пріоритети: як нові правила США перекроюють карту доступу до AI-чіпів
У Брюсселі лунають застереження, що нові американські обмеження можуть зачепити єдиний ринок і сповільнити проєкти суперобчислень; Європарламент ставить Єврокомісії запитання про компенсаторні механізми й внутрішні інвестиції. В Азії країни на кшталт Японії, Південної Кореї та Австралії залишаються в пріоритетній “дружній” зоні доступу, тоді як інші – в “сірій” зоні ліцензій та додаткових умов; деякі держави, як Малайзія, вже посилили власні імпортні режими для високопродуктивних AI-чіпів.
У Брюсселі звучать попередження, що нові американські обмеження на експорт продвинутих AI-чіпів можуть пошкодити єдиний ринок ЄС і затримати запуск проєктів із суперкомп’ютерами. Європарламент запитує Єврокомісію, які компенсаторні механізми плануються та чи буде збільшено внутрішні інвестиції, щоб перекрити ці ризики.
Японія, Південна Корея та Австралія отримують пріоритетний доступ до цих технологій, тоді як інші держави опиняються в “сірій зоні” – тобто з ліцензіями або додатковими умовами. Деякі країни, та ж Малайзія, вже посилили власний імпортний контроль над високопродуктивними AI-чіпами.
Попередження від партнерів і критиків зводиться до того, що якщо США почнуть робити винятки для країн, пов’язаних із Китаєм чи ризиком перепродажу технологій, то вся система захисту може втратити ефективність. Тому очікується, що НАТО і G7 знову узгодять спільні правила контролю: хто кінцевий користувач, як перевіряти контракти, які технічні вимоги мають бути до чипів. Уже є приклади таких винятків: так, США дозволили постачати потужні AI-чіпи для центру Microsoft в ОАЕ, що працює з компанією G42, але поставили жорсткі умови доступу й нагляду.
Тетяна Вікторова
