Повномасштабна війна – це не лише фронт і артилерія, а система рішень, яка щодня впливає на те, скільки людей виживе, скільки позицій вдасться утримати і чи витримає країна загалом. У таких умовах будь-які ілюзії, політичні маніпуляції або популістські намагання бути «приємними» для суспільства можуть мати летальні наслідки. Коли ціною рішень є людське життя, зволікання, вигадки і спроби “обійти болюче” перетворюються з політики на злочин.
Саме тому офіцери, волонтери та інженери, які перебувають не в умовному тилу, а безпосередньо залучені в оборону, наголошують: у війні за виживання не працюють моделі, побудовані на популізмі. Так вважає і Юрій Касьянов — офіцер ЗСУ, радіоінженер, фахівець з аеророзвідки, засновник дослідно-конструкторського бюро “Matrix-UAV”. Його підхід — це системне бачення через призму історичних аналогій, технологічного мислення та тверезого аналізу. Він послідовно виступає проти популізму як підходу до оборонної політики, вважаючи, що намагання балансувати між воєнною необхідністю й суспільною зручністю лише ускладнюють ситуацію.
Касьянов вважає, що одна з ключових проблем українського ставлення до війни полягає в тому, що багато хто сприймає її як щось безпрецедентне. Такі уявлення провокують намагання вигадати “український велосипед” — створювати специфічні українські моделі мобілізації, оборонної промисловості, протиповітряної оборони. Натомість, як наголошує Касьянов, усе це вже давно було — і механізми давно існують.
Він нагадує, що ще у Першу світову війну країни зіткнулися з тими ж проблемами, що й нині — нестачею ресурсів, падінням мотивації, дефіцитом добровольців. Як приклад, він наводить досвід Великої Британії: у 1914–1915 роках хвиля патріотизму спричинила масову добровільну мобілізацію — 500 тисяч британців записалися до війська, хоча потрібно було лише 100 тисяч. Але згодом добровольців ставало дедалі менше — як і зараз в Україні — і уряд був змушений запровадити обов’язкову військову службу.
Експерт пояснює, що в січні 1916 року Велика Британія впровадила загальний призов. Спочатку мобілізували неодружених чоловіків віком від 18 до 41 року, згодом — і одружених. Вік підвищили до 50 років. Він порівнює це з українськими рамками 25–60 років і вказує на важливість точного, зваженого підходу.
Офіцер ЗСУ також звертає увагу на спротив мобілізації навіть у країнах зі сталими демократичними традиціями. У квітні 1916 року в центрі Лондона на Трафальгарській площі зібралися 200 тисяч протестувальників — ухилянтів і членів їхніх родин. Але попри масові акції, державна політика не змінилася. Відхилитися від призову було майже неможливо, і мобілізація тривала до 1920 року. За цей час через британську армію пройшли п’ять мільйонів осіб, з них 2,5 мільйона — за призовом.
Касьянов звертає увагу на те, що в Україні мобілізовано загалом набагато менше людей. За його оцінками — близько 900 тисяч осіб за весь час повномасштабної війни. Для порівняння, Британія за кілька років залучила п’ять мільйонів солдатів, маючи значно менше населення. Він наголошує: ці дані слід сприймати не як заклики до числової гонитви, а як приклад реальної воєнної мобілізаційної спроможності, якщо вона підкріплена політичною волею.
Переходячи до Другої світової війни, Касьянов вказує, що вже у травні 1939 року Британія знову почала мобілізацію — ще до активних бойових дій. Спочатку призивали чоловіків 20–22 років як фізично найпідготовленіших. Після нападу Німеччини на Польщу мобілізували вже всіх чоловіків віком 18–41 року. За три місяці до армії потрапило півтора мільйона осіб з 47 мільйонів населення — без урахування колоній.
Особливо Касьянов акцентує на 1942–1943 роках. Саме тоді Британія почала призов не лише чоловіків віком до 51 року, але й жінок — незаміжніх, без дітей до 15 років. З 1943-го мобілізованих скеровували не лише в армію, а й на шахти, у виробництво — всюди, де був критичний кадровий дефіцит.
Всього за шість років через британську армію пройшли 3,5 мільйона осіб, з них загинуло 383 700, тобто приблизно кожен десятий.
“Всі війни завжди аморальні, а насильницька мобілізація – тим більше. Однак, коли вибір невеликий – або мобілізація, або окупація, мораль відступає на другий план, і треба просто робити так, як робили інші в світовій історії, а не винаходити наш український велосипед і не намагатися всім догодити”, – резюмує експерт.
