Посилення відповідальності за погрози або насильство щодо військових: новий етап захисту чи ілюзія стабільності
Конфлікти з військовими давно вже в Україні не виглядають поодинокими інцидентами, адже тривала війна загострила суспільні настрої і принесла нові форми напруження. Все частіше люди в формі стикаються з відвертими погрозами чи навіть фізичним спротивом. Відповіддю на ці випадки став зареєстрований у парламентів законопроєкт, який передбачає кримінальну відповідальність за образу честі й гідності військовослужбовців, а також за погрозу або насильство на їхню адресу чи на адресу їхніх родин. Однак виникає низка питань: чому в суспільстві склалася така ситуація, що цивільні виступають проти військових? Негативне ставлення цивільних поширюється на всіх військовослужбовців? Чи допоможе нова законодавча ініціатива реально захистити військових і стабілізувати атмосферу в суспільстві?
Як у Верховній Раді хочуть змінити відповідальність за погрози та образи військових
До Верховної Ради подано законопроєкт 13384-1 про внесення зміни до Кримінального кодексу України про вдосконалення відповідальності за погрозу або насильство щодо військовослужбовця та образу його честі і гідності. Його автори наголошують, що ухвалення цього документа стане важливим кроком у створенні надійних кримінально-правових засад для захисту суспільних відносин у сфері обороноздатності, яка в умовах воєнного стану є критичною складовою державної безпеки. Основною метою ініціативи є вдосконалення законодавства у частині кримінальної відповідальності за приниження честі й гідності військового або погрозу щодо нього.
Законопроєкт фактично намагається усунути ті обмеження та прогалини, які виникли після внесення у 2022 році нової статті до Кримінального кодексу про відповідальність за образу честі та гідності військовослужбовця чи погрозу йому. Тоді норма з’явилася у розділі про військові злочини, а отже, за логікою її застосування, відповідальність могли нести лише військовослужбовці. На думку ініціаторів проєкту закону, це породило певний парадокс: на практиці переважна більшість випадків образ чи погроз щодо військових виходила не від їхніх побратимів, а від цивільних осіб, які за формальним тлумаченням норми не підпадали під кримінальну відповідальність. В результаті закон діяв лише частково, тоді як його задум полягав у ширшому захисті військових у суспільстві.
Тепер законодавці пропонують винести норму з блоку військових злочинів і закріпити її окремо у розділі про злочини проти авторитету держави. Таким чином, відповідальність поширюватиметься на будь-яку особу, яка дозволяє собі принижувати військовослужбовця чи погрожувати йому або його близьким. При цьому йдеться не лише про словесні образи – у законопроєкті підкреслюється, що погрози вбивством, насильством або знищенням майна повинні отримати жорсткішу правову оцінку, адже їхня суспільна небезпека значно вища за образу честі та гідності. Передбачається посилення відповідальності саме за такі дії, оскільки вони підривають авторитет і безпеку армії.
Ще одна важлива зміна стосується визначення кола потерпілих. Попередня редакція Кримінального кодексу прив’язувала цю норму лише до військовослужбовців, які безпосередньо беруть участь у відсічі російської агресії. Однак загрози для військових зараз походять і від інших осіб, залучених до війни проти України. Ініціатори законопроєкту в пояснювальній записці до нього наголошують, що на цей час РФ «використовує для агресії проти України республіку Білорусь, та як відомо, КНДР». Тому в документі пропонується закріпити ширший підхід: захищеним має бути будь-який військовослужбовець, який виконує свої завдання у сфері національної безпеки і оборони. Це дозволить уникнути юридичних колізій і зробить захист однаково дієвим для всіх категорій військових, незалежно від того, проти кого саме вони діють.
Окремо акцентується на тому, що погрози можуть стосуватися не лише самого військовослужбовця, а й його родини. Замість розмитого формулювання про «близьких родичів» і «членів сім’ї» законодавці пропонують чітко вказати, що навіть погроза щодо однієї конкретної особи з кола сім’ї має визнаватися злочином. Це посилює захист не лише військового, а й тих, хто для нього є найближчими.
Законопроєкт також враховує потребу розмежувати побутові конфлікти від злочинів, які мають безпосередній зв’язок з військовою службою. Тому у формулюванні статті пропонується прив’язка до службової діяльності: образа чи погроза мають розглядатися як кримінальний злочин тоді, коли вони спрямовані проти військовослужбовця саме у зв’язку з виконанням ним обов’язків оборони держави. Це дозволить уникнути ситуацій, коли побутова сварка набуває ознак кримінального переслідування лише через статус одного з учасників.
Крім того, у законопроєкті визначається, що за образу військовослужбовця чи його близьких передбачено штраф, який може сягати 68 тисяч гривень. Водночас альтернативними видами покарання є громадські роботи або пробаційний нагляд, а в окремих випадках — обмеження волі строком до трьох років. Такий підхід покликаний дати сигнал суспільству, що навіть словесне приниження чи зневага до людини у військовій формі є кримінально караним діянням.
Більш суворі санкції стосуються погроз життю, здоров’ю чи майну військовослужбовця. Якщо йдеться про заяви чи дії, що містять реальну небезпеку вбивства, фізичного насильства або знищення майна, покарання може варіюватися від трьох до п’яти років обмеження чи позбавлення волі. Це вже не просто конфлікт, а злочин, який має потенціал дестабілізувати порядок та підірвати авторитет армії.
У разі нанесення військовому побоїв або тілесних ушкоджень легкого чи середнього ступеня законопроєкт пропонує карати винних трьома-сімома роками позбавлення або обмеження волі. Якщо ж дії призводять до тяжких тілесних ушкоджень, санкція зростає — від п’яти до восьми років ув’язнення. Однак найсуворіші норми стосуються випадків, коли злочин вчинено повторно або групою осіб. У такій ситуації покарання передбачає позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. Це свідчить про намір законодавців максимально жорстко реагувати на організовані або систематичні напади проти військових.
Важливим уточненням у законопроєкті є те, що відповідальність за ці злочини покладається виключно на цивільних осіб. Військовослужбовці, резервісти та військовозобов’язані у подібних випадках нестимуть відповідальність за іншими, спеціальними військовими статтями Кримінального кодексу. Таким чином, законопроєкт спрямований на закриття прогалини саме у цивільно-правовому полі, щоб захист військових не обмежувався лише рамками внутрішньої дисципліни армії, а поширювався на все суспільство.
Ключова ідея законодавчої зміни полягає у тому, щоб зробити реальним захист честі, гідності та безпеки військових у суспільстві. Йдеться про визнання того, що військовослужбовець, виконуючи свій обов’язок, стає символом обороноздатності держави, а тому будь-які погрози чи приниження, спрямовані проти нього чи його родини, слід розцінювати не лише як особисту образу, а як замах на суспільні відносини у сфері національної безпеки. Тому документ передбачає винесення цієї норми з кола військових злочинів та оформлення її як самостійної статті Кримінального кодексу, що поширюється на всіх громадян.
Подвійні норми, ризики зловживань і правова плутанина у законопроєкті
Цілком справедливо, що права військових необхідно захищати. Законопроєкт 13384-1, з першого погляду дійсно виглядає як спроба посилити захист військовослужбовців, проте на практиці він відкриває цілу низку суперечностей і невирішених питань. В такому випадку мова йде не лише про технічні недоліки, а в тому, що запропоновані зміни можуть створити нову хвилю зловживань і правової плутанини, яка замість посилення безпеки військових призведе до ще більшої напруги у відносинах між армією та цивільним суспільством.
Якщо розглядати ситуацію з точки зору масштабності проблеми, то масових випадків приниження чи образ на адресу військових у суспільстві немає. Поодинокі інциденти виникають переважно у побуті — під час застіль, у стані алкогольного сп’яніння чи через особисті конфлікти. Значно частіше підґрунтям протистояння стають житлові й майнові суперечки. Відомі випадки, коли військові займали приватні будинки або підприємства у прифронтових районах, а після їхнього від’їзду господарі залишалися з величезними рахунками за комунальні послуги або втрачати особисті речі і техніку. У такому контексті конфлікти між цивільними і військовими набувають зовсім іншого характеру: люди намагаються захистити власність, а держава пропонує їм нові кримінальні санкції замість прозорих механізмів відшкодування збитків. При чому цивільним рідко вдається захистити свої інтереси в суді, бо він бере бік військових.
Ще одна проблема полягає у зловживаннях правом. Зараз у сусідських конфліктах можна зустріти спроби використання службового статусу для тиску: працівники поліції нерідко подають побутові сварки як напади на представників влади, навіть якщо ті перебували не при виконанні своїх обов’язків. Якщо подібна практика пошириться й на військових, а їх в Україні понад мільйон, то будь-яка словесна перепалка з людиною у камуфляжі може бути кваліфікована як кримінальний злочин, що створює небезпечний ґрунт для переслідування на побутовому рівні.
Нові норми законопроєкту, скоріш за все, стосуються захисту співробітників ТЦК, адже саме вони найчастіше стикаються з суспільним невдоволенням. З 1 вересня, на четвертий рік війни конфліктів, для їхнього запобігання Міністерство оборони зобов’язало співробітників ТЦК користуватися бодікамерами. Крім того, ще у травні з метою зменшення рівня негативу довкола ТЦК командування Сухопутних військ розробило для їх співробітників правила етичної поведінки, які передбачають сувору заборону дискримінації, приниження, застосування сили, а також самовільних затримань. Вони зобов’язані завжди чітко представлятися, показувати посвідчення, пояснювати мету взаємодії, бути ввічливими та уважними до громадян, не використовувати жаргон, а також дотримуватися чинного законодавства та законів України.
Проте очікуваних результатів немає — громадяни й надалі стикаються з хамством, агресією, а часто й із ситуаціями, коли до них підходять невідомі люди в камуфляжі без посвідчень, вимагають документи й поводяться зухвало. В такій атмосфері криміналізація будь-яких конфліктів з військовими виглядає не як захист армії, а спроба приборкати суспільне обурення діями ТЦК. І тут постає питання: чому заради справедливості законодавці не посилили кримінальну відповідальність у випадках погроз або насильства над цивільними з боку ТЦК?
У соцмережах дедалі частіше з’являються відео, де зафіксовані грубі чи протиправні дії співробітників ТЦК. Такі ролики миттєво набирають популярності, викликають хвилю обурення, активні обговорення й гостру критику в суспільстві. Разом з тим офіційна статистика, оприлюднена Сухопутними військами, свідчить про іншу тенденцію. За їхніми даними, значна частина таких «скандалів» не відповідає дійсності. Лише в серпні зафіксували 218 звернень, пов’язаних з діяльністю ТЦК, і з них 198 випадків — майже 91 відсоток — виявилися неправдивими або свідомо сфальсифікованими.
Військові наголосили, що поширення викривлених фактів використовується як інструмент зриву мобілізаційних заходів і підриву обороноздатності країни. Тобто, виходить так, що цивільні не можуть доказати свою правоту, тому їх скарги не знаходять підтвердження, а отже і відповідальності з боку ТЦК. Лише окремі одиничні судові процеси показують, що хтось все ж таки добивається покарання для представників ТЦК.
Важливо й те, що нова стаття 3452, яку пропонується в законопроєкті внести до Кримінального кодексу, не скасовує чинну статтю 4351, яка вже передбачає відповідальність за образу чи погрозу військовослужбовцю. Таким чином, у кодексі з’являються дві майже ідентичні статті, які дублюють одна одну. Це створює ризик подвійного регулювання: по одній нормі слідство веде Служба безпеки України, по іншій — Національна поліція. При цьому жодних змін до процесуального законодавства не внесено, отже виникає хаос у визначенні підслідності та гарантіях прав людини. В результаті виникає ситуація, коли однакові дії регулюються по-різному залежно від того, хто є їхнім учасником — військовослужбовець чи цивільна особа. Це не лише ускладнить застосування закону, а призведе до плутанини в судах та слідстві.
До цього додаються і непродумані відмінності у санкціях. Для цивільних у статті 3452 немає відповідальності за погрозу знищення майна, тоді як у статті 4351 військовослужбовець підлягає покаранню навіть за такий епізод. Це не лише створює дисбаланс у системі покарань, а й формує відчуття нерівності перед законом. Водночас нова стаття уточнює, що злочином вважається дія, вчинена у зв’язку зі службовою діяльністю військового, що дозволяє відмежувати побутові сварки від нападів на армію як інституцію. Це безумовний плюс, якого не вистачає чинній редакції, проте його реалізація в умовах подвійного регулювання стає проблематичною.
Отже, законопроєкт фактично дублює вже існуючу статтю 4351, замість того щоб виправити її недоліки. Крім того, законодавці визнають, що чинна норма Кримінального кодексу надто вузько визначає коло потерпілих — лише військових, які стримують російську агресію, тоді як загрози можуть надходити й від інших держав чи угруповань. Проте замість змін у чинній статті пропонується нова стаття 3452, яка створює паралельне регулювання і не усуває цей недолік. Це виглядає нелогічно і навіть суперечливо: проблема окреслена, але не вирішена. Натомість у правову систему вноситься подвійне регулювання, яке лише ускладнює правозастосування й посилює ризики колізій. Тобто ініціатива виглядає як половинчастий крок, який не усуває виявлених недоліків, а лише додає новий рівень правової плутанини.
У підсумку законопроєкт, покликаний посилити захист військовослужбовців, насправді демонструє брак системного підходу. У суспільстві, де повага до армії залишається високою, така законодавча ініціатива може сприйматися не як захист військових, а чергова спроба розширити можливості для тиску на громадян, які й так перебувають у складних умовах війни. Незаконні дії представників ТЦК тривають, цивільні продовжують не пускати військових до своїх домівок та підприємств — ось над чим варто замислитися депутатам і усунути причини цих явищ під час розробки своїх законопроєктів.
