Практика інтенсивної “бусифікації” не спрацьовує, треба зосередитися на порятунку людського ресурсу, який зараз воює: Ігор Луценко
Сучасний стан Збройних сил України і питання поповнення особового складу набули особливої актуальності в умовах триваючої повномасштабної війни. Від здатності залучити нових бійців, а також ефективно організувати та підтримувати діючу армію залежить не лише перебіг бойових дій, а й майбутнє української державності. Однак, проблема мобілізації та збереження людського ресурсу залишається однією з найгостріших і викликає чимало дискусій у суспільстві.
Ситуація, в якій опинилася Україна, потребує пошуку нових підходів до формування армії, адже традиційні методи рекрутингу вже не спрацьовують. З одного боку, існує певне виснаження ресурсів добровольців, готових стати на захист країни, з іншого — значна частина суспільства не готова до примусової мобілізації через моральні, економічні або соціальні причини. У результаті цього виникає низка викликів, пов’язаних із недостатнім заповненням бойових підрозділів та втратами, які важко компенсувати.
На тлі цих викликів особливої важливості набуває питання не тільки залучення нових бійців, але й збереження та оптимальне використання тих ресурсів, які вже є в армії. Військові експерти та громадські діячі закликають до пошуку нових рішень, які б дозволили підвищити ефективність управління людським ресурсом, адаптувати армію до сучасних реалій та викликів, що стоять перед нею. Це питання стає ще більш нагальним у контексті того, що більшість теперішніх військовослужбовців — це колишні цивільні люди, які мають різноманітний досвід і підхід до вирішення проблем, що не завжди співпадають з усталеними військовими стандартами.
Ігор Луценко, колишній народний депутат, активіст і аеророзвідник 72-ї бригади, висловив чітку і тривожну думку щодо сучасного стану та перспектив поповнення Збройних сил України. Він закликає залишити спроби знайти додатковий людський ресурс, сподіваючись на переломний момент у війні, адже українське суспільство, на його думку, не готове до цього ані добровільно, ані примусово. Про це свідчить і практика інтенсивної “бусифікації” за останні півроку, яка, замість залучення нових військовослужбовців, виявила значні проблеми у рекрутингу. Військові бренди, які раніше викликали довіру та стимулювали добровільний вступ до лав армії, нині не можуть похвалитися значним припливом нових кадрів. Луценко підкреслює, що з такими темпами набору нових солдатів, як добровільно, так і примусово, навряд чи вдасться досягти необхідної чисельності ЗСУ для ефективного ведення бойових дій.
Основний акцент, на думку Луценка, потрібно робити на збереженні тих, хто вже зараз перебуває у війську. Ситуація свідчить, що значна частина українських військовослужбовців, приблизно 80%, ще донедавна були цивільними людьми, і саме ці екс-цивільні можуть стати ключовими гравцями у подальшій кадровій політиці збройних сил. Адже вони ще не втратили зв’язок із суспільством і здатні краще зрозуміти його настрої та потреби. Луценко вважає, що саме ці люди повинні впливати на формування кадрової політики у війську та налагоджувати взаємодію з цивільним населенням. Оскільки вони нещодавно були частиною суспільства, їхній досвід та розуміння сучасних реалій можуть допомогти ефективніше розв’язати проблему кадрового дефіциту та зберегти бойовий дух.
Важливо також визнати, що навіть після трьох років війни масової демобілізації не варто очікувати, оскільки немає жодної підготовленої заміни. Показники мобілізації не дозволяють компенсувати рівень втрат, і тому завдання збереження людського ресурсу стає критично важливим. Луценко наполягає на тому, що має бути забезпечена система ротації між військовим та цивільним життям для нинішніх військових. Наприклад, модель, де бійці перебували б «3 місяці на фронті — 1,5 місяця вдома» або «4 місяці війни — 2 місяці у цивільному житті». Така система ротації дозволила б уникнути вигорання, зберегти сім’ї та соціальні зв’язки, а також полегшила б психологічний стан бійців, дозволяючи їм відновитися перед поверненням на передову.
Луценко наголошує і на необхідності відновлення контролю за законністю в армії, адже нині солдати фактично не мають можливості поскаржитися на свавілля командирів, крім як звертатися до тих, хто їх призначив. Це призводить до масових випадків самовільного залишення частин (СЗЧ) і вимагає невідкладних змін у підходах до управління особовим складом. Крім того, для забезпечення ефективної роботи військових підрозділів потрібно спростити процедури призначення на посади, особливо для тих, хто має значний управлінський або фаховий досвід, але не відповідає формальним вимогам за званням. Багато нинішніх військовослужбовців можуть ефективно керувати підрозділами завдяки своєму попередньому досвіду, але через наявні обмеження їхні навички залишаються нереалізованими.
Також важливим аспектом є запровадження системи оцінки командирів, що є стандартною практикою в НАТО. Луценко підкреслює, що неефективні командири завдають більшої шкоди, ніж ворог, оскільки через них армію залишають тисячі військових. Це створює серйозні проблеми у військовій організації та призводить до втрат, яких можна було б уникнути, якби у війську діяла прозора система оцінювання і можливість звільнення некомпетентних командирів.
Отже, як вважає Ігор Луценко, має сенс зосередитися на порятунку того людського ресурсу, котрий вже зараз воює, шляхом наступних заходів:
“1. Відновіть нагляд за законністю у армії. Зараз солдату немає кому поскаржитися на свавілля командирів, окрім вищим начальникам (тобто тим, хто цих командирів і призначив). Тому — масове СЗЧ.
2. Оскільки ми, теперішні військові, будемо змушені воювати мінімум ще кілька років, то для нас слід забезпечити систему ротації між цивільним і військовим життям. Модель може бути “3 місяці на війні — 1.5 у цивільному житті”, або “4 місяці війни — 2 місяці на цивільному” і т.д. Перебування в такому режимі дозволить відновлюватися і не руйнувати сім’ї та взагалі частково зберегти цивільне життя військових. Для цього потрібно більший притік мобілізованих — але не такий великий, як для повної заміни.
3. На час війни прибрати вимоги щодо звань для призначення на ті чи інші посади. Зараз у армію поприходили люди з колосальним управлінським чи фаховим досвідом, компетенція котрих дозволяє зразу займати дуже високі посади і керувати тисячами людей. Але нинішня система це їм загалом не дозволяє робити. Повторюся, у нас 80% вчорашнніх цивілів в армії. Вони чудово воюють, тож дайте їм самостійно сформувати свою власну армію, зі своїми правилами і процедурами. І нагадаю, що усі інновації, котрими ми зараз пишаємося, виникли саме завдяки низовому активу, котрий діяв не по старих радянських військових правилах.
4. Зробіть систему оцінки командирів. Це стандарт НАТО, якщо що. Нам терміново слід позбавитися неефективних командирів, бо вони — гірше ворога, приносять нам набагато більше шкоди, від них тікають в СЗЧ тисячами, і гинуть тисячами. Процедури оцінки є в НАТО, або можна запозичити з підходів, котрі практикуються нині у корпоративному секторі щодо керівників.
5. Прискорте процедури виконання наказів про переведення, а також дайте змогу вільно переводитися спеціалістам після певного пристойного строку служби на одному місці. Це дасть людям шанс розвиватися і ефективно використовувати себе на війні. Інакше — масове СЗЧ.
6. Ухваліть окремий статус високотехнологічних родів військ (Сили безпілотних систем, кібервійська, рер/реб тощо) за тим зразком, за котрим зараз такий статус є у Сил спеціальних операцій. Ці роди військ мають мати особливі механізми для організації власної роботи і взаємодії з цивільним сектором, а також кадрової політики. Не можна організовувати підрозділи айтішників за лекалами кавалерійських батальйонів 19-го сторіччя, як це відбувається зараз”.
Загалом, на думку Луценка, армія має припинити бути “тюрмою для героїв” і стати місцем, де кожен боєць може максимально реалізувати свій потенціал. Потрібні реформи, які дозволять адаптувати військові структури до сучасних реалій та викликів, створити умови для ефективної роботи високотехнологічних підрозділів, таких як кібервійська та сили безпілотних систем. За його словами, сучасні умови вимагають від армії нових підходів і готовності до інновацій, адже старі радянські методи управління вже не працюють і часто стають причиною серйозних проблем у війську.
