Зараз суспільство дедалі частіше демонструє негативне ставлення до працівників територіальних центрів комплектування (ТЦК). Це пов’язано із численними історіями про їхню жорстку, подекуди агресивну поведінку, яка іноді межує з незаконністю. Розповіді про те, як чоловіків “пакують” у буси прямо на вулицях, обурюють громадськість і створюють образ працівників ТЦК як бездушних виконавців системи. Але що відбувається насправді? Як виглядає ця робота зсередини? Хто стоїть за процесом мобілізації, і чи дійсно вони такі безжальні, як здається на перший погляд? Один із військовослужбовців ТЦК з Рівненщини на умовах анонімності розповів про свою службу, реальні умови роботи, вимоги керівництва та особисті спостереження.
Хто працює у ТЦК?
За словами військовослужбовця, серед працівників ТЦК є люди з різним досвідом:
“Серед військовослужбовців ТЦК є різні люди: хтось із бойовим досвідом, а хтось без нього. Якщо говорити про керівний склад, то бойовий досвід має лише частина людей. На мій погляд, тих, хто не брав участі в бойових діях, серед керівників більше.
Окрім того, є військові, які входять до рот охорони. Їх постійно перевіряють: передають із бригади в бригаду, оцінюючи, чи підходить боєць для служби. Якщо не підходить, його повертають. Цей процес триває безперервно, хоча дуже повільно.
Я сам потрапив у ТЦК через обмежену придатність. Був у бойовій бригаді, але скористався правом переведення – за законом, обмежено придатних не повинні тримати на передовій. На це пішло кілька місяців.
Особисто я маю два-три місяці безпосереднього бойового досвіду. Але в ТЦК працюють не лише такі, як я. Є мобілізовані, які отримали повістки, потрапили в ТЦК і залишилися тут служити. Є ті, хто прийшов ще в часи АТО. Контрактників небагато, більшість – це переведені”.
Як стають працівниками ТЦК?
За словами військовослужбовця, працівниками ТЦК можуть стати як мобілізовані, так і контрактники. Але багато хто опиняється тут через переведення з бойових підрозділів. І хоча в суспільстві ходять чутки про “куплені місця” в ТЦК за великі гроші, самі працівники заперечують такі твердження.
“Люди пишуть про суми у вісім чи навіть одинадцять тисяч доларів. Але хто захоче сюди? Робота важка: зарплата невелика, ти день і ніч на роботі, а всі тебе гноять. Ніхто спеціально не прагне служити в ТЦК.
Спочатку я виконував інші завдання, але зараз став “типовим тцкшником”. Ми їздимо на бусі, “пакуємо” людей і, як кажуть, “кошмаримо”. Хоча й це, звісно, жартома”, – розповідає він.
Робота “на вулицях” і виконання плану
Основна частина роботи працівників ТЦК пов’язана з врученням повісток. Як розповідає військовослужбовець, “на вулицях зараз набагато менше чоловіків”, тому вручати повістки стає все складніше. Багато людей свідомо уникають контактів із представниками ТЦК, а якщо й потрапляють у поле зору, то нерідко відмовляються отримувати повістки. В таких випадках складається акт відмови, після чого людину можуть оголосити у розшук.
Чимало чоловіків після отримання повістки починають оформлювати документи для відстрочки або бронювання, що також ускладнює виконання мобілізаційних планів. Інколи працівники ТЦК, щоб уникнути конфліктів, недоговорюють потенційним солдатам правду про майбутню службу. Як зізнався працівник ТЦК, “раніше й сам так робив, але совість почала мучити”.
Він також додав, що часто чоловіки, отримавши повістку, починають оформлювати документи для відстрочки або бронювання. Це ускладнює роботу:
“Ми не знаємо заздалегідь, чи людина придатна. Якби всі самі проходили медичну комісію, це значно полегшило б нам завдання”.
Особливу увагу військовослужбовець звернув на планову систему роботи, яка регулює діяльність ТЦК. Він розповів:
“Плани завжди є. Їх спускають зверху. Наприклад, раніше вимагали, щоб на день була хоча б одна вручена повістка або знайдений ухилянт. А краще – і те, й те. Від того, як виконується план, залежить робота всієї системи”.
На питання, чи бувають покарання за невиконання плану, він відповів:
“Може бути щось типу: не виконав план – не отримав вихідний. У нас вихідні – це як валюта. Але такі санкції рідко застосовують, бо довго працювати без відпочинку фізично неможливо.”
Іноді керівництво навіть використовує погрози, щоб стимулювати працівників. Військовослужбовець зазначає:
“Час від часу чуємо щось типу: “Не зробимо план – всі поїдемо на передок”. Звучить страшно, але зазвичай це просто слова для психологічного тиску”.
Чи пакують людей у буси?
Він категорично заперечує використання насильства у своїй роботі:
“Я працював із поліцією, і тільки вони мають право затримувати ухилянтів. Ми такого права не маємо. Людина може сказати мені: “Іди на **”– і просто піти. Я не можу її затримати”.
Проте він визнає, що чутки про жорстке “пакування” існують:
“Я чув про один екіпаж, який справді застосовував силу. Але сам цього не бачив, тому не можу бути голослівним. Якщо це правда, то це проблема командирів, які не контролюють своїх підлеглих”.
Чому суспільство сприймає ТЦК вороже?
“Люди нас ненавидять через страх. Вони бояться, що їхніх чоловіків заберуть на війну, де вони можуть загинути. В очах багатьох ворог – не росіяни, а ми, ті, хто проводить мобілізацію. Особисто мені це дуже образливо, бо я просто виконую свою роботу і намагаюся робити це чесно.
Я не застосовую насильства і не мріяв працювати тут. Але хтось має це робити. Мобілізація – це необхідність, хоч і болюча для всіх. Війна – це страшна річ, і ніхто з нас не хоче цього. Але якщо не буде мобілізації, не буде кому захищати країну”, – вважає військовослужбовець.
За його словами, працівники ТЦК часто стикаються з психологічними труднощами. Ворожість з боку суспільства, конфлікти на місцях, напружений графік – усе це впливає на їхній моральний стан. Попри це, вони не отримують жодної психологічної підтримки:
“Є люди, яким ця робота навіть приносить задоволення через конфлікти, але для більшості це величезний стрес”.
Завершуючи розповідь, працівник ТЦК додав:
“Ця робота змушує тебе ставати байдужим. Ти постійно стикаєшся з агресією, страхом, ненавистю. Але ми теж люди. І всі ці проблеми, які нас оточують, – вони знищують тебе зсередини”.
