Проблеми інтеграції українських дітей у Німеччині: результати дослідження Федерального інституту вивчення населення

Повномасштабна війна змусила мільйони українців шукати прихистку за кордоном. Значна частина з них — діти, які сьогодні намагаються будувати нове життя в європейських країнах, зокрема в Німеччині. Проте адаптація до нового середовища — складний і болючий процес, особливо для підлітків. Інтеграція в іноземну школу, пошук друзів, мовний бар’єр, постійна тривога за батьків, що залишилися в Україні — все це створює додаткові труднощі для української молоді. Про це свідчить нове дослідженням Федерального інституту вивчення населення (BiB), яке виявилися показовими та водночас тривожними.

Німеччина прийняла понад мільйон українських біженців, з яких 357 тисяч — неповнолітні. Ці діти змушені були раптово покинути свої домівки, розлучитися з друзями та звичним життям і розпочати все з нуля в чужій країні. Саме тому питання їхньої інтеграції, як у шкільне середовище, так і в німецьке суспільство загалом, набуло особливої актуальності.

Дослідження засвідчило: хоча більшість опитаних — а саме 92% — взагалі не знали німецької мови на момент приїзду, сьогодні 51% дітей уже вважають, що добре або дуже добре володіють німецькою. Це свідчить про колосальні зусилля як самих дітей, так і освітніх установ. Але, попри успіхи в навчанні, мовна адаптація не гарантує повної інтеграції та психологічного комфорту.

Лише 62,7% опитаних українських школярів заявили, що відчувають себе частиною колективу в школі, де навчаються. Іншими словами, понад третина дітей або не змогли адаптуватися, або досі почуваються чужими у новому середовищі. Для порівняння, діти-біженці з Сирії чи Афганістану за два роки перебування в Німеччині значно більше відчувають приналежність до своїх шкіл.

За словами директорки дослідження Катаріни Шпіс, багато німецьких шкіл досі не змогли повноцінно інтегрувати українських дітей у шкільне життя так, щоб вони почувалися комфортно та прийнятими. Причини криються не лише у мовному бар’єрі, а й у недостатній кількості позашкільних активностей, куди залучають українську молодь, а також у відсутності стійких соціальних зв’язків із німецькими однолітками.

Її колега, дослідниця Любовіка Ґамбаро додає: «Саме наявність друзів у Німеччині, добрі мовні навички та присутність обох батьків поруч суттєво покращують самопочуття українських дітей. Додаткові гуртки, спорт і позакласні заняття мають прямий зв’язок із рівнем їхньої задоволеності життям у Німеччині». Вона підкреслила, що саме на це повинна звернути увагу німецька інтеграційна та освітня політика, якщо хоче досягти реальної адаптації українських дітей.

Дослідники радять активніше залучати українських підлітків до шкільних гуртків, секцій та спортивних команд, оскільки це не лише покращує володіння мовою, а й створює необхідні соціальні зв’язки. Саме позашкільне дозвілля допомагає дітям почуватися частиною громади та будувати стосунки з місцевими однолітками.

Інший аспект дослідження стосувався планів і намірів молодих українців щодо майбутнього. Тут на дослідників чекала несподіванка: бажання залишитися в Німеччині серед дітей та підлітків виявилося нижчим, ніж серед їхніх батьків. Лише третина опитаних українських дітей та молоді хочуть залишитися в Німеччині назавжди. Водночас раніше, за даними іншого дослідження, половина батьків заявили, що хотіли б залишитися в країні.

Особливо виразно прагнення повернутися до України проявляється серед тих, хто приїхав лише з одним із батьків, у той час як інший — здебільшого батько — залишився на Батьківщині. Це 29% серед усіх опитаних. Натомість майже половина українських дітей — 47% — зараз проживають у Німеччині разом із обома батьками.

Експерти наголошують: зв’язок із сім’єю, наявність обох батьків поруч, нові друзі та активна участь у громадському житті — ключові фактори, що впливають на те, як українські діти сприймають своє життя в новій країні.

У висновках дослідники підкреслюють: незалежно від того, чи залишаться українські діти в Німеччині назавжди, чи повернуться додому після завершення війни, німецьке суспільство виграє. Адже, з одного боку, інтегровані українці можуть посилити людський капітал Німеччини. З іншого — набуті знання, досвід та зв’язки дозволять їм зробити вагомий внесок у відбудову України.

На сьогодні результати опитування однозначно свідчать: процес адаптації українських дітей до нової реальності складний і потребує активної участі держави, шкіл та громадських організацій. Саме від того, наскільки ефективно Німеччина допоможе їм відчути себе вдома, залежить не лише благополуччя цих дітей, а й успіх інтеграційної політики в цілому.