Готівка під час блекаутів: як змінюється фінансова поведінка українців

Повернення масштабних відключень електроенергії знову зробило готівку видимою частиною повсякденного життя українців, хоча ще кілька років тому її роль здавалася другорядною. Банкомати, черги, купюри в гаманцях швидко перетворюються на аргумент про нібито розворот фінансової системи в бік готівкової оплати. Сучасне зростання обсягу готівки легко подати як сенсацію, однак справжня інтрига ховається в іншому вимірі. Банкноти стають не ознакою «повернення в кеш», а маркером того, що країна продовжує жити між двома реальностями — цифровою економікою, яка в магазинах і сервісах працює через картки та термінали, і побутовим досвідом блекаутів та збоїв зв’язку. Це змушує людей тримати вдома запас на випадок, коли інфраструктура раптово перестає бути доступною.

Зростання готівки: про що говорить статистика

За підсумками 2025 року обсяг готівки в обігу зріс на 12,6%, або майже на 104 млрд грн, і на початок року сягнув 926,3 млрд грн. Темпи цього зростання справді прискорилися порівняно з попереднім роком, коли показник становив 7,6 %. На перший погляд така динаміка легко вкладається в образ економіки, яка відступає від цифрових розрахунків під тиском війни, енергетичних ризиків і перебоїв зв’язку. Однак ця інтерпретація ігнорує ключовий контекст, в якому відбувається накопичення готівки.

Збільшення обсягу готівки в обігу стало одним з найбільш помітних фінансових індикаторів 2025 року, особливо на тлі енергетичних перебоїв і зростання побутових ризиків. Хоча показник у 12,6% сам по собі виглядає значним при порівнянні з попереднім роком, однак він описує лише фізичну масу грошей поза банками, не відповідаючи на запитання, як саме ці кошти використовуються. Тож, щоб уникнути хибних висновків, готівку необхідно співвіднести з масштабом економіки. Саме тут стає видно, що її зростання не перетворюється на посилення ролі у фінансовій системі.

Частка готівки у ВВП

Динаміка частки готівки у ВВП показує протилежну картину до тієї, яку легко уявити, дивлячись лише на абсолютні обсяги банкнот в обігу, адже навіть на тлі воєнних і енергетичних ризиків її питома вага в економіці послідовно зменшується. Зниження з приблизно 11,5% наприкінці 2023 року до близько 10,4% наприкінці 2025-го свідчить не про посилення ролі готівки, а про випереджальне зростання номінального ВВП та безготівкових оборотів, у межах яких фізичні гроші дедалі більше виконують функцію резерву, а не інструменту регулярного споживання.

Приріст готівки в кризові періоди

Порівняння річних темпів приросту готівки в кризові періоди показує поступове згасання пікових реакцій, характерних для фаз гострої невизначеності, адже після стрибка приблизно на 17% у 2022 році та підвищення близько 15% на початку 2024-го середній показник 2025 року на рівні 12,6% уже виглядає стриманішим. Така динаміка свідчить про те, що накопичення готівки переходить з режиму панічного запасання у більш інерційну форму поведінки, коли банкноти зберігаються як страховий резерв, а не відповідь на різку зміну фінансової моделі.

Варто зазначити, що із зростанням обсягу банкнот безготівкові платежі продовжують послідовно домінувати в повсякденних розрахунках. Протягом 2025 року збільшувалася кількість карткових операцій, розширювалася мережа платіжних терміналів, а цифрові інструменти залишалися основним способом оплати в торгівлі та сфері послуг. Ці процеси розвиваються не всупереч один одному, а в різних площинах, де готівка дедалі частіше виконує роль резерву, тоді як картка залишається інструментом споживання.

Енергетичні ризики лише підсилили цю розбіжність, оскільки під час тривалих відключень електроенергії навіть стабільна платіжна інфраструктура виявляється вразливою на локальному рівні, особливо у невеликих торгових точках і сервісах, де відсутнє резервне живлення. За таких умов готівка стає універсальним засобом розрахунку, незалежним від доступу до світла і зв’язку. Проте важливою є не лише можливість платити, а й бажання мати запас, який не зникає разом із сигналом мобільної мережі.

Додатковим чинником зростання готівки стало відновлення економічної активності, що супроводжувалося підвищенням заробітних плат і соціальних виплат, уповільненням інфляції та стійким споживчим попитом. Частина цих коштів традиційно обслуговується готівковим обігом, особливо у сегментах малого бізнесу й неформальних розрахунків. У поєднанні з сезонними виплатами, преміями та святковими витратами це створює ефект зростання готівки «на руках», який не означає її активнішого використання на касі.

Окрему роль відіграють і регуляторні зміни у сфері фінансового моніторингу. Обмеження на обсяги приватних переказів між картками змінюють маршрути руху коштів, але не формують самостійного тренду виходу з безготівкової економіки. Збільшення кількості операцій зі зняття готівки в таких умовах лише засвідчує  адаптацію до нових правил, та ніяк не відмову від цифрових інструментів як таких.

Загалом, попри абсолютне зростання готівки, її роль у масштабі економіки поступово зменшується. Співвідношення обсягу готівкових коштів до валового внутрішнього продукту опускається до рівнів, близьких до історичних мінімумів, і за підсумками 2025 року наближається до 10 %. Навіть з урахуванням прогнозованого перевищення позначки в один трильйон гривень у найближчі роки, йдеться  про номінальний ефект зростання економіки, ніж про повернення готівки до центральної ролі.

Досить згадати, що схожі процеси спостерігалися і в попередні кризові періоди, зокрема під час пандемії, коли накопичення банкнот відбувалося одночасно з посиленням контролю за фінансовими операціями та зростанням невизначеності. Відмінність поточного етапу полягає в тому, що тодішній відтік у готівку мав системний характер, тоді як теперішня динаміка виглядає фрагментованою й значною мірою ситуативною.

Водночас для держави і фінансової системи ця подвійна динаміка має неоднозначні наслідки. З одного боку, домінування безготівкових платежів підвищує прозорість розрахунків, спрощує податковий контроль і зменшує операційні витрати бізнесу. З іншого боку, зростання обсягу готівки ускладнює оцінку реальної економічної активності, оскільки частина операцій відбувається поза формальними каналами обліку.

Готівка як антикризовий інструмент: міжнародні приклади «cash comeback»

Зростання інтересу до готівки в Україні легко сприймається як унікальний наслідок війни, блекаутів і хронічних ризиків. Проте порівняння з іншими країнами, які проходили через фінансові, енергетичні або інституційні кризи, показує значно ширший і повторюваний сценарій. У таких умовах готівка майже завжди повертається в поле зору не як повноцінна альтернатива безготівковим розрахункам, а як інструмент зниження операційних ризиків.

Польський досвід є показовим прикладом для України, оскільки ця країна має високий рівень цифровізації платежів і водночас добре задокументовані поведінкові реакції населення у кризові моменти. Під час пандемії та перших хвиль енергетичної нестабільності попит на готівку в Польщі зростав навіть на тлі активного використання карток і мобільних платежів. При цьому частка безготівкових операцій у роздрібній торгівлі не скорочувалася, а готівка накопичувалася як резерв. Цей досвід демонструє важливу деталь, коли у цифровізованих економіках готівка «повертається» не в каси, а в домівки.

Інша логіка простежується в Туреччині, де зростання готівкового обігу тісно пов’язане з інфляційними очікуваннями та девальваційним тиском. За умов швидкого знецінення національної валюти домогосподарства й бізнес намагаються швидше виводити кошти з банківської системи, використовуючи готівку як проміжний інструмент збереження ліквідності. Водночас навіть у такій ситуації цифрові платежі не зникають, а продовжують обслуговувати повсякденні операції. Це створює роздвоєну модель, де готівка використовується для зберігання і короткострокових операцій, а безготівкові інструменти — для регулярного споживання.

Аргентина демонструє ще більш радикальний, але водночас показовий випадок. Хронічна інфляція, валютні обмеження і періодичні кризи довіри до банків сформували культуру високого попиту на готівку, яка співіснує з активним розвитком фінтеху і цифрових гаманців. Там готівка не витіснила безготівкові платежі, а стала частиною багаторівневої фінансової поведінки, де різні інструменти виконують різні функції залежно від рівня ризику. Саме ця фрагментація, а не повернення до «паперової» економіки, є ключовою характеристикою кризових фінансових систем.

Узагальнюючи ці приклади, міжнародні дослідження МВФ і Світового банку фіксують повторюваний ефект, який у глобальній аналітиці часто описують як «cash comeback» (від англ. «повернення готівки» – ред.). Йдеться не про ревізію цифрової трансформації, а про тимчасове підвищення попиту на фізичні гроші в умовах шоків — від пандемій до енергетичних криз і геополітичної нестабільності. Ці дослідження підкреслюють, що зростання готівки майже завжди відбувається швидше, ніж зниження безготівкових платежів, а інколи взагалі без такого зниження.

На тлі цих країни динаміка в Україні виглядає більш типовою, ніж винятковою. Поєднання воєнних ризиків, перебоїв електропостачання та регуляторних змін формує попит на готівку як на інструмент автономності, але не руйнує інфраструктуру цифрових розрахунків. Подібно до Польщі, Туреччини чи Аргентини, в Україні формується модель розділених функцій, де безготівкові платежі залишаються основою економічного обігу, тоді як готівка акумулюється як відповідь на невизначеність.

Міжнародний досвід у цьому сенсі не дає підстав говорити про відкат або регрес, а показує, що фінансові системи в кризах не рухаються лінійно від «цифри» до «паперу» або навпаки. Вони ускладнюються, нашаровуючи інструменти і змінюючи ролі, які ці інструменти виконують. Саме в цій логіці й варто читати українську статистику готівки, що не є ознакою втечі від сучасних платежів. Вона просто стала маркером адаптації до середовища, де стабільність не може вважатися даністю.

Тож варто зрозуміти, що зростання готівки не є доказом відмови від безготівкових платежів, а скоріше підтвердженням того, що цифрова економіка не може бути беззаперечною, якщо її критичні елементи залежать від енергії та зв’язку. У ситуації, коли найважливіший ресурс, у даному випадку це електрика, стає нестабільним, люди не переводять цифрові гроші в кеш, а лише перестраховуються.

Зараз ми спостерігаємо яскравий приклад того, як платіжна інфраструктура може бути на місці, але її доступність вимірюється не кількістю терміналів, а наявністю світла, зв’язку і впевненості, що в момент потреби система не зламається.