Рекордні оборонні бюджети світу і Україна в першій десятці: на що могли б спрямувати трильйонні військові витрати в мирному житті

Майже $2,9 трлн за рік світ витратив на військові бюджети — сума, якою можна було б відбудовувати зруйновані міста, модернізувати енергетику, лікувати, навчати, будувати житло й розробляти технології. Проте політики не хочуть жити мирно, тому ці гроші виділяються на смертельну зброю для людей, посилення армій та підготовку до нових війн. У світовому рейтингу Україна опинилася в першій десятці військових бюджетів з сумою в $84,1 млрд. Країна з кризовою економікою і глибоко дефіцитним держбюджетом, зі зруйнованою промисловістю та інфраструктурою змушена витрачати десятки мільярдів доларів не на мирне майбутнє, а на те, щоб це майбутнє взагалі не було знищене.

Україна в першій десятці військових бюджетів світу: що показує дослідження SIPRI

У звіті Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI) за 2025 рік, який вийшов 27 квітня, Україна опинилася в тій частині світового рейтингу, де зазвичай стоять країни з великими економіками, нафтовими доходами, давніми оборонними концернами або глобальними військовими амбіціями. Українські оборонні витрати зросли на 20% і досягли 84,1 мільярда доларів, завдяки чому країна випередила Саудівську Аравію та піднялася на сьоме місце у світі за загальним обсягом витрат на оборону.

За цією позицією в таблиці стоїть колосальне для сучасної економіки України навантаження: 84,1 мільярда доларів становлять близько 40% її ВВП. Серед всіх країн, які аналізує SIPRI, це був найвищий показник військових витрат відносно розміру економіки, а для нашої країни — найбільше оборонне навантаження за всю її історію.

Після 2016 року оборонний бюджет України змінився настільки різко, що звичайне слово «зростання» вже погано передає масштаб процесу: витрати на оборону збільшилися на 1501%. У 2016 році держава ще відновлювала армію після перших років російської агресії РФ, закривала провали в забезпеченні, переозброювала частини й перебудовувала командування. У 2025 році вона вже фінансувала армію, втягнуту в довготривалу війну з артилерією, дронами, ракетами, керованими авіабомбами, засобами радіоелектронної боротьби та постійною потребою ремонтувати те, що фронт зношує швидше, ніж це встигають замінити склади й заводи.

У цифрі $84,1 млрд важлива не лише сама сума, а її співвідношення з розміром української економіки: 40% ВВП, і це найвищий показник у світі. Для порівняння, більшість навіть заможних мілітаризованих держав не підходять до такого рівня, бо 40% ВВП означають, що оборона забирає простір у всіх інших сфер — від відновлення інфраструктури до соціальних бюджетних програм.

Водночас у РФ картина виглядає інакше, бо вона витрачає більше в абсолютних цифрах, але меншу частку своєї економіки. У 2025 році Росія збільшила військові витрати на 5,9% — до $190 млрд, що дало їй 3-тє місце у світовому рейтингу після США та Китаю. При цьому частка цих витрат у російському ВВП становила 7,5%, а з 2016 року вони зросли на 96%. Для Росії це теж дуже високий рівень, але він не створює такого самого навантаження на всю економіку, як 40% ВВП України.

Частка військових витрат у державних видатках України та Росії досягла рекордних значень в історії обох країн. Для Росії це 20%, а для України — 63%. Різниця між українськими 63% військових витрат у державних видатках і російськими 20% добре пояснює, чому наша країна постійно потребує зовнішньої бюджетної та військової підтримки. Україна значну частину власних грошей спрямовує на оборону, тоді як цивільні потреби дедалі сильніше залежать від допомоги міжнародних партнерів. У такій ситуації кожне затягування з зовнішнім фінансуванням боляче б’є по здатності одночасно тримати фронт, платити зарплати, виділяти кошти на бюджетну сферу, пенсії та соціальні виплати й не зупиняти базові державні послуги.

Європейська частина звіту SIPRI показує, що повномасштабна війна РФ проти України змусила континент різко переглядати старі оборонні бюджети. У 2025 році Європа витратила на оборону $864 млрд, що на 14% більше, ніж роком раніше. Причому європейські члени НАТО витратили $559 млрд, а 22 з 29 країн Альянсу в Європі перевищили рівень 2% ВВП. Дослідниця SIPRI Джейд Гіберто Рікар пояснює це прагненням європейських членів НАТО до більшої самозабезпеченості на тлі посиленого тиску з боку США. За її оцінкою, такі темпи зростання стали найвищими з 1953 року.

Слід зазначити, що Німеччина стала одним з найпомітніших прикладів цього повороту, збільшивши військові витрати на 24% — до $114 млрд. Частка оборонних витрат у німецькому ВВП досягла 2,4%, і це перший вихід вище рівня 2% з 1990 року. Для країни, яка після об’єднання десятиліттями уникала різких військових акцентів у державній політиці, такий показник має не лише бюджетне значення. Німеччина поступово переходить від обережних заяв про війну до намагання створити свою армію самою сильною в світі та дорожчих рішень, які впливають на армію, промисловість і роль країни в НАТО.

Збільшення військових витрат в Іспанії на 50% — до $40,2 млрд — виглядає ще різкішим, хоча стартова база там була нижчою, ніж у провідних військових економік Європи. Така динаміка свідчить, що тиск на оборонні бюджети відчувають не лише країни східного флангу, які безпосередньо бачать російську загрозу поруч з власними кордонами. Навіть держави, віддалені від України географічно, змушені вкладати більше, бо війна зруйнувала старе відчуття, що великі сухопутні конфлікти залишилися в минулому.

У західноєвропейських країнах ситуація виглядає не однаково, бо Велика Британія у 2025 році скоротила військові витрати на 2% — до $89 млрд, тоді як Франція збільшила їх лише на 1,5% — до $68 млрд. На тлі Німеччини та Іспанії ці темпи виглядають вкрай стриманими. Причина цього полягає не в недооцінці зовнішніх загроз, а в тому, що низка західноєвропейських країн одночасно рахують оборону, соціальні зобов’язання, борги, інфляційний тиск і політичну реакцію суспільств, тому не завжди поки що готові підтримувати швидке подорожчання безпеки.

Однак США залишаються першими в світі за військовими витратами, хоча у 2025 році скоротили їх на 7,5% — до $954 млрд. Одним з пояснень цього стало те, що у 2025 році не було нових пакетів військової допомоги Україні, тоді як у 2022–2024 роках їхня загальна вартість становила $127 млрд. Для Вашингтона навіть після такого скорочення це все одно найбільший оборонний бюджет світу, проте для України пауза в рішеннях допомоги від США означає набагато жорсткіші розрахунки на фронті та в держбюджеті.

Китайський рядок у світовому рейтингу, посідаючи третє місце, відрізняється від українського та російського тим, що Пекін не фінансує війну на власній території, при цьому багато років послідовно нарощує свій військовий потенціал. У 2025 році Китай витратив на оборону $336 млрд, збільшивши бюджет на 7,4%, і це вже 31-й рік поспіль зростання. Це показує довгу державну програму, де флот, ракети, авіація, космічні технології, кіберможливості та оборонна промисловість розвиваються все більше без різких пауз і залежності від інших держав.

Показник Японії в $62,2 млрд, або 1,4% ВВП теж є показовим, адже це найбільша частка для країни з 1958 року. Після Другої світової війни японська оборонна політика довго залишалася обережною, але зростання Китаю, ракетні програми Північної Кореї та напруга навколо Тайваню поступово змінюють межі допустимого для Токіо. У рейтингу 1,4% ВВП здаються далекими від українських 40%, але для історії Японії це є помітним зсувом.

На Близькому Сході показники звіту SIPRI не складаються в одну лінію, бо різні країни рухалися в різних напрямках. Ізраїль в 2025 році скоротив військові витрати на 4,9% — до $48,3 млрд, Туреччина збільшила їх на 7,2% — до $30 млрд, а Іран зменшував оборонні видатки другий рік поспіль, у 2025 році на 5,6% — до $7,4 млрд. За такими змінами стоять як військові загрози, так і економічні можливості, санкції, внутрішня політика, інтенсивність бойових дій і здатність урядів довго фінансувати дорогі оборонні програми.

Взагалі в світі військові витрати у 2025 році зросли до 2 трильйонів 887 мільярдів доларів, і це означає, що держави вже не ставляться до оборони як до бюджетної статті, яку можна роками тримати на мінімумі без наслідків. Війна в Україні показала, як швидко сучасний фронт спалює боєприпаси, техніку, ракети, дрони, засоби зв’язку й протиповітряної оборони.

$2,887 трлн на оборону: куди ці гроші могли піти, якби світ витрачав їх на мирне життя

П’ятирічна динаміка військових витрат показує не змагання армій у таблиці SIPRI, а набагато неприємніший процес: держави почали переносити бюджетні кошти з довгих цивільних інвестицій на військові потреби. У 2020 році світ витрачав на оборону близько $1,981 трлн, у 2025 році — вже $2,887 трлн, тобто річний військовий рахунок виріс приблизно на $906 млрд. Для порівняння, ця «надбавка тривоги» більша за весь оборонний бюджет будь-якої країни світу, окрім США, і майже вдвічі більша за оцінки відбудови України, які міжнародні інституції вже рахують в понад пів трильйона доларів.

Європейський ривок став найяскравішим прикладом того, як війна перетворює політичні помилки минулого на дорогі закупівлі майбутнього. У 2020 році Європа витрачала на оборону близько $378 млрд, а у 2025 році — $864 млрд. Приріст майже на $486 млрд означає, що континент платить за роки недоукомплектованих складів, повільних оборонних заводів, скорочених армій і самозаспокоєної віри в те, що велика сухопутна війна більше не повернеться.

Якби ті самі $864 млрд європейських військових витрат 2025 року працювали в мирній логіці, вони могли б стати фінансовим еквівалентом другого післяпандемічного плану відновлення Європи. Фонд NextGenerationEU, який Євросоюз створив після пандемії для модернізації економік, зеленої трансформації та цифровізації, становив приблизно €807 млрд. Один рік європейських оборонних витрат вже перебуває в тій самій ваговій категорії. За ці гроші можна було б не латати окремі бюджетні діри, а запускати континентальні програми: швидкісні залізничні коридори між портами й промисловими регіонами, електромережі для нової енергетики, модернізацію житла, захист міст від повеней і спеки, виробництво батарей, мікрочипів, медичного обладнання, очищення річок і промислове оновлення старих депресивних зон.

$864 млрд за 2025 рік могли б повністю перекрити глобальний річний дефіцит фінансування освіти для бідних і нижчих за середній дохід країн майже на 9 років, якщо брати оцінку ЮНЕСКО у $97 млрд на рік. За ті самі гроші можна було б профінансувати приблизно 7,5 року інвестицій у доступ до чистої води, санітарії та гігієни для країн, яким, за оцінками Світового банку, потрібно близько $114 млрд щороку. Це означає школи з дахами й опаленням, водогони замість щоденного носіння води вручну, каналізаційні системи замість хвороб, лікарні з обладнанням замість черг і відкладених операцій.

Світовий оборонний бюджет у $2,887 трлн за 2025 рік виглядає ще показовіше, якщо перевести його в мирні потреби. Така сума могла б майже 30 років закривати освітній дефіцит для найбідніших і нижчих за середній дохід країн, понад 25 років фінансувати розширення доступу до води й санітарії або багато років підтримувати базову медицину в державах, де люди досі помирають від хвороб, які давно лікуються недорогими препаратами. Якщо рахувати через будівництво, навіть за дуже обережної оцінки $20 млн за сучасну школу, світові військові витрати одного року дорівнювали б приблизно 144 000 нових шкіл; за оцінки $150 млн за добре обладнану лікарню середнього масштабу — понад 19 000 лікарень.

Приріст за п’ять років в сумі $906 млрд — це гроші, які можна було б витратити на житло. Якщо взяти приблизну вартість будівництва соціального житла на рівні $80 000 за квартиру в країнах з нижчими будівельними витратами, то $906 млрд дали б понад 11 млн квартир для людей, які втратили домівки через війни, стихійні лиха або бідність.

Військові витрати не створюють цивільного капіталу, який потім десятиліттями повертає гроші через продуктивність. Залізниця після будівництва прискорює торгівлю, електромережа зменшує втрати енергії, порт підтягує логістику, житлова програма утримує людей у країні, університетський кампус створює фахівців, а ракета після запуску зникає разом із грошима, металом, електронікою і працею інженерів.

У технологічному вимірі ця арифметика ще цікавіша, бо людство одночасно говорить про дефіцит мікрочипів, нестачу інвестицій у штучний інтелект для медицини, слабкість фармацевтичного виробництва в бідніших регіонах і залежність від кількох промислових центрів. Американський CHIPS and Science Act передбачив приблизно $52 млрд стимулів для напівпровідників, європейський Chips Act — близько €43 млрд. Один лише приріст глобальних військових витрат після 2020 року міг би профінансувати понад 15 програм масштабу американського CHIPS Act або близько 20 європейських чипових пакетів. Іншими словами, сума, яку світ додатково поклав у військову сферу, могла б перебудувати карту критичних технологій, а не лише поповнити склади снарядів.

Енергетична альтернатива теж не зводиться до красивих мрій про «зелене майбутнє», бо після російського енергетичного шантажу Європа добре знає, що мережі, сховища, генерація і міждержавні з’єднання є питанням безпеки не менше, ніж танки. Додаткові $486 млрд європейських оборонних витрат порівняно з 2020 роком могли б стати гігантським фондом енергетичної незалежності: модернізація мереж, накопичувачі, резервні потужності для лікарень і водоканалів, малі модульні рішення там, де вони економічно виправдані, утеплення житла, заміна старих тепломереж, локальне виробництво обладнання. Замість того значна частина грошей йде на захист від ймовірної війни, яка спочатку зробила енергію зброєю, а потім змусила сусідів купувати дедалі дорожчі засоби захисту.

Військовий бюджет має ще одну приховану властивість: після різкого стрибка він рідко повертається до старого рівня. Коли країна відкриває завод під боєприпаси, підписує довгі контракти, збільшує армію, створює нові логістичні центри й розширює оборонну бюрократію, навколо цього швидко виникає власна економіка — робочі місця, лобі, регіональні інтереси, політичні аргументи, залежні підприємства. При цьому тимчасова реакція на війну поступово стає постійною статтею держбюджету, а цивільні сфери починають змагатися вже не з одноразовою кризою, а з новою нормою витрат.

США з $954 млрд і Китай із $336 млрд у 2025 році фінансують не одну війну, а довгу конкуренцію флотів, ракет, супутників, баз, кіберможливостей, штучного інтелекту, напівпровідників і союзницьких мереж. Якби хоча б частина цієї конкуренції перейшла з військового поля в цивільне, світ отримав би прискорення у сферах, де виграють всі: дешевша чиста енергія, нові ліки, готовність до пандемій, захист океанів, продовольчі технології, безпечні ланцюги постачання. Замість цього дві найбільші економіки значною мірою інвестують у те, щоб у разі кризи мати кращу позицію під час ймовірного військового конфлікту.

Якби світ витрачав хоча б частину військових бюджетів не на ракети, танки, склади боєприпасів і системи знищення, а на цивільну інфраструктуру, чисту воду, модернізацію заводів, медицину, енергетику й відновлення довкілля, багато катастроф просто не мали б шансів статися. Міста не жили б поруч із застарілими промисловими ризиками, річки не приймали б отруєні стоки, шахти не перетворювалися б на підземні резервуари забрудненої води, а лікарні й школи не залежали б від випадкового генератора після чергового обстрілу.

Крім того, наслідок недостатнього інвестування державних грошей в якісну освіту, модернізовані навчальні заклади, наукові лабораторії, тобто в людей, проявиться не одразу. Через роки молоді інженери, хіміки, екологи й лікарі працюватимуть з великими проблемами, які виникли зараз.

Мирне життя потребує великих бюджетів, але його результатом є не вирва в землі, а простір, в якому діти ростуть без страху, лікарні рятують людей, школи працюють для майбутнього, а міста розвиваються замість того, щоб рахувати втрати. Проте політики, які хочуть воювати і нарощують військовий потенціал кран, не бажають знати, що за кожним їхнім рішенням стоять людські життя, зруйновані житло та інфраструктура, осиротілі діти та покоління, яким доведеться розплачуватися за чужі амбіції.