Ритуальний бізнес в Україні залишається однією з небагатьох галузей, на які війна не лише не вплинула негативно, а, навпаки, забезпечила рекордні показники прибутку. Як-то кажуть: «Кому війна, а кому мати рідна». Поки частина економіки скорочується, компанії, які надають поховальні послуги, розширюють штат, збільшують прибутки й відкривають нові відділення навіть у прифронтових регіонах. Формально це звичайний сектор послуг, проте масштаби і методи його діяльності в умовах війни викликають запитання як економічні, так і етичні. За офіційними реєстрами, кількість нових ФОПів та підприємств, які спеціалізуються на поховальній сфері, зросла, а обіг коштів у цьому сегменті збільшився в кілька разів. Цей ринок перетворився на показник того, як держава й бізнес реагують на сучасні реалії смертності, втрат і війни.
Як функціонує ритуальний бізнес в Україні під час війни
Ритуальний бізнес в Україні виріс зі старої системи, яка формувала ставлення до поховання як до суто технічної процедури, а не сфери послуг з соціальним змістом. У перші роки незалежності держава так і не створила чіткої моделі регулювання цієї галузі. Те, що почало формуватися ще у 1980-х — централізовані комунальні служби, обмежений перелік товарів і стандартні послуги, — плавно перейшло у нову економічну реальність 1990-х, майже без змін.
З середини дев’яностих, коли приватний бізнес почав заповнювати порожнечу, ритуальна сфера перетворилася на хаотичне поєднання комунальних підприємств, дрібних ФОПів і посередників, які діють без узгоджених правил, контролю чи навіть базових стандартів етики. При цьому жодного системного втручання держави не відбулося — ні через законодавчі ініціативи, ні через адміністративне реформування. Галузь залишили самій собі, дозволивши їй жити за логікою «вільного плавання», де головним регулятором стали не чіткі правила, а конкуренція за «клієнтів» і доступ до замовлень.
Тому ритуальний бізнес, який за три десятиліття мав би перетворитися на цивілізовану сферу з прозорими тарифами, контролем якості й захистом прав споживачів, досі функціонує за інерцією. Він поєднує в собі елементи державного сервісу, тіньового ринку та особистих домовленостей, а відсутність єдиних правил створює умови, у яких зростають ціни і прибутки тих, хто давно навчився користуватися безладом.
Аналіз системи YouControl свідчить про те, що зараз в Україні офіційно діє понад 3000 суб’єктів, пов’язаних з наданням ритуальних послуг, і тенденція до зростання не зменшується. Загалом станом на жовтень 2025 року зареєстровано 541 юридичну особу та 2767 фізичних осіб-підприємців, для яких основним видом економічної діяльності визначено організування поховань і надання суміжних послуг. При цьому кількість ФОПів майже в п’ять разів перевищує кількість компаній, що свідчить про фрагментованість цього ринку, де приватні підприємці часто працюють без розгалуженої інфраструктури, але мають постійний попит на свої послуги.
Регіональний розподіл цих підприємців відображає як демографічні, так і воєнні реалії. Найбільше ФОПів зареєстровано в Дніпропетровській області — 269, у Донецькій — 252, в Одеській — 212, у Київській — 189, у Харківській — 162. Ці регіони зазнали найбільших людських втрат і водночас залишаються густонаселеними центрами, де потреба в поховальних послугах постійно зростає. Серед юридичних осіб найбільша кількість зареєстрована на Дніпропетровщині (62 компанії), Донеччині (58), Київщині (46), у Криму (42), Києві (42) та Запорізькій області (41). Такий розподіл показує, що навіть у прифронтових областях ринок функціонує, а подекуди — активно розширюється.
Слід зазначити, що особливістю ритуальної галузі є значна частка комунальних підприємств. Майже третина з всіх зареєстрованих компаній належить органам місцевого самоврядування. Участь муніципалітетів пояснюється потребою контролювати доступ до кладовищ, землевідведення та інфраструктуру, однак у багатьох випадках приватні структури залишають за собою найбільш прибуткові сегменти — транспортування, виготовлення домовин, пам’ятників і комплексних послуг.
Серед комунальних підприємств найвищі показники виручки має «Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО», яка діє в Києві та обслуговує значну частину столичних поховань. У приватному секторі лідером за фінансовими результатами є товариство «ІНТЕК», що працює у великих містах і надає широкий спектр послуг від організації поховань до догляду за місцями пам’яті.
Не менш важливою є проблема підприємств, які після окупації частини українських територій потрапили до російських реєстрів. Близько 8% компаній зі згаданої вибірки, а це 41 юридична особа, були перереєстровані відповідно до російського законодавства. Йдеться про структури з Криму, Донеччини, Луганщини, Запорізької та Херсонської областей.
Окрім цього, шість компаній з Луганської області мають «двійників» у російському державному реєстрі юридичних осіб, тобто там створено фірми з аналогічними назвами та реквізитами. Така практика, за спостереженнями аналітиків, характерна для окупованих територій: вона дозволяє російській адміністрації легалізувати контроль над місцевим бізнесом і фінансовими потоками.
Дві компанії з українського реєстру мають у структурі власності безпосередніх учасників з російською юрисдикцією. Йдеться про ТОВ «ЛІЛЕЯ 2015» та ТОВ «ДОБРАЯ ПАМ’ЯТЬ». Крім того, серед засновників підприємства «ІРБІС» фігурує зовнішньоекономічна асоціація «ПРІМА-ТВ», одним з учасників якої є російська організація «Рязанський центр ЕХО». Такі зв’язки свідчать про те, що навіть у сфері поховальних послуг присутній вплив бізнес-структур РФ.
Аналітичні інструменти системи YouControl дозволяють відстежувати не лише фінансовий стан компаній, а й їхню можливу причетність до юрисдикцій, пов’язаних з РФ, Білоруссю чи Іраном. Зокрема, «Експрес-аналіз» компанії оцінює діяльність підприємств за майже шістсотими показниками, серед яких є фінансові ризики, податкова обачність і відповідність вимогам фінансового моніторингу. Це особливо актуально у воєнних умовах, коли контроль за походженням капіталу та напрямками його руху має не лише економічне, а й стратегічне значення.
Ритуальний бізнес в Україні демонструє парадокс: він одночасно є частиною соціальної інфраструктури, без якої не обходиться жодне суспільство, і комерційним сектором, який процвітає на тлі війни. За зовнішньою стабільністю цього ринку приховується ціла система економічних і моральних суперечностей — від зростання попиту на послуги до присутності російських структур у власності українських компаній. Все це ставить питання про прозорість, підзвітність і контроль у галузі, що безпосередньо відображає ціну війни, яку країна сплачує щодня.
Прибуток на втраті: як ритуальний бізнес в Україні заробляє під час війни
Ритуальна сфера в Україні давно перетворилася на стабільний і вкрай прибутковий сектор, який продовжує зростати навіть у період загального економічного спаду. За період з 2022 по 2024 рік фінансову звітність оприлюднила лише чверть компаній, що працюють у сфері організації поховань. Попри це, понад 90% з них показали позитивну виручку за останні три роки. У 2024 році загальна сума задекларованих доходів 127 підприємств становила 1,2 мільярда гривень, що перевищує показники попередніх років: 1,1 мільярда у 2023-му і близько 894 мільйонів у 2022-му. При чому реальні обсяги грошового обігу експерти оцінюють як удвічі вищі, адже значна частина приватних ФОПів і дрібних компаній працює готівково, без повної звітності, уникаючи податків.
Офіційна статистика Міністерства розвитку громад і територій України свідчить, що загальний обсяг ритуальних послуг і продажу похоронних товарів у 2024 році перевищив 2,1 мільярда гривень. Роком раніше ця цифра становила 1,88 мільярда, а у 2022-му — 1,71 мільярда. Понад три чверті всіх поховань — 79% у 2024 році та 80% у 2023-му — виконували комунальні підприємства, створені органами місцевого самоврядування. При цьому саме вони акумулювали майже 92% усієї зафіксованої виручки у галузі, тобто 1,1 мільярда гривень із загальних 1,2 мільярда.
Серед комунальних підприємств лідерами за доходами стали київська «Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО» та харківське КП «Ритуал». Перша забезпечує більшість поховань у столиці, а друге за 2024 рік задекларувало понад 114 мільйонів гривень прибутку, що на одинадцять мільйонів більше, ніж у 2023 році. Навіть у 2022 році, на піку активних бойових дій, дохід підприємства перевищив 83 мільйони гривень. При цьому основні прибутки концентруються саме у великих містах, де діють комунальні структури з монопольним становищем.
У приватному секторі виручки менші, проте стабільні й зростаючі. ТОВ «ІНТЕК» із Запорізької області у 2024 році задекларувало близько 29,5 мільйона гривень доходу. Компанія має не лише стійку клієнтську базу, а й тісні зв’язки з місцевими чиновниками, що, за даними відкритих джерел, забезпечує їй стабільні замовлення через комунальні структури. Інша компанія, «РОЯЛ ТРАНС ГРУПП», зареєстрована восени 2023 року, вже за перший рік отримала понад 8 мільйонів гривень виручки, виконуючи підряди на транспортування тіл бездомних та самотніх осіб. Її засновники раніше фігурували у сфері комунальних закупівель, що свідчить про тісне переплетіння комунального та приватного секторів.
До компаній середнього рівня прибутковості належать «Ритуальний дім Сяйво» (7,89 млн грн у 2024 році), «ЕТАЛОН-КР» з Дніпропетровщини (7,5 млн грн) та «НВП ГРИНСТЕП» з Чернігова (5,8 млн грн). Деякі з них фігурують у розслідуваннях журналістів-розслідувачів через зв’язки з місцевими політиками, колишніми посадовцями або родинними структурами, які отримують контракти на суміжні послуги. Наприклад, за даними журналістського розслідування, ТОВ з оптимістичною назвою «Ритуальний дім «Сяйво» має філію в Ужгороді, яку пов’язують з нардепом Миколою Тищенком. Формально власницею бізнесу є дружина помічника Тищенка на громадських засадах.
У 2025 році середні ціни на ритуальні послуги демонструють подальше зростання. Так, у Києві мінімальна вартість дерев’яної труни починається від 2,5 тисячі гривень, доставка ритуальних товарів по місту — близько 1,5 тисячі. Комплект одягу для поховання коштує приблизно 1,8 тисячі, а дерев’яний хрест — від 800 гривень. Урна для праху в Київському крематорії обійдеться не менше ніж у 1130 гривень, а стандартне поховання з мінімальним набором послуг (труна, хрест, перевезення, оформлення документів) може сягати 20–25 тисяч гривень.
У Дніпрі була встановлена наступна вартість окремих видів ритуальних послуг, яке надає КП «Міська ритуальна служба»:
Попит на ритуальні послуги є стабільно високим, і навіть попри воєнний стан, жодних тенденцій до зниження цін не спостерігається. Компанії пояснюють це зростанням вартості матеріалів, палива й робочої сили, однак у реальності ритуальна сфера залишається одним з найвигідніших напрямів малого та середнього бізнесу. За обсягами прибутковості вона впевнено конкурує з будівництвом і торгівлею, хоча масштаби оподаткування у ній суттєво нижчі. При цьому «ритуальщики» не звертають увагу на матеріальне становище і можливості вбитих горем українців, які ховають своїх близьких. Війна продовжує робити смерть прибутковим бізнесом, який на ній тримається.
Як в Україні роками працює «цвинтарна мафія»
В Україні вже давно сформувалася власна, замкнена система ритуального бізнесу, яку всередині галузі називають «цвинтарною мафією». Вона діє без суттєвого опору з боку влади, бо торкається сфер, де готівка, домовленості й особисті зв’язки приносять значно більше, ніж будь-які офіційні контракти. Формально це частина комунальної інфраструктури — поховання, утримання кладовищ, робота моргів, — але насправді це закритий ринок, де головні гравці ділять між собою доступ до кожного тіла, місця н кладовищі й навіть кожної зали, в якій відбувається прощання з померлим.
«Цвинтарна мафія» є структурою, в якій чиновники, директори комунальних підприємств і підприємці стали взаємозалежними. Хто має зв’язки у міських радах чи лікарнях, той отримує доступ до моргів, складів і транспорту, а відтак — до клієнтів. При цьому в Україні давно з’явилися «вічні» договори оренди, підписані на десятиліття, які сьогодні фактично унеможливлюють реформування галузі.
За словами людей, які працюють у цій сфері, найбільш прибутковим ресурсом є не саме місце на кладовищі, а монополія на перший контакт з родиною померлого. У великих містах — передусім у Києві, Харкові, Дніпрі — при лікарнях і моргах діють приватні компанії, які мають ексклюзивний доступ до приміщень, де видають тіла. Вони уклали довгострокові договори з адміністраціями медичних закладів, формально орендуючи «кімнати для зберігання інвентарю» або «зали обслуговування». Насправді це точки продажу, через які проходить майже кожен похорон. Туди категорично не допускають конкурентів, а ціни встановлюють самостійно.
Про все це цікаво розповів ветеран війни Олександр Скорик, який обіймає посаду заступника директора київського комунального підприємства «Спецкомбінат», що відповідає за організацію військових поховань у столиці. Він координує роботу 27 кладовищ і добре знає, як влаштований ринок ритуальних послуг. За його словами, у цій сфері панує агресивна конкуренція, поєднана з монополізацією: у кожному місті є свої «королі» та «королеви» ритуального бізнесу, які контролюють замовлення «клієнтів».
Військовий розповів, що в Києві діє близько 580 суб’єктів, офіційно зареєстрованих у сфері ритуальних послуг. Проте реально працювати при клінічних лікарнях і моргах дозволено лише одній приватній компанії. Вона має ексклюзивний доступ до територій, де відбувається видача тіл, і таким чином контролює найприбутковішу частину процесу. У кожній міській лікарні, є свій морг, і при кожному з них — одне й те саме підприємство, яке не допускає конкурентів.
Особливо показовим прикладом є морг №1 на вулиці Оранжерейній, де ця фірма ще у 2005 році отримала договір оренди на одну з двох зал для видачі тіл. Документ чинний до 2040 року, і фактично весь процес проходить через цю приватну структуру. Інша зала використовується лише для поточного прийому, тому можливість навіть тимчасового ремонту чи модернізації відсутня. Як зазначає Скорик, будівля давно потребує капітального оновлення: вентиляційні системи не працюють, санітарні норми порушено, а запах від моргу відчувається на значній відстані.
«Цвинтарна мафія» існує не лише у столиці, у кожному великому місті є свої «королі» ритуального бізнесу, яких знають всі у лікарнях, поліції та комунальних службах. Ці люди вирішують, кому дозволено продавати вінки, перевозити тіла чи навіть копати могили, як тільки дізнаються по факт смерті людини. Водночас у провінційних громадах мафіозні зв’язки виглядають простіше: голова сільради має «свого» підприємця, який орендує частину кладовища й самовільно встановлює тарифи. Формально він платить невеликий внесок у місцевий бюджет, а фактично бере з родин втричі більше, ніж зазначено у розпорядженні.
Ці схеми працюють тому, що поховання для людей є емоційно й юридично вразливим моментом. Родина, яка втрачає близьку людину, не готова вести переговори або шукати альтернативи. Коли біля моргу стоїть «офіційний представник» і пропонує вирішити все «по-людськи» і швидко, рідні погоджуються майже завжди. Так формується гарантований дохід. При цьому частина грошей проходить повз офіційні рахунки, а система податкового контролю фактично безсила: більшість розрахунків відбувається готівкою, чеки не видаються, договорів немає. Саме тому спроба впорядкувати галузь не буде мати успіху, бо занадто багато зацікавлених у тому, щоб залишити все як є. Вигідніше отримувати стабільні неофіційні прибутки, ніж вводити систему ліцензування й прозорої конкуренції.
Отже, смерть українців стала частиною надприбуткової тіньової економіки. Поки одні воюють, інші рахують, скільки можна заробити на похованнях. Цей бізнес продовжує зростати, бо держава не контролює реальну структуру цього ринку, розмір прибутків його учасників і формування цін, які часто встановлюються довільно. Поки державні інституції будуть продовжувати свідомо залишати цю сферу без уваги, «цвинтарна економіка» продовжить зростати, а «цвинтарна мафія» — процвітати.
