Дипломат без бізнес-досвіду: чи здатний новий бізнес-омбудсмен захистити інтереси українських підприємців
Призначення Анки Фельдгузен бізнес-омбудсменом України ставить на порядок денний питання, які давно турбують українське бізнес-середовище: чи здатна інституція ефективно захищати права підприємців і чиї інтереси вона справді відстоює? На тлі дипломатичної кар’єри Фельдгузен, блискучої з точки зору міжнародних відносин, виникає принципова суперечність: професійність в цій сфері не завжди означає ефективність у конкретному бізнес-контексті, а високий авторитет не гарантує здатності розв’язувати проблеми реального сектора економіки. Цей парадокс змушує замислитися над тим, чи не перетворилася Рада бізнес-омбудсмена на формальний механізм з обмеженим впливом, замість того щоб бути реальним захистом прав українського бізнесу.
Обрання нового бізнес-омбудсмена України
За результатами конкурсного відбору посаду бізнес-омбудсмена України обійме Анка Фельдгузен — дипломатка, добре відома в українському політичному середовищі. Після завершення дипломатичної місії в Україні вона продовжила кар’єру в системі Міністерства закордонних справ Німеччини. Там вона отримала мандат повноважного представника з питань стабілізації та запобігання цивільним кризам, зосередившись на питаннях безпеки та кризового реагування.
26 грудня 2025 року Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України повідомило про оприлюднення проєкту розпорядження Кабінету Міністрів України. Документ стосується затвердження рішення наглядової ради Ради бізнес-омбудсмена щодо обрання Анки Фельдгузен на посаду бізнес-омбудсмена, тобто незалежним захисником інтересів підприємців у діалозі з владою. “Наглядова рада Ради бізнес-омбудсмена” – звучить майже як бюрократичний каламбур, де один орган контролю спостерігає за іншим, який є “незалежною інституцією”.
Конкурс на посаду бізнес-омбудсмена було оголошено влітку, а відбір здійснювався за участі компанії Boyden Global Executive Search, яку для цієї ролі призначив Європейський банк реконструкції та розвитку. Слід зазначити, що Boyden є міжнародною компанією з багаторічною історією в сфері пошуку керівників вищої ланки. Компанія заснована в 1946 році, її розгалужена мережа офісів мережа охоплює 75 офісів у 45 країнах, зі штаб-квартирою в Нью-Йорку, США.
Вимоги до кандидатів на посаду бізнес-омбудсмена були сформульовані достатньо жорстко і відповідали міжнародним стандартам для керівників подібних інституцій. Серед ключових критеріїв зазначався щонайменше десятирічний управлінський досвід, бажано у сферах, де поєднуються державна підзвітність, інституційний розвиток і проведення реформ, а також високий рівень публічності та розвинені комунікаційні навички.
Крім того, обов’язковою умовою є вільне володіння англійською мовою, тоді як робоче знання української мови визначалося як перевага, що вже саме по собі окреслює цільову аудиторію конкурсу і пояснює, чому він виявився фактично міжнародним. Додатково кандидат не повинен був мати фінансових чи інвестиційних інтересів у підприємствах, установах або організаціях, що здійснюють господарську діяльність на території України, аби уникнути конфлікту інтересів і зберегти довіру бізнесу до інституту омбудсмена. Проте показовим фактом і по суті неофіційним підсумком конкурсу стало те, що серед кандидатів не було жодного громадянина України.
В Україні бізнес-омбудсменом, який може бути іноземцем, є посадовою особою, до якої звертаються українські та іноземні компанії в разі виникнення проблем у взаємодії з органами публічної влади. Його завданням є захист законних інтересів бізнесу та допомога у врегулюванні спірних ситуацій, що виникають у процесі ведення підприємницької діяльності.
У своїй роботі бізнес-омбудсмен виступає посередником між державою та бізнес-середовищем, сприяючи конструктивному діалогу та пошуку рішень у конфліктах і суперечках. Такий формат взаємодії дозволяє вирішувати проблеми без судових процедур і зменшувати напругу у відносинах між підприємцями та владою. При цьому ключовою метою діяльності бізнес-омбудсмена є підвищення прозорості роботи органів державної влади, запобігання корупційним проявам та іншим порушенням законних прав і інтересів підприємців.
Бізнес-омбудсмен очолює Раду, яка працює як незалежна інституція. Її діяльність фінансується міжнародними донорами через рахунок Європейського банку реконструкції та розвитку. Завдяки такій моделі вона має зберігати нейтральну позицію та може виконувати роль посередника між підприємницькою спільнотою й державними органами. У Міністерстві економіки наголошують, що безперервна робота цієї інституції має принципове значення для збереження довіри бізнесу до державних органів, скорочення адміністративних бар’єрів і підвищення якості державних сервісів для підприємців.
Важливою складовою діяльності Ради є підготовка рекомендацій для органів влади щодо покращення бізнес-клімату та підвищення якості державного регулювання. Результати цієї роботи узагальнюються у регулярних звітах, які оприлюднюються в засобах масової інформації та на офіційному вебсайті Ради і містять, зокрема, інформацію про розгляд справ, пов’язаних із корупційними діяннями та іншими порушеннями законних інтересів суб’єктів підприємництва.
Створення Ради бізнес-омбудсмена відбулося у межах Меморандуму про взаєморозуміння щодо Української антикорупційної ініціативи, який було підписано у 2014 році урядом України, п’ятьма провідними бізнес-асоціаціями, Європейським банком реконструкції та розвитку та Організацією економічного співробітництва та розвитку. Починаючи з 2015 року, Рада працює як незалежний постійний консультативно-дорадчий орган Кабінету Міністрів України, об’єднуючи команду з понад тридцяти фахівців. Її основна місія полягає у формуванні прозорого та передбачуваного бізнес-середовища шляхом розгляду скарг компаній на порушення їхніх прав або прояви корупції з боку посадових осіб.
Дипломат без бізнес-біографії та питання меж професійної відповідності
Кар’єра Анки Фельдгузен вирізняється рідкісною для європейської дипломатії послідовністю та глибиною, адже йдеться про фахівчиню, яка протягом десятиліть системно працювала на різних рівнях зовнішньополітичної служби Німеччини та тричі обіймала ключові посади, безпосередньо пов’язані з Україною, включно з найвищою дипломатичною місією.
Її професійна біографія вибудовується як чітка лінія інституційного зростання, що починається з академічної підготовки у сфері політичних наук, славістики та англістики у Кільському університеті імені Крістіана Альбрехтса, продовжується навчанням в Інституті політичних досліджень у Парижі та спеціалізованими курсами Вищої дипломатичної служби Федерального міністерства закордонних справ Німеччини, а згодом доповнюється ступенем магістра міжнародних відносин у Fletcher School у Сполучених Штатах Америки. Така освітня траєкторія формувала її передусім як політичного аналітика і дипломата, орієнтованого на роботу з кризовими регіонами, міждержавними конфліктами та складними багатосторонніми переговорами.
Практичний досвід Фельдгузен підтверджує цю спеціалізацію, оскільки її ранні професійні етапи були пов’язані з роботою в Інституті політичних досліджень у Парижі, а згодом з посадою референтки з питань преси і протоколу в Посольстві Німеччини в Україні, що вже тоді заклало основу її глибокого розуміння українського політичного та суспільного контексту.
Подальша служба у Департаменті протоколу Федерального міністерства закордонних справ Німеччини, керівництво офісом цього відомства у Прізрені в Косові, робота в координаційних структурах з питань Європейського Союзу та дипломатична місія на Кубі свідчать про досвід функціонування в умовах нестабільних регіонів і політично чутливих середовищ. Особливо показовим є її тривалий період роботи в Україні у статусі радника-посланника та постійної заступниці посла, а згодом і Надзвичайного та Повноважного Посла Федеративної Республіки Німеччина, який тривав до червня 2023 року.
Водночас саме ця бездоганна з точки зору дипломатичної логіки кар’єра стає джерелом ключових запитань при призначенні Фельдгузен бізнес-омбудсменом України. За всієї широти її досвіду в сфері міжнародних відносин, стабілізації кризових регіонів і міжурядової координації, її професійний шлях не містить ані економічної освіти, ані практичного досвіду роботи у приватному секторі або безпосереднього управління бізнес-процесами. Саме це створює суперечність між вимогами до посади бізнес-омбудсмена і фактичною спеціалізацією новообраної кандидатки, адже захист інтересів підприємців у конфліктах з державними органами потребує не лише навичок переговорів і політичної чутливості, а й глибокого розуміння економічних механізмів, регуляторних бар’єрів та логіки ведення бізнесу в українських реаліях.
Однак призначення Анки Фельдгузен, не є винятком, а скоріше вписується у вже сформовану традицію функціонування інституту бізнес-омбудсмена в Україні, де цю посаду послідовно обіймають іноземні дипломати. Вона приходить на зміну Роману Ващуку, колишньому послу Канади в Україні, який був затверджений Кабінетом Міністрів України 9 грудня 2021 року і завершує свою чотирирічну каденцію наприкінці січня 2026 року.
До нього цю посаду обіймав польський політик Марцін Свенцицький, який був призначений у 2019 році й працював до завершення свого контракту в грудні 2021 року. Така кадрова спадковість свідчить про те, що інститут бізнес-омбудсмена з моменту його створення розглядається в Україні та міжнародними партнерами як зовнішній арбітр, покликаний компенсувати дефіцит довіри між бізнесом і державними структурами.
Призначення Анки Фельдгузен на посаду бізнес-омбудсмена України оголив одразу кілька структурних проблем української системи інституційного управління, пов’язаних з довірою до державних механізмів, кадровим резервом та роллю інших країн у формуванні ключових наглядових інституцій в нашій державі. Слід відмітити, що фінансову підтримку діяльності Ради бізнес-омбудсмена забезпечує Багатосторонній донорський рахунок під управлінням ЄБРР. До кола донорів входять Австрія, Данія, Європейський Союз, Фінляндія, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Латвія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Швеція, Швейцарія, Велика Британія та Сполучені Штати Америки. Обрання Анки Фельдгузен виглядає логічним з точки зору формальних критеріїв і міжнародної підтримки, однак водночас воно підкреслює залежність ключових наглядових інституцій України від зовнішніх структур.
Така ситуація ставить логічні запитання: чому посаду, яка покликана захищати інтереси українського бізнесу всередині країни, займає іноземець? Чому таку посаду займає людина, далека від бізнесу, не маючи економічної освіти? Відповідь на це запитання виходить далеко за межі конкретного призначення і стосується загального стану інституційної спроможності, довіри та відповідальності в українській системі публічного управління.
Крім того, публічні висловлювання Анки Фельдгузен, зроблені нею під час перебування на посаді Посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні, теж викликають певні запитання. Зокрема, її твердження про те, що Будапештський меморандум не має юридичних зобов’язань у межах міжнародного права. Така інтерпретація суперечить самій природі цього документа. Будапештський меморандум був належним чином зареєстрований в Організації Об’єднаних Націй відповідно до статті 102 Статуту ООН, а отже є чинним міжнародним договором, який не втрачав і не втрачає своєї юридичної сили, що означає обов’язковість його виконання всіма сторонами. Сумнів у юридичному статусі меморандуму з боку дипломата держави-гаранта виглядає як політичне спрощення, яке фактично знімає відповідальність з підписантів за порушення взятих на себе зобов’язань.
Не менш показовою є її послідовна риторика щодо інвестиційного клімату в Україні, де ключовою проблемою вона називає стан судової системи, відсуваючи тотальну корупцію на другий план. Фельдгузен неодноразово підкреслювала, що для німецьких інвесторів вирішальним є наявність однакових правил гри для всіх учасників ринку, а найбільше занепокоєння викликають ситуації, коли навіть великі німецькі компанії опиняються під тиском правоохоронних органів або Служби безпеки України без, на їхню думку, зрозумілих підстав. В її оцінках чітко простежується логіка захисту інтересів іноземного бізнесу, який прагне передбачуваності, стабільності та можливості зосередитися на отриманні прибутку, створенні робочих місць і довгостроковому плануванні.
Водночас така позиція залишає поза фокусом системний характер українських проблем, адже судова реформа, про необхідність якої вона постійно говорить, не існує у вакуумі й не може бути відокремлена від корупційних практик, політичного впливу та силового тиску, які взаємопов’язані між собою. Навіть у її власних словах простежується це протиріччя, коли вона визнає, що конкуренти можуть ініціювати судові процеси з незрозумілих причин. При цьому великі компанії здатні вигравати такі справи лише завдяки ресурсам, часу та потужним юридичним командам, тоді як сам процес триває надто довго і створює додаткові витрати. Для середнього і малого бізнесу, який не має подібних ресурсів, така ситуація означає фактичну вразливість перед судовою системою, навіть якщо формально правила декларуються як рівні.
Також виглядає суперечливо висловлювання Анки Фельдгузен стосовно того, що проблем з поверненням ПДВ зараз в Україні не існує. Частково її твердження відповідає реальності, якщо йдеться про системні зміни, запроваджені ще до повномасштабної війни. Автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість, публічний реєстр заяв на відшкодування і зменшення ручного втручання податкових органів справді значною мірою ліквідували практику масових затримок і корупційного тиску, з якими бізнес стикався протягом багатьох років. Для великого експортно орієнтованого бізнесу, зокрема для іноземних компаній, ця реформа стала одним з небагатьох прикладів відносно успішної податкової трансформації, де правила стали більш передбачуваними.
Однак твердження про те, що проблеми з поверненням податку на додану вартість фактично зникли, є надто узагальненим, оскільки навіть за умов функціонування автоматичного механізму залишаються ситуації, в яких бізнес стикається з затягуванням процедур через податкові перевірки, блокування податкових накладних або судові спори. Для великих компаній, про які говорить Фельдгузен, ці проблеми дійсно стали менш критичними, адже вони мають можливість залучати податкових юристів, витримувати довгі процеси оскарження і, зрештою, домагатися відшкодування. Проте для малого і середнього бізнесу, який не володіє такими ресурсами, податок на додану вартість і надалі залишається джерелом фінансових ризиків, особливо в умовах воєнної економіки, нестабільних ланцюгів постачання і зростання фіскального тиску.
Ці та інші висловлювання Фельдгузен викликають сумніви щодо того, наскільки глибоко вона готова занурюватися в реальні проблеми українського бізнесу, виходячи за межі досвіду великих міжнародних компаній. У підсумку сформувався образ управлінця, який мислить категоріями інституційної стабільності та захисту інтересів великих інвесторів (у більшій частині – іноземних), і водночас демонструє готовність до спрощених оцінок у питаннях міжнародного права та безпекових гарантій України.
Це створює додаткові ризики в її майбутній роботі на посаді бізнес-омбудсмена, де доведеться балансувати між інтересами держави, національного бізнесу та іноземних інвесторів. Дипломатичний досвід і авторитет Анки Фельдгузен можуть забезпечити їй доступ до впливових міжнародних майданчиків, однак її попередні публічні позиції ставлять питання про те, наскільки чутливо і відповідально вона зможе діяти в українському правовому та економічному контексті, не підміняючи захист бізнесу захистом інтересів окремих зовнішніх гравців.
Ефективність Ради бізнес-омбудсмена: між статистикою та реальними проблемами бізнесу
Діяльність Ради бізнес-омбудсмена під керівництвом Романа Ващука протягом останніх років викликає суперечливі оцінки. Варто наголосити, що він, окрім проведення формальних круглих столів, майже не комунікував із засобами масової інформації та бізнес-середовищем, що створювало ефект непрозорості його роботи. При цьому розлогі звіти щодо підсумків діяльності на офіційному сайті Ради бізнес-омбудсмена (РБО) охоплюють лише три квартали 2025 року, а завершення року та конкретні підсумки залишилися поки що невідомими. Це створює питання щодо реального моніторингу та публічної відповідальності структури. Лише наприкінці своєї каденції Ващук заявив, що Рада неодноразово виступала арбітром між підприємцями та державою, і в її активі є успішні кейси, проте оцінити масштаб та вплив цих кейсів складно через обмежену прозорість.
За словами Романа Ващука, дані щодо скарг бізнесу свідчать, що до початку повномасштабного вторгнення Росії більше 2/3 з понад 2000 скарг припадало на Державну податкову службу, далі йшли правоохоронні органи та митниця. При цьому за роки війни кількість скарг зменшилася через виїзд частини бізнесу та окупацію територій, проте пропорції й тематика залишилися сталими.
Станом на третій квартал 2025 року кількість скарг на правоохоронні органи зросла до 20%, що демонструє відновлення та зростання тиску на бізнес з боку силових держструктур. Причому Бюро економічної безпеки, яке раніше не фігурувало у статистиці скарг, стало значним джерелом проблем: у третьому кварталі 2025 року на нього припадало 15 з 46 звернень на правоохоронців загалом. Водночас скарги на дії органів місцевого самоврядування становить найменшу частку скарг – лише 5%.
Статистика за видами бізнесу, надана Ващуком, також демонструє незмінну тенденцію: 2/3 скарг надходять від малого та середнього бізнесу, 27–33% – від великого, а бізнес з іноземними інвестиціями становить невелику частку звернень, хоча й зберігає критичні проблеми з правовим та фінансовим середовищем. При цьому загальна кількість скарг суттєво знизилася порівняно з довоєнним періодом, що пояснюється не стільки ефективністю Ради, скільки скороченням активного бізнесу та зміненою економічною ситуацією.
Крім того, фінансовий ефект РБО у третьому кварталі 2025 року, заявлений у звіті, оцінюється у 2,7 мільярда гривень, проте реальний вплив на повсякденну діяльність підприємств залишається обмеженим, оскільки більшість рекомендацій має дорадчий характер і не забезпечує системних змін у державних органах.
Скарги на рейдерські дії залишаються вкрай низькими, проте успішних кейсів дуже мало: з 27 звернень з 2022 року лише п’ять були позитивно вирішені. Водночас виглядає дивно така мала кількість скарг з цього питання, що може пояснюватися заниженими даними або тим, що підприємці не звертаються до РБО за причини недовіри цьому органу.
У звіті Ради бізнес-омбудсмена за третій квартал 2025 року з гордістю зазначено, що рівень задоволеності скаржників послугами РБО склав 100%. Проте цей показник виглядає скоріше декларативним, ніж правдиво відображає реальні процеси. Ключові проблеми українського бізнесу 2025 року – війна, безпекові ризики, кадровий дефіцит через мобілізацію та міграцію, нестабільність енергопостачання, фінансові виклики, обмежений доступ до кредитів, тиск з боку податкових і правоохоронних органів, блокування податкових накладних і непередбачуваність законодавства – досі залишаються критичними та лише частково корелюють з роботою Ради.
У бізнес-середовищі панує справедливий скепсис щодо ефективності РБО і впливу на вирішення проблемних питань, бо ця інституція не здатна реально тиснути на держоргани, а її функція «порадника» не замінює ефективного механізму захисту. Тому слід законодавчо врегулювати статус бізнес-омбудсмена, що дозволило б наділити його інструментами прямого впливу і підвищити інституційну вагу. Без цього інститут так і залишиться декоративною структурою, статистика якої не відповідає реальному стану бізнес-середовища.
Отже, діяльність Ради бізнес-омбудсмена забезпечує формальний механізм реагування на проблеми підприємців, проте її реальна ефективність є сумнівною. При цьому керівництво РБО, очолюване іноземцями, які не мають належної освіти і досвіду роботи, викликає сумнів стосовно ефективності його діяльності та пріоритетності інтересів, які воно відстоює. Поки що ми бачимо, як ця структура скоріше виконує роль посередника, обмеженого рамками дорадчих повноважень, ніж дійсно захищає інтереси українського бізнесу в складних економічних умовах.
