Росія знову розриває завісу санкцій, і цього разу не сама: у центрі скандалу опинився В’єтнам. Провідні медіа проливають світло на таємну фінансову схему, що дозволяє Москві обходити міжнародні обмеження й безкарно продовжувати військову співпрацю з Ханоєм. Для України це тривожний дзвін, адже під ударом опиняється вся архітектура західного санкційного тиску: Кремль отримує шанс і далі нарощувати арсенал, тоді як союзники Києва намагаються перекрити йому шлях до світових фінансових потоків.
В’єтнамсько-російський “внутрішній кліринг”: як спільні енергопроєкти перетворюються на касу для військових контрактів
Схема побудована як замкнений фінансовий контур між держкомпаніями двох країн, щоб узагалі не виходити в міжнародну банківську систему. За внутрішніми в’єтнамськими документами, прибуток від спільних нафтогазових проєктів у Росії – насамперед Rusvietpetro у Сибіру – спрямовується на погашення російських кредитів за військові закупівлі В’єтнамом; надлишок прибутку передають російській держкомпанії “Зарубежнефть”, яка через свою в’єтнамську “дочку” повертає еквівалентну суму назад у Petrovietnam.
Так гроші циркулюють виключно між Росією та В’єтнамом, без SWIFT і кореспондентських рахунків. У службовій записці Petrovietnam 2024 року цей спосіб названо “конфіденційним і безпечним”, адже він мінімізує ризик потрапляння під американські санкції.
Щоб оцінити потенційний масштаб “внутрішньої каси”, варто подивитися на цифри історичного СП Vietsovpetro (Petrovietnam + “Зарубежнефть”). За 2020–2025 роки підприємство видобуло близько 14,6 млн т нафти і згенерувало приблизно 9,03 млрд доларів виручки від продажу нафти, конденсату та газу. Саме такі стабільні грошові потоки можуть виконувати роль “розрахункового резерву” для оборонних платежів у суто двосторонньому контурі.
Історично Росія – головний постачальник зброї для В’єтнаму. За підрахунками, що наведені в офіційному профайлі Міністерства торгівлі США, у 1995–2022 роках частка РФ у в’єтнамському імпорті основних видів озброєнь становила приблизно 81,5% від сукупних 9,162 млрд доларів.
Йдеться про багатоцільові винищувачі Су-27/30, дизель-електричні підводні човни проєкту “Кіло”, фрегати “Гепард”, берегові ракетні комплекси “Бастіон” та інші великі системи – закупівлі, які традиційно фінансуються середньо- та довгостроковими кредитними лініями постачальника.
Політичне “вікно можливостей” для закріплення механізму постало на тлі активізації двосторонніх контактів. Торік у червні під час державного візиту Путіна до Ханоя сторони заявили про намір поглиблювати співпрацю і підписали 11 угод у цивільних сферах: від енергетики до освіти, що цілком узгоджується із логікою підтримання спільних енергетичних СП як фінансової “пружини”.
Сенс обходу “зовнішніх” платежів стає ще зрозумілішим на тлі зміни санкційної архітектури США у грудні 2023 року. Після оновлень до режиму E.O. 14024 Управління з контролю за іноземними активами отримало право застосовувати вторинні санкції проти іноземних фінустанов, що сприяють операціям на користь російської військово-промислової бази.
У такій рамці будь-який традиційний міжбанківський платіж під військовий контракт з РФ стає токсичним: тому переведення розрахунків у “натуральну” форму – через взаємозаліки прибутків від спільних енергопроєктів – зменшує видимість транзакцій і ризики для банків.
Це можна описати як такий ланцюг: спільне СП у видобутку фіксує прибуток; Petrovietnam відносить його частину на погашення кредиту за конкретними оборонними контрактами; “надлишок” у межах двостороннього балансу переказується на “Зарубежнефть”; її в’єтнамська структура у межах локального СП “віддзеркалює” суму на користь Petrovietnam – і так закривається цикл без жодного міжнародного платежу, який могла б зупинити або відстежити західна комплаєнс-система.
Аналітики вважають, що наразі це радше “страховка” під можливе посилення вторинних санкцій, ніж терміновий обхід непереборних бар’єрів. Геополітичний контекст пояснює, чому Ханой іде на такий регуляторний ризик. В’єтнам балансує між трьома важковаговиками. З Китаєм його пов’язує найбільший товарообіг і глибока інтеграція у виробничі ланцюги, але й конфліктність у Південно-Китайському морі; із США – “всеосяжне стратегічне партнерство” 2023 року, фокус на інвестиціях і технологіях; із Росією – багаторічна оборонна співпраця та спільні енергопроєкти, що дають “фінансовий буфер” для взаємозаліків. У підсумку Ханой прагне не втратити жодну опору, паралельно знижуючи видимість операцій, здатних спровокувати вторинні санкції.
Внутрішні каси Росії: як енергетичні СП перетворюються на фінансовий тил війни та чому Україна наполягає на новому рівні санкцій
Водночас наслідки цих схем для України прямі й відчутні. По-перше, ефективність санкцій як інструмента тиску слабшає, бо “замкнуті” двосторонні розрахунки виводять оборонні платежі з-під дії глобального банківського нагляду. По-друге, стабілізуються грошові потоки, що живлять російську воєнну економіку: навіть частина виручки Vietsovpetro за останні п’ять років (понад 9 млрд доларів) теоретично здатна закривати великі авансові платежі за сервіс і комплектуючі до вже поставлених систем – від авіації до підводного флоту. Це безпосередньо впливає на тривалість та інтенсивність війни.
Ще одна важлива площина – військова інерція. Через структуру в’єтнамського парку техніки десятиліттями зберігається потреба у сервісі, запчастинах і модернізаціях російського походження. Це “довгий хвіст” доходів для російського ОПК, який важко урізати одномоментно. На глобальному рівні фіксується, що база даних щодо трансферів основних озброєнь оновлена до 1950–2024 років, а В’єтнам історично належить до найбільших покупців російської техніки у Південно-Східній Азії.
Ця схема може повторитися й в інших країнах, але все залежить від того, як відреагує Захід. Вона підходить будь-де, де Росія має спільні видобувні чи інші прибуткові проєкти: їхній дохід можна використати як внутрішні розрахунки для військових платежів, не заходячи у світові платіжні системи. Тому дуже важливо, щоб країни G7 та ЄС швидко і разом відреагували, а міжнародні організації подали чіткі сигнали.
Дії Заходу можна уявити як такий ланцюг. США вже мають важелі: можуть карати іноземні банки, які допомагають Росії з військовими операціями. Для В’єтнаму це небезпечно, бо його головний ринок збуту – саме США. ЄС, діючи разом із Вашингтоном, може бити по конкретних компаніях і спільних проєктах, які працюють за схемою “внутрішнього клірингу”. А міжнародні організації на кшталт Групи розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей можуть зробити операції ще дорожчими і ризикованішими через жорсткий контроль чи навіть внесення країни до “сірого списку”, що ускладнить доступ до кредитів і фінансових послуг.
Для України висновок очевидний: санкції треба спрямовувати не лише проти банків, а й проти спільних підприємств, де Росія отримує прибутки і може використовувати їх для військових розрахунків. Це означає тиск на конкретні компанії, контроль за товарами подвійного призначення та активну дипломатію на рівні ООН, G7, ЄС і в Азії.
Інакше такі проєкти як Vietsovpetro, що заробили понад 9 мільярдів доларів за останні роки, залишатимуться “енергетичними касами” для фінансування російської агресії. Україна може використати це викриття, щоб домагатися створення міжнародної групи швидкого реагування на такі схеми та узгоджених санкційних списків у ЄС.
Якщо їх не блокувати адресно, Росія й далі матиме гроші на оборонні програми попри санкції. Тоді йтиметься вже не просто про розширення чорних списків, а про зміну підходу: перекриття самих джерел двосторонніх доходів, які зараз перетворюються на “невидимі каси” для фінансування війни.
Тетяна Вікторова
