Біометанова революція: як українські фермери змінюють енергетичну карту Європи (продовження)
ІА “ФАКТ” вже писало, що Україна може перетворити фермерів на постачальників газу для Європи завдяки біометану, який виробляють із гною, жому та харчових відходів. Уже працюють перші заводи, і навіть Польща поки відстає. Біометан — не просто “зелений” тренд, а експортний продукт із ціною до €1500 за 1000 кубів. Потенціал — 20 млрд м³ на рік, що відкриває шлях до енергетичної незалежності від Росії. Але головне — це нова стратегія: вигідно виробляти біля труб, а не там, де кращий ґрунт.
Та попри технічні зрушення і законодавчі зміни, держава досі не запропонувала ані системи стимулів, ані стратегії внутрішнього ринку. Весь прорив — на плечах аграріїв, які самі шукають гроші, труби й покупців. Поки фермери будують енергетичний фронт, державі залишається встигнути за цим рухом.
Біометан як екологічна зброя: як українські фермери знижують викиди і ламають логіку добрив з мішка
Гній на фермі — це не просто запах. Це метан, найнебезпечніший парниковий газ, у 25 разів потужніший за CO₂. У відкритих сховищах він спокійно випаровується в атмосферу, прискорюючи кліматичну катастрофу.
Але що робить біометановий завод? Він замикає цей процес у реакторі, де бактерії зброджують відходи, вивільняючи метан контрольовано — і цей метан стає енергією, а не атмосферною загрозою.
Біометан має такі самі характеристики, як природний газ. Його можна качати в трубу, спалювати в котлах, перетворювати на тепло або електроенергію. В агросекторі, де досі працюють котельні на вугіллі й дизелі, біометан — це революція. Наприклад, компанія “Ґалс Агро” вже обігріває власні комплекси біометаном і продає надлишок у мережу.
Це означає не просто скорочення викидів, а вихід з енергетичної залежності аграрного сектора. Заводи після зброджування не залишаються з відходами. Вони отримують дигестат — залишки після біогазової ферментації. Це живий гумус, повний азоту, фосфору, калію та мікроелементів.
І це не мінеральне добриво з мішка, привезене за валюту, а добриво з поля, що повертається назад у поле. Так, у Вінницькій області фермери вже повністю відмовились від нітратних добрив, застосовуючи виключно дигестат.
Біометан — не просто скорочення викидів. Це ударна хвиля по системі, де все залежало від імпорту, газової монополії та хімічної індустрії. Це чисте повітря, менше CO₂, менше хімії на полях, менше метану в атмосфері.
Біометан: коли село стає енергетичним хабом і точкою росту для країни
Коли нам здається, що війна йде лише на фронті — ми не бачимо іншого поля бою: енергетичного. Там, де ще вчора був силос, гній і буряк, сьогодні постає завод, який качає газ у Європу. Але головне — качає життя в українське село.
Це не “держпрограма”, де створення одного місця коштує мільйон. Це фермерський завод, що реально працює. У Хмельницькій області компанія Vitagro інвестувала 6 мільйонів євро в біометанову установку і вже сьогодні вона дає роботу місцевим, забезпечує інфраструктуру і запускає економіку.
Це початок. У межах проєкту BIOMETHAVERSE, де бере участь і Україна, до 2030 року прогнозують створення майже 300 000 “зелених” робочих місць.
Попереду йдуть Чернігівське підприємство “Галс Агро” з першими запусками біометанового виробництва, хмельницька компанія Vitagro – з експортом через ГТС, МХП (Дніпропетровщина) — з масштабними інвестиціями у відновлювану енергетику. У цьому році буде ще щонайменше чотири нові заводи.
Усе частіше запитання фермерів звучить не “яку сіяти кукурудзу?”, а “де взяти приєднання до ГТС?”. Це злам мислення. Малі фермери об’єднуються, вивчаючи енергетичний ринок. Бо в кого є гній, жом та трава, той може мати газ, тепло і незалежність.
Там, де ще вчора була розбита ферма, сьогодні вивішують європейські прапори. Бо український газ із гною пішов у ЄС. І в селі це не просто факт, а зміна майбутнього.
Це означає зарплату не 9 тисяч, а ринкову, молодь не тікає, бо бачить перспективу, кооператив — не “совок”, а енергетичне ПП. І якщо держава побачить у цьому не “пілот”, а національну модель відновлення регіонів, ми отримаємо нову Україну. Де енергія не імпортується, а вирощується.
Україна обганяє Польщу на біогазовому повороті: хто пастиме задніх у зеленій енергетиці Європи
Ми звикли вважати, що Європа попереду, а ми її наздоганяємо. Але в секторі біометану все не так. Україна не наздоганяє, а вже обійшла, і не кого-небудь, а Польщу. Це нова конфігурація сил на енергетичній мапі континенту.
Польща, член ЄС, із мільярдами євро субсидій, досі не запустила жодного біометанового заводу. У той час, як в Україні вже працюють 3 установки, ще щонайменше чотири запускаються у 2025-му, а перші експортні угоди з ЄС уже укладені.
Чому? Бо ми не у комфорті, а в виживанні. І українські фермери не чекають на гранти з Брюсселя, а ставлять установку за власні гроші, шукають трубу і пробивають ринок.
У більшості країн ЄС біометан — це ще проєкт, а не продукт через надлишок природного газу, повільну бюрократію та довгі погодження. Усі хочуть бути “зеленими”, але не всі готові виключити комфорт і увімкнути ініціативу. А от в Україні це вже стало питанням національної безпеки.
У Франції складний дозвільний процес. У Німеччині ринок насичений, і конкуренція за сировину. Щодо конкуренції, то Німеччина має понад 200 біометанових заводів, але більшість із них працює на внутрішній ринок, Франція активно інвестує в біогаз, планує масовий запуск до 2030-го.
Щодо партнерства, то Словаччина, Угорщина, Болгарія шукають дешевший зелений газ, мають інфраструктуру, але бракує сировини. Італія — великий покупець біометану, зацікавлена в імпорті з України, особливо після диверсифікації газових маршрутів.
Україна стала лабораторією виживання — і саме тому ми стали прикладом для тих, хто досі чекає дозволу з Брюсселя, щоб почати діяти. Наші фермери, без “пакета підтримки”, уже продають газ Європі. А європейські все ще пишуть стратегії.
Біометан в Україні: ризики та бар’єри на шляху до енергетичної незалежності
Біометан вважають новою зброєю енергетичної незалежності. Але у цій війні за український газ із буряка й гною є не лише перспективи, є вороги — видимі й невидимі, зсередини й ззовні.
Український агросектор — поле битви не тільки за врожай, а й за власність. І якщо у фермера є завод на 10 млн євро, гній, сировина і труба поруч — це ласий шматок. І сьогодні власники біометанових заводів не говорять про це публічно, але всі захищають активи як на передовій. І поки немає спецзаконодавства на захист зеленої генерації, ризик рейдерських атак існує постійно.
Щоб підключитися до труби, фермери проходять через технічні умови, узгодження, акти прийому, і усе це тягнеться місяцями. Голова Біоенергетичної асоціації України Георгій Гелетюха прямо каже: “Бюрократія вбиває швидкість. В умовах війни — це злочин”.
З одного боку, повномасштабне вторгнення зробило біометан питанням виживання. З іншого, інвестор боїться вкладати в село, де звучить сирена. Бізнес зважує ризики: вкладати €10 млн у завод на Чернігівщині чи почекати? І поки нема державного страхування ризиків, частина проєктів зависає в Excel-таблицях, а не в ґрунті.
Поки ми будуємо заводи, агресор сіє сумніви у Брюсселі, Берліні та Варшаві. У пресі з’являються тези про “неперевірений український біометан”, “низьку прозорість обліку”, “ризики для енергетичного балансу ЄС”.
Це інформаційна кампанія, мета якої зірвати європейське визнання українських сертифікатів походження газу. І якщо нам не вдасться побудувати прозорий облік, сертифікацію, контроль, це стане енергетичним відкатом. Нас просто не пустять у єдиний газовий ринок ЄС.
Сьогодні біометан — не просто технологія. Це поле бою, де гравці — не тільки фермери й інвестори, а ще й рейдери, чиновники і країна-агресор. І якщо ми не створимо системний захист — від майнової безпеки до політичного лобі в Європі — нас виживуть із цієї гри. Не через газ, а через непідготовленість.
Тож коли наступного разу почуєте “зелена енергетика”, майте на увазі не сонце, а передусім гній, трубу, папери і кулемет. І те, що Україна вже на передовій — не тільки на Сході, а й на енергетичному фронті Європи.
Україна і біометан: 10 років до прориву або ще один втрачений шанс?
У той час як європейські столиці підписують декларації про “зелений перехід”, українські фермери запускають установки, які вже сьогодні дають газ, добрива і робочі місця. Але головне питання не в установках, а в амбіціях. І в тому, чи підтримає держава прорив, який уже почався.
За даними Біоенергетичної асоціації України, вже заплановано будівництво понад 30 біометанових заводів загальною потужністю понад 220 млн кубометрів на рік. І це лише початок. До 2030 року потенціал виробництва — 1 мільярд кубометрів, а до 2050-го — від 6 до 22 мільярдів. Це більше, ніж Україна імпортувала з Росії до 2014 року. Це реванш на енергетичному фронті.
Поки всі експортні контракти — крок у Європу. Але чи готова держава створити внутрішній ринок? Відповідь поки — радше ні, ніж так. Закон №1820-IX і Постанова №823 дають правову базу, але немає реального попиту з боку держкомпаній.
Це означає: заводи будують приватники, газ іде в ЄС, а Україна залишається покупцем імпорту, попри власне виробництво. Це парадокс. І це провал політики, а не технологій.
В Україні є усе: біомаса, аграрний гній, розробки, приклади (той самий Галс Агро, Vitagro та МХП). Питання лише в одному: чи підтримає держава технологічне виробництво, сертифікацію, навчання кадрів, R&D? Чи ми знову експортуємо газ, а купуємо технології? У 2023-2024 роках компанія МХП вийшла на повноцінну модель, де біомаса — не просто сировина, а комплексна енергетична платформа.
…10 років — не просто план, а вікно можливостей, яке або закриється, або відкриє новий сектор. Біометан — те, що Україна може продавати, виробляти, розвивати і лідирувати в Європі. Але якщо ми не зробимо внутрішній ринок, не захистимо інвестора, не побудуємо навчання, нас знову виштовхнуть на роль постачальника сировини. Тобто на старт ми вийшли. Але перемога буде, якщо ми побудуємо систему, а не просто трубу до ЄС.
Тетяна Вікторова
