Повномасштабна війна Росії проти України стала не лише актом збройної агресії, а й масштабним гуманітарним злочином. Однією з найтрагічніших її сторінок є масова депортація українських дітей з окупованих територій — явище, яке ООН, Міжнародний кримінальний суд і провідні правозахисні організації розглядають як ознаку геноциду. Тисячі малолітніх українців були вивезені до Росії або утримуються на тимчасово окупованих територіях, де їх навмисно ізолюють від української мови, культури, родинного коріння. Частину дітей змушують «усиновлювати» в російських сім’ях, змінюють їм імена, прізвища й громадянство. Після 2022 року це стало системною практикою, яка суперечить усім нормам міжнародного гуманітарного права.
2 червня 2025 року під час переговорів у Стамбулі ця трагедія отримала нову, знакову фазу: Росія вперше фактично визнала факт викрадення українських дітей. Як повідомив Володимир Зеленський під час онлайн-брифінгу, українська делегація передала російській стороні список із майже 400 дітей, яких вдалося ідентифікувати як депортованих або незаконно вивезених. У відповідь представники РФ запропонували “опрацювати до 10 дітей”, фактично зневаживши масштаб трагедії, однак підтвердивши сам факт участі в ній.
Президент наголосив, що хоча російська делегація заперечила цифру у 20 тисяч депортованих дітей, визнання навіть “сотень” є ключовим — це політична фіксація злочину, за який вже видано ордер на арешт Путіна й уповноваженої з прав дитини у РФ Марії Львової-Бєлової. Зеленський зазначив, що відповідь росіян супроводжувалася цинічними репліками на кшталт закликів до українців “не влаштовувати шоу для бездітних європейських бабусь”, однак для України важливий не емоційний підтекст, а сам факт, що Росія перестала заперечувати саму суть — вона справді вивозила українських дітей проти їхньої волі.
“Ми їм сказали, що ви вкрали 20 тисяч, а вони сказали, що ми не вкрали 20 тисяч, максимум питання про сотні. Чи образилася наша команда на це? А я, чесно кажучи, не ображаюся. Я думаю, що це важлива фіксація не кількості, а самого факту, що вони погоджуються, що вони вкрали дітей… Факт зафіксовано”, — щаявив глава держави.
Голова Офісу Президента Андрій Єрмак також акцентував: йдеться не лише про повернення дітей, а про перший і ключовий тест на готовність Росії до справжнього миру. Саме це питання — не символічне, а практичне — визначає, чи є взагалі простір для подальших переговорів.
“Сьогодні під час переговорів у Стамбулі українська сторона офіційно передала російській стороні список українських дітей, яких потрібно повернути. Йдеться про сотні дітей, яких росія незаконно депортувала, примусово перемістила або утримує на тимчасово окупованих територіях. Ще у березні на зустрічі в Джидді ми підтвердили готовність до 30-денного припинення вогню з гуманітарною складовою.
Повернення українських дітей – невіддільна частина справедливого та тривалого миру та ключовий елемент довіри, перший тест на щирість намірів. Чекаємо відповіді. М’яч на полі росії. Справжня добросовісність – це не слова, а дії. І тепер саме час це довести”, – повідомив Єрмак.
Нагадаємо, за офіційними даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, з початку повномасштабного вторгнення Росія депортувала з України понад 19 500 дітей. Більшість з них досі залишаються недосяжними для українських інституцій. Лише близько тисячі вдалося повернути — через механізми міжнародної медіації, нейтральні країни, Червоний Хрест або завдяки особистим зусиллям родин.
Все це відбувається на тлі системних зусиль України з фіксації кожного випадку незаконного переміщення, встановлення особистостей постраждалих дітей та підготовки законодавчих ініціатив для притягнення винних до відповідальності. Зокрема, Верховна Рада вже прийняла у першому читанні законопроєкт, який передбачає кримінальну відповідальність за викрадення, примусове переміщення та використання дітей у військових чи пропагандистських цілях представниками іноземної держави.
Ці дії є не лише юридичними, а й моральними зобов’язаннями держави перед своїми громадянами. Вивезені діти — це не лише людські долі, це спроба ворога знищити майбутнє нації. Війна проти дітей — це війна проти самого поняття українського народу. Саме тому питання повернення кожної дитини — це не один із напрямів дипломатії, а серцевина боротьби за справедливість.
Росія, визнаючи окремі факти переміщення дітей, намагається зменшити масштаб і перекрутити контекст. Але за кожним випадком — реальні діти, які були вирвані з дому, змушені жити в чужому середовищі, іноді — без жодної інформації про власну родину. Їхнє повернення — не справа жесту доброї волі, а обов’язок відповідно до міжнародного права. І доки це не відбудеться, розмови про будь-яке перемир’я чи мирну угоду залишаються суто формальними.
Українська позиція чітка: не може бути миру без справедливості, і не може бути справедливості без повернення всіх викрадених дітей. Кожна зустріч, кожна дипломатична ініціатива, кожен тиск міжнародної спільноти має спрямовуватись саме на це — відновлення зв’язку дітей із родинами, повернення до безпеки, розрив із примусовою русифікацією. Водночас робота триває не лише на дипломатичному, а й на доказовому фронті — міжнародні розслідувачі, правозахисні структури, ООН, МКС і незалежні ініціативи продовжують збір доказів, свідчень і документування кожного злочину.
