Шлях до знань для обраних: чи перетвориться освіта на нове соціальне обмеження

Нещодавно заступник Міністра освіти і науки України Михайло Винницький в  подкасті “Дофамін для освіти”  від ГО “Смарт Освіта” зробив шокуючу заяву про те, що вища освіта в Україні має бути дорогою. Це на його думку нібито має стимулюватиме якість і відсіче тих, хто несерйозно ставиться до навчання. Ці слова, що пролунали з вуст високопосадовця, викликали обурення серед громадськості. Невже вища освіта, яка завжди була ключем до майбутнього, тепер стане недосяжною для більшості українців?

Вже декілька років Україна переживає непрості часи. Війна, економічна криза, безробіття, втрата житла та масові переселення стали щоденною реальністю для мільйонів громадян. У цих умовах державна підтримка громадян у сфері освіти мала б стати опорою для відновлення країни. Проте замість цього ми чуємо пропозиції зробити навчання дорожчим, що виглядає як відвертий наступ на права тих, хто вже перебуває на межі виживання.

Заяви Винницького змушують замислитись: чи буде в Україні майбутнє, коли вища освіта стане привілеєм лише для заможних? Адже на фоні масового безробіття та невпинного зростання цін, для багатьох родин можливість відправити дитину до університету стає дедалі примарнішою. Сьогодні тисячі українців змушені жити на мізерні доходи, намагаючись якось зводити кінці з кінцями. Чи можуть такі люди дозволити собі навчання, коли ціни на нього зростають до небес?

Ціна знань

Для багатьох сімей з низьким доходом здобуття вищої освіти – це єдиний шлях для дітей, щоб вирватись із бідності. Однак тепер, коли у держави з’являються нічим не вмотивовані бажання зробити знання недоступними для більшості населення, ми ризикуємо втратити цілу генерацію талантів. Люди, які вже сьогодні борються за виживання, завтра можуть опинитися за межами системи вищої освіти через просту неможливість оплатити навчання.

Що чекає на Україну в майбутньому, якщо ця політика буде реалізована? Ми отримаємо суспільство, в якому лише обрані матимуть доступ до знань, а решта будуть змушені задовольнятися низькооплачуваною роботою або шукати долі за кордоном. Це може призвести до ще більшої соціальної нерівності та поглиблення економічної кризи.

Ціни в українських вузах вже зараз не маленькі. Найдорожчими по ціні в цьому році виходять столичні вузи. Наприклад, навчання за спеціальністю “Комп’ютерні науки” в Київському національному університеті імені Тараса Шевченко становить 213 тис грн. А от найдешевшим на цій же спеціальності є навчання в Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна – 124 тис грн. Порівнюючи ціни на  топ спеціальності можна помітити, що найдорожчими залишаються  в усіх вузах “Комп’ютерні науки”, “Філологія”та “Право”. В усіх вищих навчальних закладах вартість навчання поділена порівну на чотири роки, за винятком КНУ ім. Шевченка та Сумського державного університету де вартість навчання підвищується з кожним роком. При порівнянні 2023 і 2024 років спостерігається значний зріст вартості навчання. Наприклад, навчання на спеціальності “Право” подорожчало на 37 тис грн у КНУ ім. Шевченка.

Водночас, держава обіцяє абітурієнтам підтримку у вигляді грантів в разі успішної здачі національного мультипредметного тесту. Сума такого гранту становитиме 15000-50000 грн. Щоб отримати 15 тис грн треба набрати за два предмети НМТ 300 балів. А на суму в розмірі 50 тис грн можна розраховувати у випадку отримання не менше 195 балів за два предмети тесту. Таким чином, 15 тис грн здатні забезпечити 58% від середньої вартості року навчання. Ця сума могла б покрити більшу частину вартості при умові вступу на менш популярні серед абітурієнтів спеціальності, а 50 тис грн вистачить на всю вартість на більшості популярних спеціальностей.

Вочевидь, що отримати таку значну суму гранту можуть лише абітурієнти, які здали НМТ на високий бал. За даними Українського центру оцінювання якості освіти  (УЦОЯО), у 2023 році таких абітурієнтів налічувалося 415 осіб. Так як в минулому році на бюджет вступили 69511 майбутніх бакалаврів, то це був би лише 1% тих, хто зміг би скористатися грантовою системою. За даними УЦОЯО, цього року за результатами національного мультипредметного тесту (НМТ)  3 тисячі абітурієнтів здобули 200 балів хоча б з одного предмета, і лише 7  із них отримали 200 балів з усіх чотирьох предметів. Крім того, у 2024 році підвищили прохідні бали на НМТ, тобто подолати поріг стало дещо важче, порівняно з 2023 роком, адже вступникам потрібно було дати правильні відповіді на більшу кількість запитань.

Результати НМТ 2024 також показують :

• 7 учасників склали 4 предмети на 200 балів;
• 3417 учасників мають 200 балів з одного предмета;
• 83 875 учасників отримали 150+ балів хоча б із двох предметів.
• 23 514 учасників отримали 170+ балів із двох предметів.

До речі, вступників-контрактників з балами 150+ мінімум з 2-х предметів держава цьогоріч підтримує грантами, тобто надає грошову компенсацію на оплату навчання.

За даними МОН у 2024 році 10 809 студентів, які вступили на контракт і першими підтвердили в Дії сертифікат про грант, отримали освітній грант на навчання.

Проте замість стимулювання якості освіти, така політика лише розширить розрив між багатими та бідними. У той час, коли суспільству потрібні кваліфіковані кадри, влада робить все можливе, щоб зупинити цей потік, перекриваючи доступ до знань для тих, хто не може заплатити за дорогі дипломи.

Доступність вищої освіти крізь призму історії

Доступність вищої освіти змінювалася в різні історичні епохи в залежності від соціальних, політичних та економічних факторів і пройшла довгий та тернистий шлях. Вища освіта в Стародавній Греції та Римі була доступною лише для аристократії та багатих верств суспільства. Грецькі філософи, як Платон та Арістотель, заснували школи, але лише еліта мала доступ до навчання. Римська імперія наслідувала грецькі традиції, надаючи освіту здебільшого дітям заможних родин. Більшість населення займалася землеробством і була неписьменною.

У Європі вища освіта здебільшого існувала у вигляді монастирських шкіл, університетів (як Болонський університет, заснований у 1088 році) і була доступною лише для духовенства, аристократії та багатих сімей. Освіта мала релігійний характер, і жінки здебільшого були виключені з цієї системи. Відвідування університетів було привілеєм заможних родин, які могли дозволити своїм дітям навчатися. Пізніше університети стають центрами нових ідей та наукових досліджень, але доступ до вищої освіти все ще залишається обмеженим для еліти. Проте з розвитком міст та торгівлі починають з’являтися нові прошарки населення, такі як заможні купці, які теж могли дозволити своїм дітям навчатися.

Проте з розвитком індустріалізації та Просвітництва з’являються ідеї про необхідність більш широкого доступу до знань. В цей період починають засновувати наукові товариства, а також перші університети в Північній Америці, які зосереджувалися на вивченні гуманітарних наук і права. Промислова революція та соціальні зміни спричинили зростання кількості університетів. З’являються державні університети, що пропонують відносно доступну освіту для середнього класу. Водночас у багатьох країнах, таких як Російська імперія, доступ до вищої освіти залишається обмеженим для селян і робітничого класу. Однак з’являються реформи, які роблять освіту більш доступною для деяких верств суспільства.

Після Першої та Другої світових війн багато країн почали впроваджувати реформи, спрямовані на масову освіту. У Радянському Союзі та деяких європейських країнах вища освіта стає безкоштовною для всіх громадян, хоча доступ до неї все ще залежав від політичної лояльності або соціального статусу. У країнах Західної Європи та Північної Америки також були значні реформи, спрямовані на те, щоб зробити університети більш доступними для робітничого класу. У цей період вища освіта стає більш інклюзивною.

Сьогодні у більшості країн Західного світу, таких як США, Канада, Західна Європа, існують різні моделі фінансування освіти — від платної до субсидованої державою. Проте навіть у країнах з безкоштовною освітою витрати на проживання, навчальні матеріали та інші супутні витрати все ще можуть стати бар’єром для людей з низьким доходом. У країнах, що розвиваються, доступ до вищої освіти залишається обмеженим через економічні труднощі та брак ресурсів.

Як бачимо, доступність вищої освіти впродовж історії була привілеєм еліти, але з розвитком суспільства вона поступово ставала більш інклюзивною. Проте економічні, соціальні та політичні фактори завжди впливали на те, хто мав реальну можливість навчатися в університетах. Тож, до чого ми йдемо?

Доступність вищої освіти у зарубіжних країнах

Доступність вищої освіти та її вартість значно відрізняються в різних країнах світу і часто прямо пов’язані з рівнем життя населення. Розглянемо приклади з кількох зарубіжних країн, співставляючи рівень життя з платою за навчання.

Наприклад, Німеччина — одна з найбагатших країн Європи, з високим рівнем ВВП на душу населення, потужною економікою, доступними соціальними послугами, включаючи медицину та освіту.  В державних університетах плата за навчання відсутня для громадян Німеччини та іноземних студентів (за винятком декількох федеральних земель, де існує символічна плата, зазвичай до 500 євро на семестр). Є невеликі адміністративні збори (близько 150-300 євро на семестр), які покривають витрати на студентські послуги, медицину та громадський транспорт. Високий рівень життя дозволяє студентам зосередитися на навчанні, не турбуючись про великі борги. Низька або відсутня плата за навчання гарантує, що освіта доступна для всіх верств населення.

США мають високий рівень життя, але значна нерівність у доходах створює великі різниці в доступі до ресурсів, включаючи освіту. Економіка сильна, але багато студентів і сімей стикаються з фінансовими труднощами. Навчання в університетах США є одним з найдорожчих у світі. Вартість може варіюватися від $10,000 до $50,000 на рік в залежності від того, чи це державний, чи приватний університет. Наприклад, Гарвард чи Стенфорд можуть коштувати понад $50,000 на рік, не враховуючи витрати на проживання та підручники. Незважаючи на високий рівень життя, значна частина студентів бере кредити на освіту, що створює боргове навантаження на роки вперед. Це обмежує доступ до вищої освіти для менш забезпечених сімей і посилює нерівність.

Швеція має високий рівень життя з потужною системою соціального захисту, низьким рівнем безробіття та доступними послугами, включаючи медицину та освіту. Вища освіта для громадян Швеції та ЄС безкоштовна. Студенти оплачують лише невеликі адміністративні збори. Для студентів з країн, що не входять до ЄС, плата за навчання становить близько $9,000–$15,000 на рік, залежно від програми. Високий рівень життя разом з безкоштовною освітою для громадян створює сприятливі умови для навчання. Шведські студенти можуть зосередитися на здобутті знань без фінансового тиску, що знижує економічні бар’єри для навчання.

Велика Британія має високий рівень життя, але існує нерівність у доходах, особливо між регіонами. Вартість життя висока, особливо у великих містах, таких як Лондон. Університети Великої Британії стягують плату за навчання. Вартість для громадян Британії та ЄС становить близько £9 250 на рік у державних університетах. Для міжнародних студентів плата може досягати   £20 000–£40 000 залежно від програми. Хоча в країні рівень життя досить високий, велика плата за навчання робить вищу освіту менш доступною для сімей з низькими доходами. Водночас існує система студентських позик, яка допомагає частково покрити витрати на навчання.

Франція має високий рівень життя, добре розвинену систему соціального захисту та державну підтримку в галузі освіти. У державних університетах Франції плата за навчання відносно низька — близько €170–€380 на рік для громадян Франції та ЄС. Для міжнародних студентів вона становить близько   €2 770 на рік для бакалаврів та €3 770 для магістрів. Невисока плата за навчання разом з високим рівнем життя роблять освіту доступною для більшості населення. Державна підтримка та стипендії додатково знижують бар’єри для студентів з низькими доходами.

Китай має зростаючу економіку, але рівень життя варіюється між великими містами та сільськими районами. Незважаючи на економічний розвиток, нерівність залишається значною. Вартість навчання у китайських університетах становить близько $3 000–$10 000 на рік, залежно від університету та спеціальності. Вартість для міжнародних студентів вища. Незважаючи на відносно доступну вартість навчання, для сімей з низьким рівнем доходів, особливо в сільських районах, освіта залишається фінансовим викликом. Проте держава підтримує освітні ініціативи, спрямовані на підвищення доступності освіти для малозабезпечених.

Як бачимо, країни з високим рівнем життя, такі як Німеччина, Швеція та Франція, пропонують або безкоштовну, або дуже доступну вищу освіту. Це створює можливості для всіх верств населення і сприяє соціальній рівності. Натомість у країнах, таких як США чи Велика Британія, де плата за навчання є високою, освіта часто стає тягарем для студентів і створює нерівність, особливо для малозабезпечених родин. Тож рівень доступності освіти прямо залежить від економічної політики та соціальної підтримки в різних країнах, що в свою чергу впливає на рівень життя громадян.

У той час, коли світ прагне забезпечити молодь доступною та якісною освітою, Україна, здається, йде в протилежному напрямку. Прагнення зробити вищу освіту дорогою викликає обурення й шок, адже це рішення звучить як вирок для сотень тисяч молодих українців, чия єдина надія на краще майбутнє — здобути знання. У більшості країн світу держави надають потужну підтримку студентам: безкоштовне навчання, стипендії, соціальні програми. Вони розуміють, що саме освічене покоління є запорукою економічного зростання та стабільності.

Натомість в Україні уряд фактично відрізає доступ до освіти тим, хто найбільше її потребує. Сім’ї, які вже ледь виживають через війну, втрату роботи та житла, тепер змушені будуть вибирати: чи намагатися оплатити дорожче навчання, чи змиритися з тим, що їхні діти залишаться без освіти і перспектив. Чиновники МОН, схоже, забули, що знання — це не привілей для багатих, а фундамент для всієї нації. А якщо знання стають привілеєм для обраних, то яке майбутнє чекає на країну, де більшість не зможе дозволити собі вищу освіту? Війна вже забрала у людей домівки, роботу, стабільність, і тепер, здається, хоче відібрати останню надію — можливість навчатися. Підвищення цін на освіту в часи, коли тисячі українців борються за виживання, лише поглибить соціальну прірву та прирече цілу генерацію на безвихідь. Що станеться з країною, де молодь втрачає доступ до знань? Вона ризикує втратити майбутнє, адже без освіченого покоління немає розвитку, немає прогресу — лише занепад і залежність від зовнішніх сил.