Коли Україна обговорює освітні ваучери, розширення приватних шкіл, ваучери на реабілітацію й навчання ветеранів, історія Швеції, про яку йтиметься нижче, перестає бути “далеким скандалом десь на Півночі”. А стає прикладом того, як щедро профінансована соціальна держава без жорсткого контролю стає ідеальним середовищем для “пилососів” бюджетних грошей, а один добре організований осередок здатний зруйнувати довіру до цілих спільнот – релігійних, емігрантських, освітніх.
Шведський кейс з ісламістськими школами – не стільки про іслам, скільки про конструкцію системи, в якій гроші “йдуть за учнем”, а контроль не встигає за обсягами потоків.
Швецію сколихнуло розслідування шведського видання Expressen: мережа приватних шкіл і дитсадків, пов’язаних з ісламістськими діячами, протягом 20 років отримала від держави понад 1 млрд шведських крон (більше ніж 90 млн євро) за ваучерною системою освіти. Частина учасників схеми згодом виїхала зі Швеції, залишивши понад 33 млн крон несплачених податків і штрафів.
Ринкова автономія без контролю: чому освітні гроші легко стають здобиччю
Ключова фігура справи – колишній депутат Риксдагу від поміркованих консерваторів Абдірізак Вабері, директор вільної школи Römosseskolan у Гетеборзі. Суд засудив його до 4,5 року ув’язнення за грубу розтрату і грубі порушення бухобліку, визнавши виведення щонайменше 12–13 млн крон коштів школи.
Схема виглядала дуже “по-українськи”. Держава платить школі “за кожну дитину”. Керівництво школи укладає фіктивні або завищені договори на інформаційні послуги, консультації, оренду, “підряди” з пов’язаними компаніями, які контролюють сам Вабері чи його оточення. Ці фірми виступають “прокладками”: виставляють рахунки за роботи, які не виконуються або коштують значно дешевше, після чого гроші як нібито “законний дохід” виходять зі шкільної бухгалтерії у приватну зону.
Частину коштів, за даними слідства, переказували до Сомалі під виглядом підтримки шкіл і благодійних проєктів, насправді фінансуючи політичну діяльність партії Вабері. Іншу частину журналісти знайшли у витратах на п’ятизіркові готелі і секс-клуби в Таїланді – це були ті самі гроші, які надходили як шкільна субвенція за дітей.
Мова не про один заклад, а про мережу шкіл, дитсадків і асоціацій, пов’язаних із кількома імамами й активістами. Сумарний обсяг державних виплат цим структурам перевищив 1 млрд крон. Коли контролюючі органи посилили увагу, частина фігурантів просто покинула країну, залишивши борги.
Причина успіху цієї оборудки у тому, що шведська модель “ринкової школи” передбачає, що гроші йдуть за учнем, приватні та релігійні школи мають велику автономію, перевірки нечасті, а держава виходить із презумпції доброчесності. Якщо в такій системі з’являється група людей зі стійкою внутрішньою лояльністю (родинні, релігійні, політичні зв’язки), спокуса перетворити школу з місця навчання на “насос” для бюджетних коштів стає дуже великою. Щойно модель “прокусили” один раз, починається масштабування: нові школи, нові фонди, нові дитсадки, та роками немає жорсткої реакції.
Наслідки вже відчутні: закриті школи, діти, яких терміново розподіляють по муніципальних закладах, додаткові витрати для міст, втрати податкової, гучний політичний скандал і удар по репутації не лише підозрілих шкіл, а й усієї мусульманської громади і приватного освітнього сектору.
Для наших співвітчизників це не “екзотика Швеції”. В основі – знайома механіка: бюджетні гроші, прив’язані до приватного провайдера з великою автономією і слабким контролем; фіктивні підряди на “свої” компанії; виведення частини коштів за кордон і тривіальне особисте споживання керівників, прикрите риторикою про “освіту”, “догляд за дітьми” та “допомогу батьківщині чи громаді”.
Чому шведська ваучерна модель дала збій
У 1990-х роках Швеція запустила одну з найрадикальніших у світі ваучерних моделей освіти: гроші з бюджету йдуть за учнем у будь-яку школу, включно з приватними і релігійними. Вхід на ринок був майже вільним: не вимагали ані педагогічного бекграунду власників, ані довгої історії роботи в освіті.
На початку 1990-х в незалежних школах навчалося приблизно 1 % учнів, через 10 років – вже близько 5 %. Нині у вільних школах навчаються понад 16 % дітей у початковій школі і понад 30 % старшокласників. Цей сектор оперує мільярдами бюджетних крон.
Унікальна деталь: Швеція – одна з небагатьох країн, де в такій системі законно працюють комерційні, орієнтовані на прибуток школи, які можуть виплачувати дивіденди власникам із державних грошей. Поєднання відкритого доступу до ваучерів і легальної можливості отримувати прибуток створило сильний стимул заходити в освіту “як у бізнес”.
Водночас регулювання відставало. Приватні школи повинні були виконувати національну програму і проходити нагляд Шкільної інспекції, але на них повністю не поширювався принцип публічності документів. Держава роками сперечалася, як змусити приватних провайдерів розкривати фінансові та управлінські дані на рівні муніципальних закладів. Ідея окремого “закону про прозорість” для приватних шкіл реально почала оформлятися лише у 2021–2024 роках.
На практиці значна частина контрактів, підрядів і трансакцій між школами і пов’язаними компаніями залишалася невидимою для громадськості і журналістів. Контролюючі органи працювали у форматі періодичних інспекцій, а не постійного аналізу фінансових потоків у реальному часі.
Ідеологічний фон також гальмував зміни. Ваучерну реформу позиціонували як спосіб посилити конкуренцію і “свободу вибору батьків”. Будь-який крок у бік жорсткіших правил для приватних шкіл зустрічався аргументом: “ви хочете відібрати у батьків право обирати школу”. У випадку ісламських закладів додатково спрацьовував страх бути звинуваченими в упередженості проти релігійних і національних меншин.
Міжнародні й шведські дослідження зауважували, що ринкова логіка перетворила частину шкіл на бізнеси, які орієнтуються не стільки на якість, скільки на імідж: інфляція оцінок, агресивний маркетинг, економія на “невидимих” батькам витратах.
Шведська служба безпеки Säpo (аналог СБУ) кілька років тому почала попереджати про ризики, пов’язані з окремими ісламськими школами: у звітах фігурували особи, пов’язані з політичним ісламом, і згадувалися ризики радикалізації учнів. Ці сигнали потрапляли до Шкільної інспекції і стали підставою для закриття низки закладів у 2022–2023 роках.
Однак механізм працював повільно й точково. Säpo дивилася на ризики безпеки, а не на фінансову кухню. Інспекція діяла у вузькому мандаті і часто роками продовжувала ліцензії, обмежуючись приписами. Політичне керівництво не хотіло визнавати, що флагманська реформа виявилася структурно вразливою. Лише у 2023 році міністерка освіти Лотта Едгольм назвала ситуацію “системною невдачею” і анонсувала найбільшу реформу за 30 років.
Урок для України досить очевидний. Формула “держава платить, приватник надає послугу” сама по собі не добра й не погана. Ключове: які вимоги до репутації і компетентності провайдера, який обсяг фінансових та власницьких даних є публічним; чи дозволено прибуток і як він обмежується; як координуються профільні міністерства, наглядові і силові структури; чи готові політики визнавати, що модель потребує корекції, а не лише захисту “як вітрини”.
“Злочини проти соціальної держави”: де школи лише одна частина мозаїки
У Швеції скандал із ісламістськими школами одразу потрапив у ширшу рамку так званих “злочинів проти соціальної держави” – welfare crime. Йдеться про випадки, коли гроші з податків, призначені для пенсій, лікарняних, допомоги людям з інвалідністю, безробітним або мігрантам, перетворюються на джерело доходу для шахраїв і кримінальних мереж.
Спільний звіт поліції та кількох відомств пояснює: welfare crime підриває соціальний контракт, оскільки люди бачать, що ті, хто сплачує податки, несуть витрати, а вигоду отримують кримінальні структури.
За оцінками уряду, щороку у Швеції виплачується 15–20 млрд крон “неправильних” соціальних виплат, приблизно половина цієї суми – 7–10 млрд – підозрюється як свідоме шахрайство, а не просто помилки бюрократії.
Наукові роботи вказують на діапазон від 4 до 29 млрд крон щорічних втрат лише від шахрайства з різними видами допомог. В одному опитуванні 41 % респондентів заявили, що знають когось, хто працював нелегально або обманював систему страхування від безробіття.
Паралельно надходять сигнали з конкретних секторів. У системі персональної асистенції для людей з важкою інвалідністю, де держава оплачує години роботи помічників, сама Шведська агенція соціального страхування визнала: організована злочинність вибудувала схеми на десятки й сотні мільйонів крон. Механіка знову знайома: підставні “пацієнти”, завищені години, фірми-посередники, які оформлюють асистентів і забирають частину виплат.
У секторі міграційних виплат Міграційне агентство торік повідомило про різке зростання підозрілих випадків завдяки співпраці з пенсійним та страховим фондами: повідомлення про можливе шахрайство зросли з 96 у 2022 році до 334 у 2024 році. Це дозволило повернути приблизно 4,8 млн крон і запобігти виплаті ще приблизно такої самої суми.
Пенсійне агентство повідомило, що лише торік отримало понад 200 сигналів про підозрілі пенсійні виплати людям, які виїхали з країни або померли, і змогло зупинити майбутні перекази на суму понад 7 млн крон.
У сегменті студентських кредитів і грантів, допомоги безробітним, субсидованих робочих місць цього року державні агентства загалом виставили до повернення понад 40 млн крон через підозру шахрайства, а лише платіжне агентство виявило понад 2600 підозрілих виплат.
Уряд Швеції в стратегії боротьби з організованою злочинністю визнав, що шахрайство з соціальними виплатами стало однією з ключових статей доходу кримінальних мереж.
У відповідь держава запускає “жорстку хвилю” контролю. Впроваджуються автоматизовані алгоритми виявлення підозрілих одержувачів, аналіз великих масивів даних, системи відстеження геолокації отримувачів допомоги з безробіття. Це дозволяє економити сотні мільйонів, але викликає нові проблеми: правозахисники говорять про дискримінацію людей “з іноземним походженням” і надмірне втручання в приватне життя.
З певною мірою умовності, для України це може бути моделлю майбутнього. Ми швидко нарощуємо програми підтримки військових, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю, сімей загиблих, а також диджиталізуємо соціальні виплати через “Дію”, пенсійний фонд, податкову. Утім, без продуманого контролю є всі передумови повторити шведський сценарій: спочатку політика “довіри”, потім вибух скандалів, потім жорсткі алгоритми, які б’ють не лише по шахраях, а й по звичайних вразливих людях.
Як одиничний скандал стає образом “усієї групи”
Скандал зі школами показує, як конкретна корупційна історія перетворюється на образ “усіх мігрантів” або “усіх мусульман”. У міжнародних правоконсервативних медіа перші перекази робили акцент не на ваучерній моделі і слабкому контролі, а на формулі “мережа імамів, пов’язаних з Братами мусульманами, вкрала понад 100 млн доларів у шведських платників податків і втекла”. Антиісламські сайти на кшталт Jihad Watch подавали це як “доказ” нібито ворожості ісламу до західних суспільств.
У Швеції це лягає на уже сформовану рамку правопопулістської партії “Шведські демократи”, яка роками стверджує, що проблеми соціальної держави – наслідок міграції. Дослідження SOM-інституту показують: для їхніх прихильників “мігранти винні у провалах системи” – базове переконання. Коли з’являється історія про ісламістську мережу, яка через школи та інші соціальні сервіси “викачує” понад 1 млрд крон і залишає борги, вона стає готовим аргументом: “ми ж попереджали”.
Соціологічні дослідження фіксують зміни настроїв. “Барометр різноманіття” показує, що за останні 15–20 років у Швеції зросла частка людей з негативним ставленням до етнокультурної різноманітності, особливо до ісламу. Після короткого періоду м’якшення ці настрої знову стали жорсткішими.
У результаті конкретні фігуранти – кілька імамів, декілька шкіл – у масовій свідомості перетворюються на “типового мусульманина” чи “типову релігійну школу”. Формуються штампи: “ісламські школи – небезпечні”, “мусульмани живуть на соціалці”, “мігранти – причина злочинності”. Водночас більшість релігійних та приватних шкіл, включно з мусульманськими, ніколи не були помічені ні у фінансових махінаціях, ні в радикалізації, а офіційні структури наголошують, що звичайні мусульмани часто першими страждають від дій радикалів.
…Для України механізм один в один. Опитування показують дуже високий рівень довіри до військових, ветеранів і волонтерів, а також позитивне ставлення до внутрішньо переміщених осіб. Але кожен гучний сюжет – про волонтера, який вкрав пожертви, про ветерана, що скоїв злочин у стані тяжкої психологічної травми, або про переселенця, якого показують як “утриманця”, – активно використовують для узагальнень “усі такі”.
Тут діє наступний причинно-наслідковий ланцюжок: медіа і політики, які борються за увагу, фокусуються не на дірках системи, а на “дефекті групи”. Під це підтягуються уже існуючі страхи й упередження. Далі виникають певні політичні ініціативи: в Швеції – жорсткіші правила для релігійних шкіл і мігрантів, у нас можуть бути вимоги “урізати виплати ВПО”, “посилити контроль за ветеранами”, “закрутити гайки волонтерським фондам”. Шведський кейс дає змогу побачити цей патерн з боку й вчасно розпізнати ті самі прийоми у власному інфополі.
Тетяна Вікторова
