Попри війну, система вищої освіти в Україні продовжує працювати: близько мільйона студентів навчаються, багато з них — у звичному очному форматі. Освітній процес не зупинився. Навіть більше, Міністерству освіти і науки вдалося досягти певної стабільності у правилах вступу та обсягах вступників. Утім, давні проблеми нікуди не зникли. Непопулярність природничих наук, надмірна увага до «престижних» спеціальностей і неспівмірні ціни на контрактне навчання створюють зайве навантаження і на без того вразливу систему вищої освіти в Україні.
НМТ: стабільність попри війну
Національний мультипредметний тест (НМТ), що замінив зовнішнє незалежне оцінювання у воєнних умовах, цього року пройде за тією ж моделлю, що й минулого. Кількість зареєстрованих учасників майже не змінилася: 312 тисяч цьогоріч проти стільки ж торік. З них майже 21 тисяча — українці за кордоном. Це трохи менше, ніж минулого року, однак динаміка не є настільки потужною, щоб можна було говорити про зміну тренду.
Система вступу на бакалаврат наразі демонструє ознаки стабілізації. Традиційно абітурієнти складають три обов’язкові предмети та можуть обрати ще один, четвертий, за бажанням. Цьогоріч понад 114 тисяч обрали англійську мову. На другому місці — географія, далі — біологія, українська література. Найменше охочих складати фізику та хімію — тривожний сигнал, який Міністерство розглядає як довготривалу проблему, що виникла не сьогодні. Навпаки, вона бере початок з 9–10 класів. Її коріння — у недостатній популяризації STEM-напрямів у середній школі.
У відповідь на це МОН запустило реформу профільної старшої школи в межах Нової української школи. Очікується, що з 2027 року учні десятих класів навчатимуться за новою структурою, де особливу увагу буде приділено науці, технологіям, інженерії та математиці. На це вже виділяються субвенції, створюються сучасні лабораторії та навчальні модулі.
Фізика і хімія є бонусом при вступі
Щоби заохотити до вивчення природничих предметів, цьогоріч фізика та хімія стали пріоритетними при підрахунку конкурсного бала. Якщо два вступники матимуть однакові бали з інших дисциплін, але один із них обрав фізику, то саме він отримує перевагу. Цей принцип діятиме і в наступні роки.
Такі зміни мають на меті не лише коригувати вступні потоки, а й формувати довготривалий інтерес школярів до дисциплін, які критично важливі для розвитку технічного і наукового потенціалу України.
Попит на ІТ та спеціальності “без ринку”
Попри заклики держави орієнтуватися на потреби ринку праці, абітурієнти й надалі масово обирають спеціальності на кшталт “право”, “менеджмент”, “економіка”. Вони залишаються популярними ще з початку 2000-х, коли юридичні та економічні спеціальності сприймалися як соціальні ліфти. Втім, ринок таких фахівців давно перенасичений. Як наслідок, більшість студентів цих напрямів навчаються за контрактом.
Так, минулого року на спеціальність «право» вступили 5703 особи, з яких лише 738 отримали бюджетні місця. Решта навчається за власні кошти. Для порівняння, на комп’ютерні науки вступило 6300 осіб, з них 2900 — на бюджет, а ще 900 — за рахунок державних грантів. Таким чином, частка тих, кого держава підтримала, становила 61% у сфері ІТ проти 29% у юриспруденції.
Дорожче — не завжди краще
Щоб стримати попит на непрофільні спеціальності, МОН запровадило індикативну собівартість навчання: контрактна ціна не може бути нижчою за ту, яку держава витрачає на одного бюджетника. У 2025 році це правило стосуватиметься 16 найпопулярніших, але не пріоритетних для ринку спеціальностей — зокрема “право”, “менеджмент”, “економіка”, “журналістика”, “туризм”.
Для інших спеціальностей, таких як агрономія, ціна контракту поки залишається нижчою за бюджетну. Наприклад, вартість навчання агронома для держави — приблизно 60 тисяч гривень, тоді як контракт коштує 30–35 тисяч. Змінювати це Міністерство не планує, зважаючи на соціальні обставини: абітурієнти з сільської місцевості просто не мають ресурсів для дорожчого навчання. Така економічна логіка має, зокрема, спонукати частину вступників змінити плани — наприклад, замість “економіста” стати “агрономом”, що буде дешевше, потрібніше і дасть більше шансів на працевлаштування.
Чому в Україні скорочують університети
В Україні найближчими роками відбудеться масштабне укрупнення мережі закладів вищої освіти. Мета – не економія, як це може здатися на перший погляд, а пристосування до нової демографічної реальності й підвищення якості освіти. Питання стоїть не в «чи відбудеться скорочення», а в «коли» та «які саме» виші зникнуть з карти країни як окремі юридичні особи.
Ще 25 років тому Україна щороку випускала близько 800 тисяч школярів. Сьогодні їх близько 360 тисяч. Навіть якщо врахувати потенційних абітурієнтів із тимчасово окупованих територій і тих, хто перебуває за кордоном, максимум, на який можна було б розраховувати – це близько 500 тисяч. Проте тенденція лише посилюється: до 2028 року, за прогнозами Міносвіти, випускників буде вже 250 тисяч. Це діти, які вже народилися, ці цифри змінити неможливо.
Демографічний спад – це не наслідок війни. Зниження народжуваності в Україні почався задовго до 2014 року. Наприклад, падіння кількості випускників у 2018-му пов’язане зі зменшенням народжуваності ще у 2000-му та 2001-му.
Університетська мережа країни ж досі зорієнтована на освітні потреби тієї “старої” України з понад 800 тисячами випускників щороку. Водночас середня чисельність студентів в одному університеті в Україні сьогодні – лише 5 700 осіб. У Європі ця цифра становить 10 тисяч.
Скільки університетів залишиться?
За словами представників МОН, вже зараз розпочато активний етап скорочення. Торік із системи Міністерства освіти вивели 10 вишів, ще 10 зникнуть цьогоріч. До 2030 року мережу мають скоротити до 100 закладів вищої освіти, проти понад 200 сьогодні. Це не означає, що зникнуть усі факультети чи будуть звільнені усі викладачі: мова йде здебільшого про приєднання менш потужних чи непрофільних установ до сильніших і стабільніших університетів.
Наприклад, один із минулорічних кейсів – заклад із менше ніж тисячею студентів, який не міг фінансово себе утримувати. Його приєднали до більшого і життєздатного вишу.
Львів і Одеса: два підходи
Ці міста – яскраві приклади дисбалансу. У Львові діють чотири державні університети підпорядкування МОН – Франківський, Львівська політехніка, ветеринарний (до якого приєднано аграрний) та лісотехнічний. Це в місті з населенням близько 900 тисяч. До того ж, у Львові є унікальний Український католицький університет, який користується великим попитом серед абітурієнтів
В Одесі ж, з такою самою чисельністю населення, — аж 12 державних вишів. Тут уже розробляються плани укрупнення, зокрема щодо Одеського національного університету імені Мечникова. В місті також діють одразу два морські університети – з подібною, а часом і дублюючою спеціалізацією. У Міністерстві вважають, що логічно було б створити єдиний потужний морський університет, який об’єднає морську логістику, судноплавство, портову інфраструктуру тощо.
Проте щоразу, коли йдеться про укрупнення, виникає спротив: традиції, амбіції керівництва, історія навчального закладу. Але реалії змушують ставити питання: чи можлива якісна освіта, коли в університеті менше 2 700 студентів і малокомплектні академічні групи?
Що буде з викладачами?
У МОН наголошують: мета не звільнення людей, а збереження наукових шкіл і викладацького потенціалу. Звісно, дуже хочеться у це вірити. У разі укрупнення викладачі й студенти переходять до потужніших університетів. Це дає змогу зосередити ресурси і створити краще академічне середовище.
До того ж, укрупнення відкриває нові фінансові можливості. Наприклад, завдяки донорській підтримці кожен такий об’єднаний університет отримує до 1,5 млн доларів на нове науково-освітнє обладнання.
Переміщені та прифронтові виші – окремий виклик
Зараз переміщеним університетам дають шанс знайти себе на новому місці. Але з кожним роком війни їхня самобутність та академічні позиції слабшають. І хоча нині їх не чіпають, у перспективі й тут слід чекати укрупнень.
Попри близькість до російського кордону та постійні атаки, Сумський державний університет демонструє феноменальну стійкість. Тут високі показники наукової роботи, інтернаціоналізації, популярності серед вступників і працевлаштування випускників. Минулого року, коли кількість студентів в Україні загалом зменшилася, у СумДУ зберегли майже 99% контингенту — надзвичайний результат для прифронтового регіону.
Ракетні удари по місту вже зачепили інфраструктуру вишу — пошкоджено конгрес-центр у центрі міста. Але навчальні корпуси й лабораторії не постраждали. Це дозволяє університету не лише продовжувати навчання, а й залишатися символом незламності в освіті.
Поруч працюють і два інші державні виші — аграрний та педагогічний. Перший також втримав більшість студентів, втративши лише 3% контингенту. Другий — у гіршій ситуації, але й тут поки що не йдеться про скорочення чи укрупнення — перед ухваленням будь-яких рішень важливо врахувати і безпекові, і демографічні перспективи.
Ще один важливий осередок освіти на Сумщині — Глухівський національний педагогічний університет. Через небезпеку заклад довелося тимчасово релокувати, але держава має намір повернути його до рідного Глухова, щойно ситуація дозволить. Університет у цьому історичному місті — не просто навчальна установа, а частина української культурної спадщини.
Харків щодня потерпає від ракетних ударів і атак дронів, але поки що університети міста не знаходяться в зоні прямої артилерійської досяжності, як це має місце в Херсоні. Тому про релокацію тут не йдеться. Держава уважно стежить за ситуацією: при найменшій загрозі артобстрілів приймається рішення про переміщення закладу.
З 1 вересня в Україні діятиме принцип: усе, що не в зоні бойових дій, має максимально повертатися до офлайну або принаймні до змішаного формату. У Києві та західних регіонах навчання переважно очне. В Одесі та Дніпрі — змішане. Решта — на жаль, продовжують навчання онлайн.
17 років — час вибору. І дедалі частіше цей вибір веде за кордон
Щороку тисячі сімнадцятирічних українських підлітків залишають країну — і це вже не просто евакуація, а стратегія. Ці дані здебільшого закриті або фрагментарні. Проте є інші індикатори, які говорять самі за себе. Один із них — національний мультипредметний тест, який щороку пишуть десятки тисяч підлітків. І з них понад 20 тисяч цього року проходять тестування… не в Україні.
Ця цифра показує: навіть ті, хто вже фізично за межами України, все ще планує пов’язати своє майбутнє з нею. Бо НМТ не потрібен для вступу до університетів у Польщі, Німеччині, Англії. Там достатньо атестата і окремих іспитів. А от для українських університетів НМТ — ключовий. І попри всі складнощі війни, зруйновані домівки, небезпеку, 20 тисяч юнаків і дівчат, які перебувають за кордоном, продовжують обирати українську освіту.
Держава поки не має чіткого механізму, як повернути цю молодь. Стипендії, бюджетні місця — це лише фрагменти. Головне — дати підліткам віру в те, що тут є для чого жити, навчатися й працювати. Для цього потрібна не лише безпека. Потрібна віра в себе як у націю.
