Цього літа питання соціальної підтримки українських біженців у Польщі стало однією з найгарячіших тем після того, як новообраний президент Кароль Навроцький наклав вето на закон про виплати й пільги для родин з дітьми. Опитування показало, що майже 2/3 поляків підтримали його рішення, але суспільство розділилося за віком, статтю й місцем проживання. Сам Навроцький пояснив вето принципом “соціальної справедливості”: допомога 800+ і доступ до медицини мають надаватися тільки тим українцям, які працюють чи ведуть бізнес у Польщі.
Президент також запропонував низку інших ініціатив: криміналізувати “бандерівську ідеологію”, посилити трактування злочинів ОУН(б) та УПА, збільшити термін для отримання громадянства до 10 років. Ці кроки викликали конфлікт з урядом Дональда Туска та серйозну суспільну дискусію. При цьому економічні дані доводять: торік українські біженці додали понад €22,7 млрд до ВВП Польщі, що ставить під сумнів аргументи президента про “соціальну несправедливість”.
Як поправка PiS намагалася прирівняти “бандеризм” до тоталітарних ідеологій та чому Сейм відкинув цю ідею
На цьому тлі далі у польській політиці відбулася важлива розв’язка: Сейм відкинув поправку PiS, виписану “під ідею” президента Навроцького, про заборону “бандерівської ідеології”. Соціальний закон для продовження підтримки переміщених осіб пішов далі без ідеологічних вставок, із фокусом на працевлаштуванні та інтеграції. Символічною стала позиція лідера “Конфедерації” Славоміра Менцена, який проголосував “проти”, а потім різко звинуватив опонентів у маніпуляціях: це окреслило нову тріщину всередині правого табору.
Для українців рішення означає менше ризиків стигматизації на рівні норми та більше передбачуваності правил перебування, а для Києва й Варшави – шанс знизити градус історичних суперечок у час, коли обом потрібна практична кооперація в безпеці й на кордоні.
Які саме формулювання пропонувалися і як вони співвідносяться з чинними польськими заборонами на пропаганду тоталітарних і насильницьких ідеологій? У базовій рамці діє стаття 256 Кримінального кодексу. Її §1 карає публічне пропагування “нацистського, комуністичного, фашистського або іншого тоталітарного державного ладу” і підбурювання до ненависті, а §1a – публічне пропагування “ідеології нацистської, комуністичної, фашистської або ідеології, що закликає до насильства для впливу на життя політичне або суспільне”.
Поправка PiS якраз і намагалася “поіменно” дописати до §1a ідеологію ОУН(б) та УПА, фактично піднісши її до рівня прикладу поряд із нацизмом та комунізмом без створення окремого складу злочину – тобто інтегрувати в уже наявну норму про пропагування ідеологій, які “закликають до насильства”. Це підходило б під лінію нав’язуваного президентом прирівнювання “бандеристської символіки” до нацистської чи комуністичної. Офіційні та науково-практичні матеріали підтверджують таку архітектуру статті 256 і її фокус на ідеологіях чи закликах, а не на “голому факті” символу.
Що саме могло б підпадати під “пропагування” і де виникав ризик криміналізації історичних дискусій та символіки? Польська доктрина і судова практика за ст. 256 вимагають публічності дії та наміру поширювати або схвалювати ідеологію – не будь-якої історичної демонстрації предметів чи символів. Відтак межа проходить по контексту й меті (заклики, прославляння чи агітація).
Однак заяви президента Навроцького про прирівнювання “бандеристських символів”, зокрема червоно-чорного прапора, до тоталітарних – разом із прямим “іменуванням” ОУН(б)/УПА в кримінальній нормі – розмивали б цю межу у сприйнятті правоохоронців і судів. Саме тут виникав реальний chilling effect для музеїв, публічних лекцій, культурних подій і навіть журналістики: будь-яке позитивне осмислення діячів або публічне використання пов’язаної символіки могли б трактуватися як пропаганда “ідеології, що закликає до насильства”.
У полі Конституції Польщі свобода вираження (ст. 54) і свобода об’єднань (ст. 58) можуть обмежуватися лише за тестом необхідності й пропорційності (ст. 31(3)). Стаття 13 дозволяє забороняти партії та організації з тоталітарними методами, але цей виняток тлумачиться вузько. Відтак “іменування” конкретних історичних рухів у кримінальній нормі без доказу прямого зв’язку з підбурюванням до насильства ризикує виглядати непропорційним втручанням і створювати дискримінаційний ефект.
Практика ЄСПЛ чітко відрізняє заперечення Голокосту та відверту мову ненависті, що може випадати зі захисту (ст. 17), – від “загальних” заборон символів або ідей без доведеної нагальної суспільної потреби. У справах Vajnai та Fratanoló Суд визнав непропорційним кримінальне покарання за саму “червону зірку”, наголошуючи на множинності значень символів і потребі вузького обґрунтування. У справі Perinçek Велика палата постановила, що кримінальне втручання у чутливі історичні оцінки потребує дуже конкретного доведення необхідності; “публічне обурення” як таке – не аргумент. Це підважує ідею механічно прирівняти “бандеризм” до нацизму/комунізму без вузької прив’язки до підбурювання.
Втім, правляча більшість – “Громадянська коаліція”, “Третя дорога”, “Лівиця” – відхилила “антибандерівську” поправку, залишивши соціальний пакет без ідеологічних норм. PiS просувала “дописування” у КК норми про “караність пропагування бандеризму”, але програла. Неочікувано навіть для частини своїх виборців лідер “Конфедерації” Славомір Менцен проголосував “проти”, пояснивши це апеляцією до свободи слова й непродуктивністю заборон, після чого різко пройшовся по PiS у соцмережах та інтерв’ю.
На фоні цього президент Кароль Навроцький, який 25 серпня наклав вето на попередню версію соціального закону та публічно запропонував криміналізувати “прославляння Бандери” і заборонити червоно-чорний прапор, залишився ідеологічним локомотивом цієї лінії, однак наразі без парламентської підтримки.
Поразка “символічних поправок” і нова лінія протистояння між президентом та урядом у польській політиці пам’яті
Центристські медіа подали сюжет як технічне рішення в соцпакеті та поразку “символічних поправок” правих; правоконсервативні винесли в заголовки саме “відмову заборонити бандеризм” і персоналізували конфлікт через Менцена. Українські видання пов’язали президентське вето й ініціативу заборони “чорно-червоного прапора” з ризиками для двосторонніх відносин, а міжнародні медіа описали ширший конфлікт “правоконсервативний президент vs проєвропейський уряд”, де “українська тема” – важіль внутрішньої політики. Паралельно експерти попереджають про активізацію проросійських каналів у польському сегменті соцмереж, які системно роздмухують польсько-українські історичні травми.
Польський “закон про IPN” 2018 року з його “українським” параграфом і наступним конституційним переглядом уже показав ризики “юридизації історії”: загальні заборони та “іменування” у кримінальному праві легко стикаються з тестом непропорційності. Після 2022 року будь-яка нова “заборонна” ініціатива має і безпековий вимір: її експлуатують зовнішні актори для розколу, тоді як практичні вузли двосторонки – кордон, аграрні конфлікти, логістика допомоги – потребують деполітизації символів на користь технічних рішень.
Провал поправки знижує емоційний тиск у чутливій символічній площині, але “нерви” двосторонки визначаються насамперед кордоном та економікою. Безпековий коридор через Польщу працює; паралельно польська влада обговорює посилення ППО та авіаприсутності після інцидентів із російськими безпілотниками. На цьому тлі президентське вето ускладнює синхронізацію національних правил із європейським рішенням про тимчасовий захист до березня 2026 року, але сам інтеграційний вектор уряду лишається.
Після поразки поправки канцелярія президента анонсувала окрему ініціативу щодо криміналізації “бандеристських символів”. Однак арифметика Сейму і Сенату наразі проти: правляча більшість уже раз відхилила норму, а всередині правих немає єдності. Навіть у разі подання президентського проєкту його прохідність виглядає низькою без “великої угоди” або різкого зсуву громадської думки. З точки зору правозастосування “адресне” іменування рухів породжує проблеми визначеності меж і пропорційності – рівно те, що підсвітила і польська, і європейська практика.
Якби таку норму ввели, найбільше питань виникало б у “прикордонних” випадках – наприклад, на історичних виставках, під час публічних лекцій, культурних подій чи маршів, у журналістських текстах, на сувенірному мерчі або в соцмережах. Поліція й прокуратура намагалися б довести, що був саме публічний заклик або пропаганда. Захист, навпаки, підкреслював би освітню чи мистецьку мету та відсутність підбурювання до насильства. Європейський суд з прав людини у справах Vajnai і Fratanoló наголосив: символи можуть мати різні значення, і загальні заборони є надмірними, якщо немає доведеного “нагального суспільного інтересу”. Це орієнтир для національних судів, аби відрізняти пропаганду від історичної чи культурної репрезентації.
Головні дати й параметри на сьогодні такі: чинний “дах” спецзакону – до 30 вересня 2025 року; шкільна умова для 800+ і “Доброго старту” – чинна з 1 червня 2025 року; прийом нових осіб до колективних центрів загалом припиняється після 31 жовтня 2025 року з винятками для вразливих; продовження до 4 березня 2026 року потребує нового політичного рішення після президентського вето 25 серпня.
Соцпакет після поправки: інтеграція через роботу, звуження “колективу” та нові умови для українських родин у Польщі
На ринку житла держава свідомо згортає “колектив” і переводить допомогу у вибірковий режим для вразливих груп; сім’ям варто планувати оренду заздалегідь. У працевлаштуванні ключем лишається офіційний контракт/повідомлення роботодавця і безперервний статус PESEL UKR – це впливає і на доступ до частини виплат, і на медицину.
В освіті дитячі виплати тепер прив’язані до фактичного навчання в польському закладі; подача “Добрий старт” – через PUE ZUS у визначені вікна. У медицині зберігається доступ до NFZ у межах нинішнього горизонту спецзакону, однак політична дискусія вказує на ймовірний дрейф у бік більш внесковій моделі в майбутньому – логіка “інтеграція через роботу” є спільною і для уряду, і для правих ініціаторів змін.
Для родин це означає необхідність стежити за статусом PESEL UKR, підтримувати безперервність зайнятості, оновлювати дані в PUE ZUS і гарантовано підтверджувати навчання дітей у польській системі, а також планувати житло з урахуванням звуження “колективу”. Для НГО, культурних інституцій, медіа та освіти – документувати освітній/науковий контекст заходів і заздалегідь комунікувати з місцевою владою, щоб мінімізувати “сіру зону” трактувань.
На політики та бізнес це рішення Сейму діє заспокійливо: коаліція тримає фокус на інтеграції, тоді як президент просуває жорсткішу альтернативу з прив’язкою виплат до праці та концептом заборони “бандеристських символів”. Вето 25 серпня вже переросло у більший сюжет про співіснування правоконсервативного президента і проєвропейського уряду – саме в цій рамці й далі розігруватиметься питання підтримки українців і меж “політики пам’яті”.
Тетяна Вікторова
