Державна податкова служба покликана функціонувати як інституція, яка забезпечує державі стабільний фінансовий фундамент через ретельний контроль за правильністю нарахування, повнотою та своєчасністю сплати податків, зборів і внесків до бюджетів різних рівнів. Її роль мала б полягати у створенні передбачуваного середовища для бізнесу, де правила однакові для всіх, а їх виконання гарантоване законом. Проте багаторічна практика свідчить про те, що всередині органу, який повинен бути зразком дисципліни та доброчесності, сформувалися системні деформації, завдяки яким частина його співробітників перетворила контрольні функції на інструмент приватного збагачення.
Як кримінальні провадження оголюють системні деформації всередині податкової служби
10 грудня Національне антикорупційне бюро України провело обшуки в обласних управліннях Державної податкової служби (ДПС) Хмельницької та Миколаївської областей, а також у центральному апараті відомства. Ця слідча дія стала наслідком кримінального провадження, яке охоплює події 2024 року і завершилося на початку 2025-го. Провадження пов’язане з діяльністю так званих ризикових підприємств, а точні дані досудового розслідування залишаються виключною компетенцією правоохоронних органів. Сам факт проведення обшуків у кількох регіональних управліннях і центральному апараті свідчить про масштабність схеми, на яку звернули увагу антикорупційні слідчі.
Ця подія не виглядає поодинокою, а скоріше вписуються в широкий контекст системного явища, який формується вже не перший рік. За даними Державного бюро розслідувань, протягом 2020 року до суду було скеровано обвинувальні акти щодо 29 співробітників Державної податкової служби у справах, пов’язаних з корупційними злочинами. Надалі ситуація стала помітно серйознішою: у 2025 році слідчі ДБР завершили досудове розслідування та передали до судів 7 029 обвинувальних актів щодо 7 511 осіб, серед яких фігурують 44 працівники податкових органів. Ця динаміка показує, що корупційні ризики не тільки зберігалися, а й розширювалися, охоплюючи дедалі більшу кількість податківців різних рівнів. При цьому мова йде лише про тих, які «попалися на гачок» НАБУ чи ДБР, але за «кадром» опинилися ще багато тих, до кого ці органи ще не дійшли.
Одним з найбільш резонансних вироків став випадок з колишнім керівником Державної фіскальної служби України Романом Насіровим. Вищий антикорупційний суд визнав його винним у зловживанні службовим становищем, що призвело до збитків державі на понад 2 мільярди гривень. Суд визначив покарання у вигляді шести років позбавлення волі, додатковий штраф у 17 тисяч гривень і заборону обіймати держпосади протягом трьох років. Насірова взяли під варту безпосередньо в судовій залі, і ця подія стала знаковою для української антикорупційної практики, оскільки вирок було винесено одній з найвідоміших фігур у податковій системі.
Дещо інша правова дія, але не менш важлива за масштабами, стосується колишнього голови Державної податкової служби Євгена Олейнікова. Слідчий суддя ВАКС 27 жовтня визначив йому заставу понад 5 мільйонів гривень, а Апеляційна палата суду залишила це рішення без змін. Олейнікову інкримінують участь у злочинній організації, яка створила конвертаційний центр із загальним обігом близько 15 мільярдів гривень. При цьому його колишня заступниця, яка керувала комісією із зупинення реєстрації податкових накладних, за версією слідства, забезпечувала ухвалення вигідних для учасників схеми рішень. Суд визначив для неї заставу в 3 мільйони гривень, яку також намагалися оскаржити, проте апеляційна інстанція підтвердила розмір як обґрунтований.
З матеріалів розслідування НАБУ випливає, що учасники схеми створили мережу з понад 200 фіктивних підприємств, через які оформлювали податкові накладні для мінімізації податкових зобов’язань реальних компаній. Обсяг формальних операцій сягнув понад 15 мільярдів гривень, а сума вигаданого ПДВ перевищила 2,3 мільярда. Державний бюджет недоотримав при цьому щонайменше 147 мільйонів гривень. Розслідування охоплює період з липня 2020 до квітня 2021 року, коли Наталія Новоженіна, одна з ключових фігуранток, обіймала посаду заступниці начальника ГУ ДПС у Полтавській області.
Крім того, в жовтні 2025 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура скерувала до суду обвинувальний акт щодо посадовців податкової служби Харківщини, яких звинувачують в одержанні 43 тисяч доларів США неправомірної вигоди. Слідство встановило, що один з працівників податкової служби підбурив представника приватного підприємства передати хабар керівництву обласного управління в обмін на виключення компанії зі списку ризикових платників та реєстрацію їхніх зупинених податкових накладних. За даними слідства, гроші призначалися начальнику одного з управлінь і керівнику обласного управління податкової служби. Дії цих осіб кваліфіковано за ч. 4 ст. 368 КК України. Щодо ще трьох фігурантів — керівника відділу, його підлеглого та підприємця — вже винесено обвинувальні вироки.
23 липня 2024 року ВАКС затвердив угоду про визнання винуватості однієї з посадовиць ГУ ДПС у Харківській області, яка погодилася дати викривальні показання про інших учасників корупційних домовленостей. Вона визнала свою участь у пропозиції неправомірної вигоди з метою впливу на рішення керівництва податкової служби щодо проведення перевірок і ухвалення конкретних податкових повідомлень-рішень. Суд призначив їй п’ять років позбавлення волі, але звільнив від відбування покарання з випробувальним строком у три роки. Додатково вона зобов’язана перерахувати 500 тисяч гривень на проєкт «Армія дронів» у межах ініціативи United24.
Попри численні провадження, вироки та затримання, узагальнити точну кількість засуджених працівників податкової служби неможливо, бо відсутня офіційна статистика, яка б об’єднувала дані різних органів у відкритому доступі. Цей інформаційний вакуум лише підсилює відчуття глибини проблеми, адже без системного аналізу корупційних ризиків у межах однієї структури важко оцінити, наскільки масштабним є явище та яке покарання понесли винуватці злочинів.
Судові поразки податкової як індикатор системної неякісності рішень
Статистика судових спорів між бізнесом і Державною податковою службою станом на 2025 рік відкриває тривожну картину взаємовідносин податкової системи та платників податків. Народний депутат Ніна Южаніна повідомила, що 67% розглянутих судами справ завершуються на користь платників податків. Це є показником системної проблеми в роботі податкових органів.
На сьогодні у судах перебуває 69,2 тис. справ на суму 464,5 млрд грн, що свідчить про масове оскарження рішень ДПС. З них вже розглянуто 16,3 тис. справ (165,6 млрд грн), і вражаюче, що з них лише 5,9 тис. на суму 97 млрд грн завершилися на користь ДПС, тоді як 10,4 тис. справ (68,6 млрд грн) виграли платники податків.
Особливо показовою є категорія позовів щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень — їх 29,2 тис. на суму 420,1 млрд грн. Іншими словами, майже 90% донарахувань, здійснених податковою, оскаржуються в судах, а реально стягується лише незначна частина сум. Це підтверджує і звіт Ради бізнес-омбудсмена від квітня 2024 року, згідно з яким частка реальних надходжень до Держбюджету від донарахувань становить лише 1%.
Ця статистика свідчить про системну неефективність та потенційні зловживання в роботі податкової служби. Масові судові поразки ДПС говорять не лише про слабкість правової аргументації органу, а й про високий рівень конфліктності податкового адміністрування в Україні. Водночас для бізнесу це є сигналом до активного захисту своїх прав, а для держави — тривожним дзвінком про необхідність глибинного аудиту і перегляду підходів до стягнення податків, аби не перетворюватися на джерело масових спорів замість механізму справедливого адміністрування.
Стрімкий стрибок програних справ несподівано оголив ще одну системну проблему — відсутність ефективних механізмів відповідальності за неправомірні дії посадовців. Така динаміка є беззаперечним аргументом на користь запровадження реальних персональних наслідків для тих податківців, чиї рішення скасовуються в судах. Показовим є те, що левову частку спорів становлять неправомірні податкові донарахування й блокування податкових накладних, тобто саме ті інструменти, які за своєю природою мали б бути виваженими, доказовими та виправданими.
Ця ситуація не може бути випадковою чи зумовленою зовнішніми обставинами, які не залежать від державних органів. Навпаки, вона вказує на те, що якість рішень, які ухвалюються податковою службою, деградує з одночасним збільшенням тиску на бізнес та розширенням повноважень окремих комісій і управлінь.
Як податкова служба живить тіньові схеми
Державна податкова служба покликана функціонувати як інституція, яка забезпечує державі стабільний фінансовий фундамент через ретельний контроль за правильністю нарахування, повнотою та своєчасністю сплати податків, зборів і внесків до Держбюджету. Однак реалії показують, що замість гаранта стабільності та справедливості вона часто стає елементом механізму, який дозволяє бізнесу виводити сотні мільярдів гривень у власні кишені, не залишаючи державі кошти на потреби армії, соціальної підтримки населення та інші потреби.
Однією з найживучіших схем залишаються так звані «скрутки», які дозволяють підприємствам мінімізувати ПДВ шляхом формування додаткових витрат. ПДВ становить 20%, і якщо мова йде про мільйони, економія на ньому стає стратегічним завданням для підприємців, готових на все. Тут працює класичний поділ на легальні та фіктивні витрати: легально — закупівля матеріалів і послуг для роботи фірми; фіктивно — створення видимості витрат через підставні компанії, де товари або послуги існують лише на папері. Підсумком цієї діяльності стає виведення грошей готівкою або переклад їх в офшори, тоді як реальний обіг коштів та виробництво часто навіть не мають місця.
У багатьох випадках для підвищення ефективності схеми використовують «пересортицю»: матеріали купуються максимально дешево, а документально проходять за завищеними цінами, що дозволяє формально підтвердити податковий кредит. Проте пересортиця є лише частиною великої системи, яка включає фіктивні платежі, підставні фірми, купівлю сумнівної продукції за готівку та участь конвертаційних центрів. Саме через них гроші «переміщуються» в ті області, де вони перестають бути контрольованими. Конвертаційний центр (компанія або група компаній), беруть на себе функцію виведення коштів з легального обороту. Їхня робота оплачується від 2 до 10% від суми операцій, а економія на ПДВ для замовника іноді становить десятки мільйонів гривень. Принцип роботи центру є таким: кошти надходять на транзитний рахунок і знімаються готівкою або переказуються в офшорні зони, а для створення легальної видимості укладаються фіктивні або завищені договори на товари, роботи чи послуги.
Карусельні схеми ПДВ демонструють ще більшу винахідливість зловмисників: товари перепродаються між фіктивними та реальними компаніями з різних юрисдикцій, частина учасників не сплачує ПДВ, а відповідальна компанія просто зникає. Реальний товар може навіть не залишати складу, а за документами проходити через десятки отримувачів. У цьому процесі активно задіяні конвертаційні центри та офшори, що дозволяє легалізувати кошти та звести ризики для власників до мінімуму.
Неофіційне підприємництво та приховування обсягів продажів доповнюють цю картину: від невеликих онлайн- та офлайн-магазинів до майстрів послуг та орендодавців житла — учасники ринку обходять податкові вимоги, отримуючи вигоду і створюючи значний тіньовий сектор економіки. Для цього застосовуються продажі без чеків, перекази на приватні картки, ведення подвійної бухгалтерії, відкриття кількох ФОПів, маніпуляції з касовими апаратами. Комбінація цих методів дозволяє підприємцям не лише мінімізувати податки, а й захистити активи від можливої конфіскації.
Офшори, у свою чергу, служать фінальним етапом виведення коштів із-під контролю держави. Класичні офшори (Панама, Беліз, Домініка) дозволяють вести бізнес без звітності та сплати податків, а юрисдикції з низьким оподаткуванням (Кіпр, Велика Британія, Нова Зеландія) забезпечують легальне зменшення податкового навантаження. Для бізнесу це гарантує абсолютну безпеку коштів, що походять із схем ухилення від податків.
Іншою вразливою сферою є тіньові схеми в аграрному секторі, які залишаються однією з найменш помітних, але найбільш витратних проблем для Державного бюджету. Мова йде про ухилення від сплати ПДФО на орендовані земельні паї — порушення, яке не потрапляє на перші шпальти, але стабільно «вимиває» з держскарбниці мільярди гривень щороку. Це прямі втрати, які могли б піти на модернізацію сільського господарства, оновлення техніки, підтримку фермерів у воєнних умовах, розвиток меліорації та інфраструктури.
Справжні масштаби проблеми приховані в тому, що більшість українського агровиробництва працює на чужій землі. Фермери орендують паї у приватних власників, і саме в цих відносинах часто виникають схеми, які дозволяють платити значно менше податків або не платити їх взагалі. По суті, угоди між фермерами та власниками паїв укладаються з порушеннями: у договорах вказується сума орендної плати, яка значно занижена порівняно з реальною вартістю користування землею. Інколи розрахунок відбувається продукцією, яку виробляє фермер — зерном, соняшником, кукурудзою — що робить контроль податківців практично неможливим. У результаті податок на доходи фізичних осіб або сплачується лише з частини доходу, або зовсім не нараховується. Такий підхід дозволяє обом сторонам угоди уникнути реальних фінансових зобов’язань, залишаючи бюджет без належних надходжень.
Окрему небезпечну роль у тіньовому обігу земель відіграє інститут емфітевзису, який передбачає довгострокову оренду на десятки, а то й сотні років. Формально це право користування землею, але на практиці воно часто виступає інструментом обходу заборони на продаж земель, що діяла до недавніх реформ, і дозволяє власнику отримати кошти за мінімальною ставкою податку. Таким чином, фактичне придбання права на користування землею не призводить до сплати реальної суми до держбюджету, а держава недоотримує значні доходи.
Слід зазначити, що ці схеми функціонують як системні практики, закріплені роками. Вони формують тіньовий ринок, який щороку поповнюється новими учасниками та модифікованими схемами розрахунку. Податкові органи, з одного боку, мають інструменти контролю, але з іншого — складність перевірки реальної вартості угод та обмеженість ресурсів робить ефективний нагляд практично неможливим. Через це Держбюджет недоотримує сотні мільярдів гривень, а держава втрачає ресурси, які могли б бути спрямовані на розвиток інфраструктури та підтримку аграрного сектору.
Крім того, не менш масштабною є практика виплати зарплат у «конвертах». Офіційно працівник отримує мінімальну зарплату, з якої сплачуються податки, а решту виплачують готівкою. Економія для роботодавця в цьому випадку складає близько 40% фонду заробітної плати, а працівник отримує більшу суму «на руки». Проте втрати Держбюджету та Пенсійного фонду через цю схему становлять майже 200 млрд грн на рік, і ця тенденція зберігається.
Наведені приклади не є вичерпними, але вони демонструють системність явища. Схеми, про ліквідацію яких державні органи рапортують роками, не лише не зникають, а й удосконалюються, що дозволяє тіньовим доходам залишатися стабільним джерелом прибутку для окремих осіб податкової служби.
Втрати Держбюджету України від цих схем тіньової економіки у 2024 році сягнули 429–543 млрд грн, що демонструє тенденцію до стабільного, а часом і прискореного зростання фінансових втрат держави. Для порівняння, у 2023 році ці оцінки варіювалися від 353,5 до 568 млрд грн. Ці дані отримані за результатами дослідження «Порівняльний аналіз фіскального ефекту від застосування інструментів ухилення/уникнення оподаткування в Україні у 2024 році», підготовленого експертами Інституту соціально-економічної трансформації, CASE-Україна та Економічної експертної платформи.
Сумарно, ці дані свідчать про структурну проблему української економіки: найбільш масштабні втрати формуються через системні схеми, а Державний бюджет продовжує залишатися слабким у своєму наповненні. При цьому частина співробітників податкової служби, які повинні контролювати наповнення Держбюджету, фактично стають інструментом легалізації та перерозподілу тіньових доходів, отримуючи колосальну вигоду.
В результаті замість стабільного фінансового фундаменту держава отримує парадоксальну систему, яка існує за рахунок платників податків і водночас отримує незаконний прибуток від тих, хто освоїв механізми ухилення від їх сплати. Це красномовно ілюструє глибоку кризу функціонування податкових та інших державних інституцій в Україні та водночас показує, що наповнювати Держбюджет слід через посилену боротьбу з тіньовою економікою, ефективну кадрову політику в податковій службі й персональну відповідальність порушників законів, а не за рахунок підвищення податків для українців.
