Повномасштабне вторгнення не лише змінило безпекову ситуацію в країні, а й позначилась на соціальній атмосфері в суспільстві, що вже п’ятий рік потерпає від наслідків війни. Одним із індикаторів таких змін стала динаміка кримінальних правопорушень, вчинених з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Йдеться про злочини, в яких ключову роль відіграє не лише сам факт правопорушення, а й мотив ворожості до людини через її походження, етнічну приналежність чи релігію. Йдеться, зокрема, про напади, погрози, приниження або пошкодження майна, спрямовані проти людини чи групи саме через їхню ідентичність.
Чому такі правопорушення викликають особливе занепокоєння? Насамперед тому, що вони спрямовані не лише проти конкретної жертви, а й фактично проти цілої спільноти, до якої вона належить. Такі злочини зазвичай підживлює ксенофобія – страх або ворожість до “іншого”, до людей, які відрізняються походженням, культурою чи релігією. Злочини на ґрунті ненависті прийнято вважати небезпечними для суспільної згуртованості та міжетнічної й міжрелігійної стабільності, адже вони підривають довіру між різними групами в суспільстві.
Офіційна статистика свідчить: хоча у 2025 році кількість таких злочинів дещо зменшилася порівняно з піковими показниками попередніх двох років, загалом за час великої війни їх стало більше. Якщо ж врахувати більш тривалу ретроспективу, то тенденція постане ще виразніше – за останнє десятиліття кількість правопорушень на ґрунті нетерпимості в Україні зросла у кілька разів.
Статистика: різкий ріст злочині у роки великої війни
За даними Офісу генерального прокурора, у 2025 році правоохоронці облікували 152–153 кримінальні правопорушення, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Це менше, ніж у 2023 і 2024 роках, коли було зафіксовано відповідно 180 і 187 епізодів, однак загальна тенденція залишається тривожною.
Якщо порівняти ці цифри з довоєнним періодом, різниця стає ще помітнішою.
У 2013–2017 роках щороку фіксували від 22 до 60 таких правопорушень. У приблизно половині або третині випадків підозрюваним повідомляли про підозру, а більшість справ доходила до суду.
У 2018–2021 роках кількість зареєстрованих злочинів зросла приблизно до сотні епізодів щороку. Водночас ефективність розслідувань виглядала нижчою: підозри оголошували лише приблизно у десятій частині випадків, а до суду доходили від трьох до дванадцяти обвинувачувальних актів на рік.
Після початку повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. У 2022 році правоохоронці облікували 133 правопорушення, у 2023 році – 180, у 2024 році – 187, що стало піковим значенням за весь період спостережень. Кількість підозр і справ, переданих до суду, також різко зросла: наприклад, у 2024 році було оголошено 135 підозр, а 129 проваджень дійшли до судового розгляду.
У довшій перспективі тенденція виглядає ще більш показовою: за десять років кількість таких правопорушень збільшилася приблизно у три з половиною рази.
Обережно з даними
Водночас експерти радять з обережністю інтерпретувати офіційні цифри. Ексначальник Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, генерал Ігор Репешко зазначає, що під час війни кримінальна статистика не завжди відображає реальний масштаб проблеми.
На його думку, у кризових умовах орієнтуватися виключно на офіційні показники доволі складно, адже правоохоронна система працює в режимі значного навантаження. Частина правопорушень може не потрапляти до статистики, а реєстрація справ часто відбувається передусім у тих випадках, коли інцидент уже неможливо приховати.
Генерал також звертає увагу, що пріоритети правоохоронної роботи під час війни природно зміщуються. Значні ресурси спрямовані на розслідування воєнних злочинів, диверсій, вибухів та інших загроз безпеці держави, а також на боротьбу з явищами, які напряму впливають на обороноздатність країни. У такій ситуації інші категорії кримінальних правопорушень можуть отримувати менше оперативної уваги, що також впливає на статистичну картину.
Психологія війни: пошук “ворога”
Однією з ключових причин зростання злочинів на ґрунті нетерпимості експерти називають психологічні механізми, що активізуються в умовах війни. Як пояснює Ігор Репешко, у кризових обставинах суспільство часто починає шукати винних.
Фактично йдеться про механізм пошуку “цапа відбувайла”. У складні часи людям психологічно легше спрямувати агресію на певну соціальну чи етнічну групу, ніж осмислювати складні причини кризи. Такий пошук винного може стосуватися представників інших національностей, релігійних громад або просто тих, хто сприймається як “інший”, “не такий, як я”.
Подібні механізми добре описані соціальною психологією: у періоди колективного стресу та невизначеності суспільство стає більш чутливим до ідентичнісних конфліктів, а рівень толерантності до агресії зростає.
Насильство як частина повсякденності
Ще один фактор – зміна сприйняття насильства. Війна, навіть якщо бойові дії відбуваються далеко від конкретного міста, поступово змінює соціальні норми.
“Насильство стає елементом повсякденності“, – пояснює Ігор Репешко.
Люди щодня бачать новини про бойові дії, руйнування, загибель військових і цивільних. Такий інформаційний фон поступово знижує психологічний бар’єр перед агресією, а отже підвищує ризик конфліктів, які можуть набувати форм злочинів на ґрунті нетерпимості.
Соціологи називають це ефектом нормалізації або й навіть тривіалізації насильства. Коли суспільство довго живе в умовах війни, частина агресивних моделей поведінки починає сприйматися як звичні.
Політичний і соціальний контекст
Окремі експерти також звертають увагу на політичний та інформаційний контекст. У період масштабних криз суспільна увага зосереджується на питаннях безпеки, виживання та зовнішньої загрози.
У такій атмосфері теми дискримінації або злочинів на ґрунті ненависті можуть відходити на другий план, що іноді створює відчуття меншої суспільної чутливості до подібних інцидентів.
Тенденція, яка потребує уваги
Попри певне зниження показників у 2025 році, довгострокова динаміка залишається очевидною: кількість злочинів з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості в Україні за роки повномасштабної війни помітно зросла.
Це не унікальна для України ситуація. Дослідження показують, що війни та масштабні кризи майже завжди супроводжуються зростанням ідентичнісних конфліктів, адже вони загострюють страхи, соціальну напругу та потребу у пошуку винних.
Саме тому, наголошують експерти, поряд із безпековими викликами війни важливо не втрачати уваги і до соціальної стійкості суспільства, адже злочини на ґрунті ненависті – це не тільки кримінальна проблема, а й індикатор більш глибоких і доволі руйнівних соціальних процесів.
