Скільки коштує війна за Україну: рахунок для Європи після відходу США (за даними Kiel Institute)
Війна в Україні поступово входить у свою критичну фазу – не лише на полі бою, а й у світових столицях. Те, що ще кілька років тому здавалося неможливим, тепер стає реальністю: Сполучені Штати, традиційний лідер західної допомоги Україні, дедалі чіткіше демонструють готовність змінити підхід до війни. Трамп, що цілком очевидно, має інше бачення війни в Україні, ніж його попередник: менше безпосередньої військової підтримки, більший наголос на пошук компромісів. І якщо адміністрація Байдена робила ставку на системну допомогу Києву до остаточної перемоги, то нинішній Білий дім дедалі наполегливіше говорить про переговори, “заморожування” чи принаймні зниження інтенсивності підтримки.
За такого курсу перед Україною постають три варіанти розвитку подій:
Перший – повністю спиратися на допомогу Європи у постачанні зброї та обладнання.
Другий – купувати американське озброєння у США, але вже за кошти європейських союзників.
Третій – нарощувати власне оборонне виробництво із залученням західних інвестицій і технологій.
У будь-якому з цих сценаріїв саме Європа має відіграти центральну роль у забезпеченні продовження спротиву України російській агресії. Та чи готова Європа до такого повороту? І головне – чи спроможна?
Європа — від моральної солідарності до фінансової відповідальності
Досі українська оборона значною мірою трималася на американських плечах: сотні мільйонів доларів щомісяця на озброєння, боєприпаси, розвідку, ППО, логістику та навчання військових. Водночас, як демонструють останні детальні розрахунки Інституту світової економіки в Кілі (Kiel Institute for the World Economy), Європа поступово нарощувала свою частку в допомозі – і вже сьогодні вона співставна з американською.
За період 2022–2024 років Сполучені Штати виділяли в середньому 38 мільярдів євро щороку, тоді як сукупна європейська допомога (включно з ЄС, Великою Британією, Норвегією, Швейцарією, Ісландією та інституціями ЄС) сягала 43,5 мільярда євро на рік. Тобто Європа вже зараз перевищила США за обсягом загальної підтримки.
Втім, якщо розглядати структуру допомоги, картина є більш строкатою. За обсягом військової допомоги обидві сторони демонструють приблизно паритет – по 20 мільярдів євро щорічно. А от у сфері фінансової підтримки саме європейські інституції (передусім Єврокомісія через програму макрофінансової допомоги MFA) відіграють головну роль: понад 15 мільярдів євро бюджетної підтримки на рік. Для порівняння, США виділяли приблизно 15,5 мільярдів євро фінансової допомоги щороку, однак переважно у вигляді безповоротних грантів.
Що стосується гуманітарної допомоги, тут європейські країни демонструють помітно вищу активність, хоча в абсолютному вираженні ці обсяги істотно менші за військову та фінансову підтримку.
Невисока ціна великої війни: скільки коштує допомога Україні для Заходу?
Попри вражаючі цифри у мільярдах євро, загальні видатки на допомогу Україні залишаються скромними у співвідношенні до економічної потужності донорів. Згідно з підрахунками Kiel Institute, за три роки США спрямовували на допомогу Україні приблизно 0,15% свого ВВП на рік. Для європейських країн цей показник становив у середньому 0,13% ВВП, а для інституцій ЄС – менш ніж 0,1% ВВП.
Фактично, з бюджетної точки зору, допомога Україні досі виглядає радше як політичний проєкт, ніж як серйозне фіскальне зобов’язання. Витрати на підтримку України є меншими, ніж, наприклад, пільги на автівки у багатьох країнах чи програми внутрішніх субсидій для бізнесу.
Проте саме тому збільшення європейської участі вдвічі – до 0,21% ВВП – виглядає не лише можливим, а й економічно нескладним завданням, особливо порівняно з іншими бюджетними зобов’язаннями ЄС. Це питання політичної волі, а не фінансових обмежень.
Порівняння не на користь великих: кому доведеться докластися
Досвід країн Північної Європи (Данія, Швеція, країни Балтії, Норвегія), які вже сьогодні виділяють понад 0,3% свого ВВП на допомогу Україні, демонструє, що значне збільшення підтримки є цілком реалістичним навіть для відносно невеликих економік.
Для основних європейських донорів дорожня карта виглядає наступним чином:
- ЄС (через Комісію та ЄІБ): з 16 до 36 мільярдів євро на рік.
- Німеччина: з 6 до 9 мільярдів.
- Велика Британія: з 5 до 6,5 мільярдів.
- Франція: з 1,5 до 6 мільярдів.
- Італія: з 0,8 до 4,5 мільярдів.
- Іспанія: з 0,5 до 3 мільярдів.
Для забезпечення справедливого розподілу навантаження пропонуються і спеціальні стимули: доступ до європейських оборонних фондів, гнучкі фіскальні правила тощо. Такий підхід дозволив би запобігти “безбілетникам” у спільній безпековій політиці.
Озброєння, боєприпаси, розвідка: де Європі буде найважче
Основна проблема – не лише в грошах. Найбільш складно буде компенсувати американську військово-технічну підтримку, де особливе значення мають:
- високоточна ракетна артилерія (HIMARS);
- системи протиповітряної оборони (Patriot);
- супутникова розвідка та цифрова аналітика.
Поки що в Європі відсутні швидкі заміни для цих систем. Частковим рішенням може стати закупівля систем у США та третіх країнах (Південна Корея, Ізраїль), а також прискорена розробка власних платформ, зокрема SAMP/T нового покоління.
Більш реалістичним є масштабне нарощування виробництва артилерійських боєприпасів – ця галузь активно розвивається з 2023 року. Також надзвичайно перспективною є сфера дронів, де Україна вже стала лабораторією сучасної безпілотної війни, а європейські уряди можуть виступити інвесторами для подальшого розвитку українських технологій.
У сфері розвідки Європа потребує кардинальної модернізації власних супутникових та аналітичних центрів. Розвиток програм на кшталт IRIS2 може стати основою для створення автономної європейської системи стратегічної обізнаності.
Армія нерівних сил
Чому це так важливо? Відповідь проста: війна не закінчилась. А сили сторін залишаються нерівними.
На кінець 2024 року Росія мала втричі більше активних військових, у 13 разів більше літаків, у 7 разів більше бронетехніки й у 7,5 разів потужніший флот, ніж Україна. Військовий бюджет Кремля торік сягнув 94,3 мільярда євро. Україна змогла протистояти цій машині завдяки мобілізації всередині країни та системній підтримці Заходу.
Скорочення американської допомоги створює потенційно небезпечний розрив, який має закрити Європа – або залишити нашу країну на поталу Москві.
Європейський іспит на стратегічну суб’єктність
Дискусія про майбутнє підтримки України – це більше, ніж просто питання оборонних бюджетів чи фінансування чергових траншів. Йдеться радше про тест на європейську стратегічну суб’єктність.
Європа десятиліттями розраховувала на американську парасольку безпеки. Тепер настав момент, коли ця парасолька частково закривається. І якщо континент не зуміє взяти на себе більшу частину відповідальності за безпеку на власних східних кордонах – питання про його справжню автономію стане риторичним.
Особливо на тлі того, що санкційна політика хоч і завдала Росії болючих ударів, проте не зламала її економіку остаточно. Москва адаптувалась, перенаправивши енергетичні потоки на Схід, стабілізувавши валюту та зберігши фінансування війни.
Європа стоїть на історичній розвилці: або вона бере на себе лідерство у підтримці України, або ризикує втратити не лише партнера, а й власну безпеку. Бо питання майбутнього України – це водночас питання майбутнього Європи.
