Свобода преси залишається однією з найвразливіших складових демократичних суспільств, адже вона постійно перебуває між двома полюсами — владою, яка прагне контролювати інформаційні потоки, і журналістами, які намагаються забезпечити суспільству доступ до правди. В різних частинах світу спроби обмежити незалежні медіа набувають дедалі витонченіших форм — від законодавчих утисків до цілеспрямованих кампаній дискредитації. Все це створює атмосферу страху, в якій свобода слова перестає бути гарантією демократії, а стає предметом боротьби. Міжнародна організація «Репортери без кордонів» оприлюднила список осіб та структур, яких вона визнала «хижаками свободи преси» у 2025 році.
До оприлюдненого списку увійшли тридцять чотири імені — політичні лідери, державні установи, силові структури, медіакорпорації та навіть окремі підприємці, чиї дії або політика систематично порушують право суспільства на достовірну інформацію. Організація поділила винуватців на кілька категорій залежно від характеру їхніх дій: політичну, безпекову, юридичну, економічну та соціальну. Такий поділ не лише полегшує сприйняття, а й демонструє багатовимірність загрози свободі преси — від прямого насильства до економічного тиску, який не менш ефективно призводить до мовчання.
У політичній категорії опинилися ті, хто використовує державні механізми для придушення незалежних медіа. Серед них лідер Талібану Хайбатулла Ахундзада, Президент Росії Володимир Путін, Президент Білорусі Олександр Лукашенко, Президент Азербайджану Ільхам Алієв, іранський верховний лідер Алі Хаменеї, президент Венесуели Ніколас Мадуро, президент Нікарагуа Даніель Ортега та прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан. Кожен з цих політиків, за оцінкою «Репортерів без кордонів», вибудував у своїй країні систему контролю над інформаційним простором, де цензура, переслідування і тиск стали повсякденним інструментом політики.
До безпекової категорії внесено сили та організації, які безпосередньо застосовують фізичне насильство проти журналістів або несуть відповідальність за їхні викрадення й вбивства. Серед них — Армія оборони Ізраїлю, Комуністична партія Китаю, військова хунта М’янми, прем’єр-міністр Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман, картель «Нове покоління Халіско» з Мексики, військове керівництво Буркіна-Фасо та президент Сербії Александр Вучич. Усі вони, хоч і представляють різні держави та континенти, пов’язані спільною практикою — придушенням критичних голосів під приводом «державної безпеки».
Третю групу становлять учасники юридичної категорії — ті, хто перетворює правову систему на інструмент переслідування журналістів. Серед них президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, голова адміністрації Гонконгу Джон Лі Качхіу, Федеральна комісія зі зв’язку США, російський наглядовий орган Роскомнадзор, Фонд боротьби з тероризмом у Гватемалі, а також представники судової системи Камбоджі. Організація зазначає, що судові процеси проти журналістів часто проводяться з порушенням принципів справедливості, а саме законодавство в окремих країнах створюється так, щоб легалізувати цензуру.
До економічної категорії потрапили ті, хто використовує фінансові важелі для підриву незалежних медіа. У цьому списку фігурують великі корпорації Alphabet і Meta зі Сполучених Штатів, індійський бізнес-конгломерат Adani Group, французький медіамагнат Вінсент Боллоре, американський інвестиційний фонд Alden Global Capital, а також олігарх і колишній прем’єр-міністр Грузії Бідзіна Іванішвілі. За оцінками RSF, такі структури створюють середовище, у якому інформаційна незалежність поступається комерційним або політичним інтересам власників.
Остання категорія — соціальна. Вона охоплює тих, хто поширює мову ненависті проти журналістів, сприяє кампаніям дискредитації або створює простір для дезінформації. Серед таких порушників RSF називає власника соціальної мережі X Ілона Маска, головну редакторку російського телеканалу Russia Today Маргариту Симоньян, президента Аргентини Хав’єра Мілея, прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо, ізраїльську організацію «Чесна журналістика» та індійський сайт OpIndia. За оцінкою організації, саме соціальні мережі дедалі частіше перетворюються на інструмент тиску, де кампанії цькування та фейки замінюють аргументи й журналістські стандарти.
«Репортери без кордонів» наголошують, що оприлюднення списку має не лише викривальний, а й превентивний характер. Називаючи конкретні імена, організація прагне нагадати, що за кожним актом насильства чи цензури стоять не абстрактні сили, а конкретні особи та рішення. Безкарність, на думку RSF, не повинна бути невідворотною, і єдиний спосіб протистояти їй — це публічність, документування фактів і міжнародний тиск.
Публікація цього списку збігається з Міжнародним днем боротьби з безкарністю за злочини проти журналістів, який щороку відзначається 2 листопада. Дата має символічне значення, адже покликана нагадати, що право на інформацію є основою громадянської свободи, і кожне суспільство, яке втратило незалежну журналістику, поступово втрачає й контроль над власним майбутнім.
