Європа входить у 2025 рік із тривогою, що починає нагадувати політичний інстинкт виживання. Континент більше не боїться однієї конкретної загрози – він боїться майбутнього, яке рухається швидше, ніж здатні адаптуватися суспільства. Дослідження Pew Research Center Global Attitudes Survey (2025) фіксує: дезінформація, економічні зрушення, кліматичні виклики і тінь тероризму формують нову психологію європейців. Страх стає не реакцією, а умовою політичного мислення.
Але поруч із європейською тривожністю існує інший вимір страху – український. Для Брюсселя чи Берліна страх – це індикатор ризику, сигнал системної втоми. Для Києва – щоденна реальність війни і втрат. Опитування групи “Рейтинг” (2025) показує: головні страхи українців пов’язані із соціально-економічною нестабільністю та безпекою. Європейці бояться розхитування порядку. Українці – його знищення. На Заході страх – про майбутнє. В Україні – про те, що вже пережито.
Це і є нова емоційна карта Європи: суспільства обирають політику і лідерів не лише розумом, а й нервовою системою. Тривога стала політичним ресурсом – і критерієм адекватності. Для ЄС це страх втратити контроль. Для України – страх не встигнути відбудувати власну безпеку і державність у світі, що змінюється.
Дезінформація: нова національна загроза
Інформаційний фронт – перший у рейтингу страхів.
У п’яти країнах – Німеччині, Польщі, Нідерландах, Швеції та Великобританії – найвищий рівень занепокоєння викликає поширення дезінформації в інтернеті. Польща демонструє найвищий показник – 85%, у Німеччині ця частка сягає 81%.
Це – пряме свідчення того, що інформаційні війни та вплив зовнішніх сил стали важливою частиною суспільної реальності. Для країн Центральної та Східної Європи, які відчувають загрозу гібридних атак і пропаганди, страх перед маніпуляціями у цифровому просторі логічний і навіть конститутивний – це елемент політичного захисту.
Для Західної Європи – це також наслідок внутрішніх криз: від дезінформації навколо пандемії до кампаній впливу під час виборів.
Економічна тривога: Південь під тиском
Греція (85%) та Туреччина (79%) – епіцентри економічного песимізму.
Пам’ять про боргові та валютні кризи не зникла. Греція, яка пережила найглибшу економічну яму у Європі минулого десятиліття, залишається найбільш чутливою до економічних потрясінь. Туреччина, що бореться з інфляцією та девальвацією валюти, демонструє схожий рівень тривоги.
Натомість Північна Європа, хоч і стурбована глобальною економікою, відчуває себе стабільніше. Це підкреслює розрив у сприйнятті ризиків між країнами з більш стійкими економічними моделями та тими, хто проходить тривалий період турбулентності.
Тероризм: Туреччина – виняток
91% турків називають тероризм основною загрозою
Попри те, що для більшості європейців питання тероризму відступило на другий план, Туреччина лишається в іншій реальності. Геополітичне становище та внутрішня політика Анкари роблять питання безпеки одним з основних драйверів суспільного страху.
У Франції, яка пережила хвилю терактів після 2015 року, рівень занепокоєності також високий – 84%, що свідчить про довготривалі наслідки травматичних подій.
Клімат: Франція – лідер серед “екологічних тривог”
Кліматичні ризики як моральний та політичний фактор
Франція (84%) і Греція (75%) бачать у зміні клімату одну з ключових загроз. Пожежі в Південній Європі, екстремальні температури, міграційні ризики та європейська політика Green Deal формують відповідний статус цього питання.
Ці результати також свідчать про культурний розрив між “зеленими” суспільствами Заходу і Центральною Європою: Польща, наприклад, демонструє лише 55% занепокоєних – відлуння залежності від традиційних енергоресурсів і політичної дискусії навколо кліматичної трансформації.
Постпандемічний парадокс: чому страх перед вірусами слабшає
Туреччина – 87%; Німеччина – лише 28%
Страх перед інфекційними захворюваннями показує різке розмежування. Майже всі країни ЄС демонструють зниження хвилювання – навіть Італія, яка пережила драматичні події пандемії COVID-19. Навпаки, Туреччина має найвищий показник (87%), ймовірно через нижчий рівень довіри до системи охорони здоров’я та повторні хвилі епідемічних загроз.
Це свідчить: пандемія стала більше історичним уроком, ніж поточною фобією – принаймні для Західної Європи.
Що означають ці цифри для майбутнього Європи
Ці страхи – дзеркало політичних циклів і стратегічних пріоритетів. Європа сьогодні розділена не лише на Північ і Південь чи Захід і Схід, а й на різні способи бачення майбутнього:
- Інформаційна безпека стає основою демократичних інститутів.
- Економічні ризики визначають політичні настрої на Півдні.
- Кліматичні страхи концентруються в прогресивних суспільствах.
- Тероризм і хвороби лишаються локальними, але впливовими страхами.
Європейці бояться не однієї конкретної загрози (економіки, дезінформації, тероризму чи клімату), а самого темпу змін у світі: технологічних, політичних, безпекових. І ця карта страхів – не просто діагноз, а попередження: політичний успіх у Європі 2020-х залежить від того, хто здатен переконливо відповісти на ці тривоги.
Український вимір страху: між війною та економічною нестабільністю
На тлі європейських страхів, сформованих інформаційними атаками та глобальними економічними коливаннями, український ландшафт тривожності має іншу природу – він сформований війною, повсякденною небезпекою та боротьбою за виживання у довготривалій кризі. Попри це, дані провідних соціологічних служб демонструють цікаву структурну особливість: війна залишається ключовим контекстом, але найбільші страхи українців сьогодні лежать у соціально-економічній площині.
Опитування групи “Рейтинг” (2025) показують, що головними занепокоєннями є зростання цін та інфляція (33%) і економічна криза (32%). Це свідчить про зміну пріоритетів – від миттєвої фізичної загрози до довгострокового страху соціально-економічної деградації. Водночас інтенсифікація обстрілів (27%) та можлива окупація територій (25%) залишаються серед ключових ризиків, формуючи подвійність українського страху: контроль над життям і контроль над майбутнім.
Дані Київського міжнародного інституту соціології (2024) розкривають інший вимір – пережитий страх, а не прогнозований. 39% українців зазнали обстрілів або бомбардувань, 30% пережили тривалу розлуку з близькими, а 26% зіштовхнулися зі смертю рідних. Ці цифри перетворюють страх на досвід, а не емоцію. Українці бояться того, з чим уже зустрілися. У цьому сенсі суспільна тривожність є радше реакцією на колективну травму, ніж на невизначеність.
Цікаво, що, попри постійні ядерні погрози Кремля, Україна залишається серед країн із найнижчим рівнем страху перед ядерною війною. Це явище ілюструє феномен психологічної адаптації – суспільство мобілізується і зосереджується на загрозах, які здаються більш керованими або ближчими у повсякденності. Ядерний ризик сприймається абстрактно, тоді як інфляція, обстріли, вимушена міграція та втрата близьких – конкретно.
Таким чином, українська карта страхів – це не карта тривог про майбутнє, як у більшості європейських країн, а карта життєвого досвіду й травматичної пам’яті, помножена на економічну невпевненість. Українці одночасно живуть у воєнному сьогоденні та в проєкті відбудови після війни, і саме ця подвійність визначає пріоритети суспільного страху. У той час як Європа боїться втратити інформаційний суверенітет і кліматичну стабільність, українці бояться втратити те, що вже довелося вистраждано відвоювати – простір безпеки, соціальну опору та майбутнє своєї держави.
