Світова карта капіталу рухається. Цьогоріч країни “поміняються” рекордними 142 тисячами мільйонерів, а наступного – 165 тисячами. Це не суха статистика про чужі гроші, а жива географія воєн, податкових рішень і нервів інвесторів. Коли геополітика перетворює навіть усталені юрисдикції на донорів чужого добробуту, для України, що готується до відбудови, це звучить як шанс: інвестиції, нові ринки праці, уроки економічної політики – і водночас застереження, що на світовому полі конкуренції за капітал виграють ті, хто запропонує захист, передбачуваність і нормальне щоденне життя.
Куди переїжджають багаті: світові “магніти” для капіталу і нові правила гри
Повної й точної статистики про вік, професії чи походження статків заможних мігрантів у цьому році немає. Є лише загальні оцінки. Henley & Partners разом із New World Wealth користуються поняттям HNWI: люди з ліквідними активами від одного мільйона доларів без урахування власного житла. Вони складають картину на основі програм “громадянства за інвестиції”, даних LinkedIn, розмов із банкірами й міграційними консультантами. Це не перепис населення, а радше індикатор настроїв.
Причини релокації заможної публіки зрозумілі: нижчі податки, стабільні правила гри, бізнес-середовище без надмірної бюрократії, висока якість життя з доступом до медицини та освіти, легальні програми на кшталт “золотих віз” чи інвесторських схем. Свою роль відіграють і кризи: від Brexit і податкових реформ у Британії до санкцій та воєн. Коли невизначеність стає буденністю, навіть ті, хто раніше був прив’язаний до країни, шукають для себе запасний варіант.
Наразі видно чітку картину, куди прямують заможні люди. Лідером залишаються ОАЕ, які очікують близько 9 800 нових багатих резидентів. США стабільно приваблюють приблизно 7 500. Далі йдуть Італія з понад двома тисячами, Швейцарія з півтори–трьома тисячами та Сінгапур із близько 1 600, хоч і з більш повільними темпами, ніж раніше.
Саудівська Аравія стрімко увійшла до топу завдяки новим візовим правилам. Натомість Велика Британія цьогоріч втратила найбільше через податкові нововведення. Це не точний реєстр, а радше показник тенденцій, який варто читати з усіма притаманними обмеженнями подібних оцінок.
Політика “магнітів” означає, що країни цілеспрямовано створюють умови, які приваблюють заможних людей, немов потужний магніт. Найяскравіший приклад – ОАЕ. Тут так звану “золоту візу” зробили не формальною відзнакою, а реальною довгостроковою резиденцією. Вона дозволяє жити в країні п’ять або десять років без потреби мати спонсора чи роботодавця, і її легко поновити. Категорії охоплюють інвесторів, власників бізнесу, висококваліфікованих фахівців – від лікарів до IT-спеціалістів.
Для багатих людей ключовим аргументом є не тільки цей документ, а й те, що в ОАЕ немає податку на доходи фізичних осіб і правила гри зрозумілі й стабільні. Тобто тут пропонують не лише красивий статус, а цілісну систему передбачуваності: можливість жити, працювати й інвестувати без податкових сюрпризів і бюрократичних ризиків. Саме така політика й робить Емірати одним із головних “магнітів” для світового капіталу.
У США немає класичної “золотої візи”, яку пропонують деякі інші країни. Але сама американська економіка й правова система настільки стабільні та передбачувані, що вже це працює як головний “магніт” для інвесторів. Є спеціальна програма EB-5 – фактично інвесторський шлях до грін-карти, тобто постійного проживання. Вона передбачає, що іноземець вкладає 800 тисяч доларів у спеціально визначені “пріоритетні” проєкти (зокрема, у регіони з високим рівнем безробіття чи у сферу інфраструктури) або 1,05 мільйона в інші бізнеси. Але грошей самих по собі недостатньо: інвестор має створити щонайменше 10 робочих місць для американців. Ця вимога робить програму не лише інструментом для переїзду заможних людей, а й засобом залучення капіталу в реальний сектор економіки. Тому EB-5 вважається однією з головних і найпрозоріших доріг для тих, хто хоче закріпитися в США надовго.
Від податкових пільг до жорсткіших вимог: як країни переналаштовують “золоті візи” і режими для багатих резидентів
Італія пішла простим шляхом: вона продає не низькі податки, а впевненість у майбутньому. Для тих, хто вперше стає податковим резидентом, діє спеціальний режим: замість сплати відсотків із усіх іноземних доходів людина щороку платить фіксовану суму. Сьогодні це вже 200 тисяч євро на рік. Це дорожче, ніж кілька років тому, але охочих менше не стало. Адже купують тут не ставку, а передбачуваність: заможні люди готові платити за те, щоб точно знати розмір своїх податкових зобов’язань і уникнути сюрпризів чи складних розрахунків із доходів по всьому світу.
Швейцарія пропонує схожу ідею, тільки в іншій формі. Тут діє система forfait fiscal: іноземець, який вперше стає резидентом, платить податок не з усього світового доходу, а з рівня своїх витрат у країні. Точні умови відрізняються залежно від кантону, але сенс однаковий: заможній людині дають прогнозований і зрозумілий рахунок в обмін на постійне проживання.
Сінгапур демонструє, що бути “магнітом” для капіталу не означає пускати всіх без розбору. Він формує спеціальні податкові режими для тих інвесторів, які приносять країні реальну користь. Схеми 13O та 13U – податкові програми, що стосуються інвестфондів і сімейних офісів (структур, що управляють капіталом багатих родин). 13O надає податкові пільги для фондів, які зареєстровані в Сінгапурі, інвестують у визначені активи й виконують умови щодо мінімального розміру капіталу та кількості співробітників. У свою чергу 13U розрахована на більші міжнародні фонди та сімейні офіси, які управляють капіталом із різних юрисдикцій, але обирають Сінгапур як свій базовий центр. Обидві схеми дозволяють звільнити інвестиційні прибутки від податку, якщо дотримані всі умови: інвестування в потрібні сектори, створення робочих місць та найм місцевих спеціалістів.
У 2024–2025 роках критерії зробили жорсткішими: тепер вимагають більшої реальної присутності в країні – інвестицій, офісу, команди. Це зменшило чистий притік приблизно вдвічі, але мета не відлякати гроші, а відсіяти тих, хто не готовий вкладатися по-справжньому.
Саудівська Аравія, своєю чергою, різко активізувалася. Вона запустила “преміальну резиденцію” без потреби у спонсорі, доступну одразу в декількох категоріях: для інвесторів, власників нерухомості, підприємців, топ-менеджерів та навіть людей із винятковими талантами. Під це королівство підкріпило все масштабними державними інвестпрограмами, щоб привабити не тільки гроші, а й нові ідеї та спеціалістів.
Європейські країни теж змінюють підходи. Греція у 2024–2025 роках суттєво підняла мінімальні інвестиції для отримання “золотої візи”: тепер це від 400 до 800 тисяч євро залежно від регіону. Такий крок зменшує тиск на житловий ринок і стимулює серйозніші вкладення.
Португалія закрила популярний шлях через купівлю житла у 2023–2024 роках. Натомість у цьому році вона запустила новий інструмент – податкову пільгу IFICI, орієнтовану на науку та інновації. Це більш вузький і цільовий стимул, що замінив широку й доступну схему NHR.
Іспанія пішла ще жорсткіше: скасувала можливість отримати “золоту візу” через інвестиції в нерухомість і почала обмежувати ринок туристичних квартир, щоб зупинити спекуляції та перегрів житлового сектору.
Загальний результат такий: менше короткострокових спекуляцій і більше інвестицій у сфери, що матимуть цінність і після нинішнього буму. Велика Британія, яка ще донедавна була привабливим центром завдяки режиму “non-dom”, у квітні офіційно відмовилася від цієї моделі. Її замінили новим варіантом – FIG, який діє лише чотири роки для нових резидентів. Водночас посилили податки для тих, хто вже довго живе в країні й має іноземні активи. Це спричинило прогнози рекордного відтоку капіталу. Але разом із тим залишили “м’яку шпарину”: новоприбулі можуть кілька років користуватися послабленнями. Це спроба зберегти конкурентність без повернення до старих, більш щедрих схем.
Рейтинги міграції багатих: індикатор настроїв, а не точна статистика
Якщо подивитися на всі ці стратегії разом, різниця виглядає просто. ОАЕ та Саудівська Аравія приваблюють інвесторів і спеціалістів довгими візами й дуже низькими податками. США ж тримають перевагу завдяки величезному ринку, зрозумілим правовим правилам і програмі EB-5, яка веде до постійного проживання. Італія і Швейцарія пропонують зрозумілу “ціну невизначеності” для нових резидентів і продають правовий спокій та стиль життя. Сінгапур, залишаючись безпечним активом Азії, підвищує вимоги до реальної присутності. Південна Європа відсікає спекулятивний попит на житло і повертає акцент у бік інновацій і виробництва.
Тут важливо зняти ілюзії. Усі найпопулярніші рейтинги міграції багатих складають Henley & Partners разом із New World Wealth. Це радше індикатор настроїв, а не офіційна статистика. Податкові консультанти й частина медіа ставлять очевидні запитання: наскільки прозорі ці методики, чи не завищує LinkedIn кількість “переїздів”, коли людина лише змінила геотег у профілі, чому серед цифр так багато округлень, і хто гарантує, що одну й ту ж особу не врахували двічі – у країні виїзду та країні приїзду.
Медіа часто додають драматизму й подають такі оцінки як точні факти. Та навіть критики визнають: ці дані варто читати не як абсолютні числа, а як орієнтир і напрямок руху. Варто пам’ятати, що заможні люди мігрують не лише через податки. Для них не менш важливі культурне середовище, стабільність інститутів і зрозумілі правила. Tax Justice Network підкреслює масштаб: наприклад, якщо з Британії виїхали близько 9 500 мільйонерів, то це лише частки відсотка від усієї кількості багатих у країні – далеко не масова “втеча еліт”.
…Наступного разу ми розглянемо, як глобальний відтік багатих формує конкуренцію між країнами. Україна могла б реалізувати можливість створити страховий щит від воєнних ризиків, запровадити комерційну юрисдикцію з англійським правом, дати новим резидентам зрозумілі податкові правила і довгі інвест-візи без спотворення ринку житла, розвивати державно-приватне партнерство у лікарнях, енергетиці та логістиці. Усе це працює лише за умови стабільної антикорупційної системи та базової інфраструктури. Формула проста: захист, передбачуваність і нормальне життя – саме туди прямує капітал.
Тетяна Вікторова
