Стратегічна сировина під прицілом: чому світ стежить за долею покровського коксівного вугілля

Стало відомо, що Україна зупинила видобуток на єдиній в країні шахті коксівного вугілля, розташованій у Покровську, через загрозу з боку російських військ, які підійшли впритул до міста. Про це вчора повідомили Reuters два джерела, пов’язані зі сталеливарною галуззю.

Шахта, розташована в зоні активних бойових дій, є ключовим постачальником коксівного вугілля, яке використовується в металургії. Цей ресурс має критичне значення для української сталеливарної промисловості, яка до повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року була потужним сектором економіки, але зазнала значного занепаду через війну. Росіяни усвідомлюють стратегічну важливість Покровська та його єдиної в Україні шахти коксівного вугілля для економіки країни. Саме тому вони докладають усіх зусиль, щоб захопити цю територію. Таку думку висловив Олександр Водовіз, керівник Проєктного офісу компанії “Метінвест”.

Ще у жовтні агентство Reuters попереджало про те, що російські війська впритул наблизилися до стратегічно важливого міста Покровськ, який є важливим транспортним вузлом для України. Агентство також зазначало, що російські збройні сили рухаються в напрямку шахти, де видобувають коксівне вугілля, яке забезпечує функціонування української сталеливарної промисловості.

Загалом українська сталеливарна промисловість зазнала значних втрат через російське вторгнення, яке призвело до руйнування ключових металургійних підприємств країни.

Колись Україна була одним із провідних виробників і експортерів сталі, але у 2022 році обсяги виробництва впали на 70,7%, досягнувши лише 6,3 мільйона тонн. У 2023 році цей показник скоротився ще більше, опустившись до 6 мільйонів тонн.

В чому цінність вугілля з Покровська?

Ще два місяці тому Олександр Калінков, президент об’єднання підприємств “Укрметалургпром”, в інтерв’ю “Першому Західному” пояснив стратегічну важливість вугілля, яке видобувається у Покровську, для виробництва сталі. Річ у тім, що для виробництва сталі повного циклу потрібні залізорудна сировина і кокс. А для виробництва коксу необхідне коксівне вугілля, яке раніше добували на сході України. На жаль, через тимчасову окупацію територій Україна втратила багато шахт. З 2014 року Покровське шахтоуправління залишилося єдиною шахтою, яка випускала достатню кількість якісного коксівного вугілля марки “К”.

Роль цієї шахти для України переоцінити неможливо. Без неї ми втрачаємо вітчизняне виробництво коксівного вугілля і змушені покладатися на імпорт. Але всі розуміють, що через нестабільність логістики це доволі проблематично.

Виробництво сталі – це питання не лише галузі, а й економіки в цілому. Ми воюємо на всіх фронтах, зазначає О.Калінков, зокрема й на економічному. Війна на виснаження робить нашу економіку ключовою складовою. Українські підприємства суттєво просунулись у виробництві спеціальних сталей для армії, продукції для фортифікаційних споруд тощо. Якщо наші підприємства не працюватимуть, внесок в економіку України буде під питанням. Для розуміння ситуації: одне робоче місце в галузі створює кілька робочих місць в інших сферах. Для виробництва однієї тонни сталі потрібно перевезти кілька тонн сировини, що забезпечує роботу залізниці й портів. Це впливає на всю економіку держави. Дуже сподіваюсь, додає директор об’єднання, що буде зроблено все, щоб зберегти обсяги виробництва.

Морський коридор розширив можливості експорту, а не імпорту

Зараз обговорюється важливість роботи морського коридору для збільшення експорту та отримання значних валютних надходжень. З початком роботи морського коридору з’являється можливість суттєво збільшити обсяги експорту. Але якщо виникнуть проблеми з Покровським шахтоуправлінням, яке забезпечує галузь сировиною, ми можемо суттєво втратити економічні надходження. Це матиме серйозні наслідки для бюджету України.

Чиновники повинні розуміти ціну цього питання і вживати заходів для мінімізації негативних наслідків. Противник атакує такі міста, як Покровськ, щоб послабити нашу економіку, адже це удар по економічній безпеці.

Щодо компенсації потреби вугіллям з інших регіонів, наприклад, з шахт Львівщини, якість та обсяги видобутку там недостатні. Це потребує стратегічного підходу й розвитку видобутку в довгостроковій перспективі. Зараз ми можемо покладатися на імпорт, але логістика через західні кордони обмежена. Більшість вугілля у світі транспортується морем, а наші порти здебільшого заточені на експорт продукції, а не на імпорт.

Галузь адаптується  до нових умов

Попри війну, галузь продовжує працювати, адаптуючись до нових умов. З 2014 року було втрачено багато виробничих потужностей і шахт на окупованих територіях. Проте галузь змогла пристосуватися і продовжує працювати. За кілька років можна буде збільшити внутрішнє виробництво й імпорт, але це вимагає часу. У найближчі роки ми маємо вистояти, вважає директор об’єднання, і для цього буде зроблено все необхідне.

У надважких умовах працюють робітники в Покровську. Більшість їхніх сімей уже евакуйовані, і підприємство активно допомагає в цьому. Водночас створені всі умови, щоб у разі погіршення ситуації з безпекою робітників теж евакуювали, адже їхня безпека є пріоритетом.

Імпорт, хоч і є можливим рішенням, суттєво вплине на вартість продукції. Альтернативний план важко реалізувати через специфічність потреб металургії. У галузі існує два типи виробництва: електрометалургія, що працює на металобрухті: за такою схемою працює “Інтерпайп”. І є також підприємства повного циклу, які виробляють сталь із залізорудної сировини, використовуючи коксівне вугілля, яке неможливо замінити газом чи іншими матеріалами.

Собівартість значно зросла через здорожчання логістики орієнтовно у 4,5 рази. Галузь працює зі збитками через зниження обсягів виробництва, які сильно впали з початку війни. Україна до 2014 року виробляла 42 млн тонн сталі щорічно, а у 2013 році – 32 млн тонн. Після цього обсяги впали до 21–22 млн тонн. У 2022 році, через повномасштабне вторгнення та втрату понад 40% металургійних потужностей на тимчасово окупованих територіях (зокрема, в Маріуполі, комбінат імені Ілліча та завод «Азовсталь»), виробництво знизилося втричі – до 6,5 млн тонн.

Підприємства, що залишилися на підконтрольній Україні території, працювали в середньому на 50% своєї потужності у 2022–2023 роках. В окремі місяці 2022 року їх завантаження знижувалося до 12–15%. Попри це, працівники отримували заробітну плату в повному обсязі. Станом на сьогодні завантаження виробничих потужностей зросло до 65%.

Це свідоме рішення спрямоване на збереження трудових колективів, адже після перемоги основним викликом стане відновлення України. Трудові ресурси — ключовий елемент, без якого розвиток буде значно ускладненим.

Навіть за умов значних збитків, які підприємства зазнали протягом останніх років, робота продовжується. Собівартість вугілля суттєво зросла, що ще більше посилює фінансовий тиск. Наразі не забезпечуються навіть змінні витрати, що означає, що гроші буквально тануть, і можливість інвестувати чи модернізувати виробництво відсутня. Хоча за останні роки все ж було вкладено 600 млн доларів у модернізацію. Щоб виробляти, потрібно вкладати – такі особливості виробництва. Але цього недостатньо для стабільного розвитку.

Через ризики війни українські підприємства не можуть отримувати зовнішні запозичення. Міжнародні фінансові інституції, наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку чи Європейський інвестиційний банк, не фінансують приватний бізнес. Єдина компанія – це “ArcelorMittal”, вона спромоглася отримати 250 млн євро на поповнення обігових коштів, але для більшості це залишається проблемою.

Ситуація є дуже складною, і зараз країна перебуває в найбільш турбулентному стані за останні роки. Важливо, щоб усі усвідомили цей виклик. Обговорення цієї проблеми свідчить про те, що йде робота над планами виходу із кризи, і готуємося до можливих труднощів, сподіваючись на краще.

Імпорт проти експорту

За 11 місяців 2024 року 72,5% коксу в Україні виробили з вітчизняного вугілля. Це значний контраст із ситуацією до початку повномасштабного вторгнення, коли до 80% коксівного вугілля імпортували.

Згідно з дослідженням GMK Center “Баланс ринку вугілля для коксування в Україні”, перехід до використання внутрішніх ресурсів став вимушеним через бойові дії, які знизили обсяги виробництва чавуну і сталі, а також ускладнили імпорт.

Для виробництва 6,5 млн тонн сталі конвертерним і мартенівським способами та 1,3 млн тонн товарного чавуну щороку потрібно 3,2 млн тонн коксу. Наразі близько 20% цієї потреби покривається імпортом. Такі обсяги також вимагають 3,8 млн тонн вугільного концентрату, з яких 3,1 млн тонн забезпечуються з українських джерел.

Шахтоуправління “Покровське” у 2023 році забезпечувало 66% коксівного вугілля на українському ринку. У зв’язку з втратою цих виробничих потужностей галузь може зіткнутися з необхідністю знайти додаткові постачання до 2,5 млн тонн коксівного вугілля або коксу.

Отже, Покровська шахта – єдине джерело коксівного вугілля в Україні, яке забезпечує потреби українських металургійних підприємств, таких як АрселорМіттал, ДМЗ та інші. Її функціонування критично важливе для всієї галузі. Якщо шахта потрапить під окупацію або буде зруйнована, як це сталося з деякими державними шахтами в регіоні, Україна буде змушена імпортувати коксівне вугілля морем. Однак це економічно невигідно. Тому металурги зараз стоять перед серйозним питанням: як діяти у разі повної втрати Покровської шахти.