Сім років тому промова Трампа в ООН викликала сміх. Цього року її слухали у тиші, – пише ВВС. Виступ американського президента став не тільки заявою про глобальні амбіції Вашингтона, а й сигналом, який уважно зафіксували у Пекіні. Якщо європейські столиці зосередилися передусім на його закликах до жорсткішої дисципліни на кордонах Європи, то китайська делегація сприйняла промову як відкриття вікна можливостей для нової дипломатичної гри.
Найважливішим моментом для Китаю стали різкі слова Трампа на адресу Росії. Вони засвідчили глибоке розчарування американського президента у політиці Путіна та продемонстрували, що простір для особистого порозуміння між лідерами США й Росії значно звузився. Для Китаю це означає, що в трикутнику Вашингтон – Москва – Пекін з’являється додатковий ресурс для маневру. Китай отримує можливість позиціонувати себе не лише як економічного гіганта, а й як відповідального глобального гравця, здатного заповнювати вакуум у сфері міжнародної довіри.
Не менш показовим став і підхід Трампа до України. Він чітко окреслив межі підтримки: постачання озброєнь зберігається, але фінансовий тягар мають нести європейські союзники. У цьому відчувається характерний для Трампа “комерційний” стиль: Вашингтон діє радше як головний постачальник та координатор, ніж як беззастережний покровитель. Для Китаю це виглядає подвійним сигналом: з одного боку, США залишаються жорсткими у стримуванні Росії, з іншого – демонструють готовність вести політику з елементами торгу, відкриваючи простір для гнучкої гри на периферії російсько-українського конфлікту.
Тож для Пекіна промова Трампа стала важливим індикатором: американська політика стає більш прагматичною та менш ідеологізованою. Зміна тональності зміцнює відчуття, що саме Китай може виступати у ролі держави, яка здатна задавати тон новим міжнародним домовленостям у часи стратегічної турбулентності.
“Продуктивна розмова” і новий цикл переговорів
19 вересня Трамп і Сі Цзіньпін провели майже двогодинну телефонну розмову, яку американський лідер назвав “дуже продуктивною”. Серед ключових тем були торгівля, TikTok, війна в Україні та роль Росії. Обидва лідери домовилися розпочати серію зустрічей, відкривши їх самітом у Південній Кореї за шість тижнів. Як повідомляє агенція Reuters, 31 жовтня в Кьонджу лідери зустрінуться на полях форуму Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва. Далі заплановані візити – Трамп до Пекіна на початку наступного року і візит Сі до США. Це свідчить про спробу Вашингтона і Пекіна відновити баланс у, можливо, найважливіших двосторонніх відносинах сучасності.
Формалізація перемир’я: стримування економічного тиску
Останні місяці показали, що США і Китай здатні завдавати один одному значної економічної шкоди, і будь-яка ескалація тарифів чи експортних обмежень миттєво впливає на глобальні ланцюги постачання. Як пише Brookings, Сполучені Штати сильно залежать від китайських рідкоземельних матеріалів, а Китай – від американських напівпровідників, що робить повну самозабезпеченість обох сторін практично недосяжною в короткій перспективі. Тому на саміті Трамп і Сі мають домовитися про ізоляцію комерційної торгівлі від стратегічного протистояння. Очікується, що сторони підтвердять:
- обмежене використання економічної взаємозалежності як зброї;
- прозорість і передбачуваність обмежень, включно з попереднім повідомленням;
- утримання від атак на невійськові сектори для збереження глобальних торговельних потоків;
- створення робочих механізмів для швидкого вирішення бюрократичних проблем.
Такі домовленості не знімають стратегічної конкуренції і не обмежують дії у сфері національної безпеки, але допоможуть стабілізувати економічні відносини, зменшити невизначеність для бізнесу та підтримати комерційну логіку поряд із геополітичним протистоянням.
TikTok і економічна дипломатія
Питання TikTok стало лакмусовим папірцем переговорів. Трамп фактично кілька разів оминав законодавчі обмеження, аби дати ByteDance час знайти американських інвесторів. Китай, який спершу виступав проти відокремлення TikTok, тепер продемонстрував готовність до компромісу. Економічна слабкість усередині Китаю – криза нерухомості, дефляція, скорочення зайнятості – все це підштовхує Пекін до переговорів, але він водночас зберігає інструменти тиску: від рідкісноземельних металів до аграрного імпорту.
Китай і війна в Україні як елемент великого торгу
Важливий аспект, на який звертають увагу експерти, полягає у використанні Китаєм війни в Україні як інструмента переговорів з Вашингтоном. Йдеться не стільки про зацікавленість у припиненні російської агресії, скільки про можливість перетворити конфлікт на розмінну монету у глобальній грі. Аналітик Володимир Горбач зауважує: для Пекіна важливіше “перехитрити Трампа”, ніж “врятувати Путіна”.
Такий підхід має чіткі історичні паралелі. Ще у 1990-х Китай активно використовував питання Північної Кореї як інструмент торгу зі США: демонструючи готовність впливати на Пхеньян, Пекін вимагав від Вашингтона обмеження військової присутності у регіоні та вигідні торговельні умови. Подібна тактика простежувалася і в іранському ядерному питанні: Китай підтримував санкційні резолюції ООН, але одночасно отримував від США преференції у сфері енергетики й фінансів.
Тепер аналогічна логіка застосовується і до війни в Україні. По-перше, Пекін може демонстративно “підтримувати” ідею деескалації, натякаючи на готовність впливати на Кремль. Але ця готовність ніколи не є безумовною: вона завжди підкріплюється вимогою економічних поступок: зниження мит, збереження доступу до американських технологій, визнання особливих інтересів Китаю у Східній Азії.
По-друге, використання української теми дає можливість Пекіну позиціонувати себе як “відповідального глобального актора”. На тлі російської агресії та непослідовності США Китай намагається постати силою, що здатна сприяти миру, хоча на практиці йдеться про дипломатичний маневр задля власних інтересів. Такий образ особливо активно просувається на Глобальному Півдні, де країни дедалі частіше сприймають Пекін як альтернативу “хаотичному Заходу”.
По-третє, для Кремля така тактика створює додатковий тиск. Росія стає заручницею китайської дипломатії: будь-які натяки Пекіна на можливий тиск на Москву стають предметом торгу з Вашингтоном. Це посилює асиметрію у відносинах: Росія дедалі більше залежить від китайської економіки та ринків збуту, а Китай має змогу використовувати цей залежний статус у переговорах із США.
Іншими словами, війна в Україні для Сі Цзіньпіна – це не стільки проблема, яку потрібно вирішити заради стабільності, скільки фактор, що може бути використаний у переговорах із Вашингтоном. Послаблення чи навіть припинення російської агресії розглядається не як кінцева мета китайської політики, а як можливий інструмент впливу на позицію США. Саме в цьому полягає ключова відмінність підходу Пекіна від європейського чи американського: для Китаю українська війна є не питанням безпеки континенту, а одним із важливих елементів у формуванні нового балансу сил у відносинах зі Сполученими Штатами.
Передбачається, що у наступні тижні США можуть стимулювати Китай до більш конструктивної ролі у вирішенні регіональних конфліктів, зокрема щодо Північної Кореї та Росії. Пекін не хоче публічно підривати партнерство з Москвою, але Вашингтон може заохотити його до негласних кроків – обмеження експорту чи сигналів проти ескалації – та публічного підтвердження підтримки припинення вогню і прямого діалогу між Україною та Росією. Така співпраця може стати частиною підготовки до торговельної угоди та майбутнього саміту.
Вигода для Пекіна від непослідовності США
Як відзначає аналітик Єльського університету Стівен Роуч, “у Китаю є процедура стратегічного планування, а в Америки немає ні планів, ні стратегії”. Фактично її веде вперед невидима “рука ринку”. Непередбачуваність Дональда Трампа, його схильність до ситуативних домовленостей і демонстративний “торговельний” стиль ведення політики створюють для Китаю унікальний простір для маневру. Пекін відзначає, що нинішня адміністрація у Вашингтоні позбавлена тієї стратегічної послідовності, яка була характерна для попередніх президентів. Зовнішня політика США дедалі більше нагадує гру на короткій дистанції, де рішення залежать від політичної кон’юнктури та особистих інтересів президента.
Для Китаю це означає кілька ключових переваг. По-перше, імідж Сполучених Штатів як “гаранта стабільності” послаблюється, що зміцнює позиції Пекіна на глобальному Півдні. Країни Африки, Латинської Америки чи Південно-Східної Азії дедалі частіше сприймають Китай як більш надійного партнера, здатного пропонувати довгострокові інвестиції й передбачувану дипломатію. Пекін вибудовує власну репутацію “стабілізатора”, який може балансувати хаотичні дії США.
По-друге, ситуативність Вашингтона відкриває можливість жорсткіше формулювати власні умови у двосторонніх переговорах. Китай отримує шанс виставляти свої “червоні лінії”, розуміючи, що американська сторона готова до торгу. Це зміцнює позиції Пекіна не лише в питаннях торгівлі чи технологій, але й у ширшій системі безпекових домовленостей.
Водночас для Росії така конфігурація не обіцяє автоматичних вигод. Москва справді отримує певний перепочинок, коли Вашингтон концентрується на Пекіні, однак ризики зростають: Кремль стає дедалі залежнішим від Китаю. Пекін, користуючись вразливістю Росії, може піднімати ціну власної підтримки та розширювати економічний контроль над стратегічними секторами – від енергетики до оборонної промисловості. В умовах непослідовної політики США та внутрішніх розбіжностей у Європі Китай отримує значно ширші можливості для впливу на глобальні процеси, тоді як Росія змушена погоджуватися на більш обмежену роль у двосторонніх відносинах із Пекіном.
Таким чином, непередбачуваність Трампа послаблює позиції США як глобального “арбітра” і водночас дозволяє Пекіну виступати в ролі більш стабільної альтернативи. Для Китаю це стратегічний подарунок, який він, очевидно, прагнутиме максимально використати у формуванні нового світового порядку.
Можливий вплив на війну в Україні
Ключова інтрига полягає в тому, чи справді Китай готовий використати свій вплив на Москву для деескалації в Україні. Заяви Трампа, що “Путін має зупинитися й піти на мирне врегулювання”, виглядають жорстко, але їхнє втілення залежить від того, чи зможуть США і Китай досягти нових домовленостей. У перспективі це може означати:
- для України – шанс отримати додатковий канал тиску на Кремль через Пекін;
- для Росії – ризик опинитися в ролі «розмінної карти» у великій грі США – Китай;
- для Китаю – можливість використати конфлікт в Україні як інструмент для торгу з Вашингтоном.
Міністр енергетики США Кріс Райт, який цього місяця тиждень пробув у Європі, підкреслив, що скорочення постачань російського природного газу до Європи є одним із ключових важелів впливу Вашингтона на Москву з метою змусити її припинити війну в Україні. Він також зазначив, що США ведуть постійний діалог із Китаєм, оскільки Пекін, на думку Вашингтона, відіграє роль у підтримці російської агресії. За словами Райта, очікується посилення переговорів із Китаєм, що свідчить про прагнення США залучити Пекін до тиску на Кремль.
Відносини між США і Китаєм виходять на новий рівень: від гострої торговельної війни – до прагматичних переговорів, у яких ключовим інструментом стає і війна в Україні. Трамп хоче показати себе “укладачем угод”, Сі – глобальним лідером. І хоча остаточний результат залишається непередбачуваним, зрозуміло одне: напруженість і водночас діалог між двома наддержавами сьогодні формують новий світовий порядок.
