Перший раунд прямих переговорів між Україною, Росією та США щодо можливого завершення війни відбувся, проте конкретних домовленостей поки що не оголошено. Переговори проходили за зачиненими дверима, а в центрі дискусій залишалося надзвичайно чутливе питання територій. Окрім вже окупованих районів на сході України, Росія наполягає на додаткових поступках, включно з частинами Донецької області, що досі залишаються під контролем України. Київ відкидає будь-які односторонні втрати своєї території. Крім того, Москва наполягає на невступі України до НАТО, попередньо заявляючи, що у разі відсутності дипломатичного вирішення вона готова добиватися своїх цілей військовими засобами.
Згідно із повідомленням Умерова в його телеграм-каналі, в наступні дні Далі – робота в окремих групах за напрямами, після чого запланована повторна спільна синхронізація позицій.
Згідно з повідомленням Рустема Умерова у його телеграм-каналі, у наступні дні відбудеться робота в окремих групах за напрямами, після чого запланована повторна спільна синхронізація позицій.
Зміна тону переговорів у Абу‑Дабі – оцінка Politico
За даними Politico, тон переговорів у Абу‑Дабі змінився після оновлення української делегації та долучення Давида Арахамії, голови фракції “Слуга народу” в парламенті. Джерела видання відзначають, що російські переговорники стали демонструвати більше конструктивності та поваги до українських представників, зокрема до Арахамії, за його “реалістичний підхід” і готовність до компромісів. Попри це, аналітики застерігають, що зміна тону може бути частиною стратегії Кремля, а не ознакою реальної готовності до угоди.
За оцінкою Politico, участь нових членів української команди, зокрема Кирила Буданова, додала переговорному процесу практичного фокусу — російські представники більше зосереджуються на конкретних деталях, а не на риторичних лекціях про “корені конфлікту”. Цей фактор, на думку експертів, підвищує шанси на конструктивну дискусію та можливе завершення війни впродовж весни 2026 року.
Дипломатична рамка
Ще одна особливість цього раунду, на яку вказує європейська преса, – готовність сторін продовжувати контакти навіть у форматі двосторонніх обговорень без постійної фізичної присутності представників США. Формально йдеться про діалог «напряму», хоча американський чинник і надалі залишається визначальним у процесі.
Усі учасники процесу останнім часом намагаються подати переговори в позитивному ключі, демонструючи збереження каналу спілкування. Спеціальний посланник США Стів Віткофф після попереднього раунду зустрічей в Абу-Дабі заявив, що між сторонами залишилося лише одне принципове розходження – питання територіальних поступок України Росії. Цю оцінку підтвердили й інші представники американської переговорної групи.
Сам факт того, що Київ і Москва охарактеризували переговори як «конструктивні», можна вважати обмеженим, але символічним зрушенням. Уперше делегації України та Росії вели розмову в тристоронньому форматі за посередництва США, а тепер декларують готовність продовжити обговорення й без американських представників за столом.
Внутрішній контекст і сигнали зсередини України
Обережні сигнали про готовність до деескалації лунають не лише з-за кордону, а й усередині України. Президент Володимир Зеленський цього тижня публічно визнав, що війну необхідно завершувати, а кроки з деескалації, які почали діяти наприкінці минулого тижня, можуть сприяти відновленню довіри суспільства до переговорного процесу. За його словами, Україна готова до “реальних кроків” і вважає можливим досягнення гідного та тривалого миру.
Ці заяви стали помітною зміною тону — принаймні на рівні риторики. У політичних колах у Києві їх пов’язують не лише з зовнішнім тиском, а й із внутрішньою дискусією в оточенні президента. Зокрема, в останні тижні пролунали публічні заклики до якнайшвидшого припинення війни з боку голови Миколаївської обласної військової адміністрації Віталія Кіма, який наголосив, що “території важливі, але життя українців важливіше”. У політичних кулуарах такі заяви розглядають як відображення ширшої дискусії всередині правлячої команди щодо меж допустимого компромісу.
На тлі цього звертає на себе увагу й позиція окремих членів української делегації в Абу-Дабі, які раніше публічно висловлювали готовність підтримувати переговорні ініціативи США. Це не означає зміни офіційної позиції Києва, але свідчить про існування різних підходів до того, якою має бути траєкторія виходу з війни.
Водночас за обережною дипломатичною риторикою проступає складніша внутрішня реальність. Питання виснаження суспільства, стану мобілізаційних ресурсів і дисципліни в армії дедалі частіше з’являються в експертних обговореннях, хоча офіційна статистика з низки чутливих показників залишається закритою. Це породжує розрив між оптимістичними соціологічними оцінками суспільної стійкості та песимістичними оцінками частини військових і волонтерського середовища.
У такій ситуації готовність українського керівництва говорити про «реальні кроки» виглядає радше спробою адаптації до сукупності факторів — зовнішнього тиску, внутрішньої втоми та стратегічної невизначеності, — ніж однозначним поворотом до компромісу. Дискусія про те, що саме відповідає довгостроковим інтересам українського суспільства — жорстка непоступливість чи пошук болісних, але прагматичних рішень, — фактично вийшла за межі експертних кіл і поступово стає частиною публічного простору.
Питання гарантій безпеки: між заявами і реальністю
Окремим і водночас одним із найчутливіших елементів переговорного процесу залишається тема гарантій безпеки для України. Останні заяви президента Володимира Зеленського створили враження, що в цьому питанні досягнуто певного порозуміння зі Сполученими Штатами. За словами глави держави, документ про двосторонні гарантії безпеки між Україною та США фактично завершений і може розглядатися як узгоджений.
Втім, зміст цих домовленостей і реальний обсяг зобов’язань залишаються непрозорими. Публічно не уточнюється, чи йдеться про політичні декларації, чи про механізми, що передбачають конкретні дії у разі нової агресії. Водночас американська сторона досі офіційно не підтвердила факт досягнення остаточної угоди, що лише посилює відчуття невизначеності навколо цього треку.
З російського боку сигнали залишаються незмінно жорсткими. Радник президента Володимира Путіна з питань зовнішньої політики Юрій Ушаков минулого тижня прямо заявив, що жодних домовленостей щодо гарантій безпеки з Москвою наразі не існує. При цьому Кремль знову наголосив на принциповій неприйнятності будь-якої військової присутності держав НАТО на території України.
Ця позиція напряму спрямована проти ідей, які обговорюються в межах так званої «коаліції охочих» західних країн. У західних столицях не приховують, що одним із можливих варіантів забезпечення майбутньої угоди могла б стати обмежена військова присутність союзників — як фактор стримування Росії після паузи на відновлення сил. Однак параметри такого сценарію, його правовий статус і, головне, ефективність як інструменту стримування залишаються відкритими питаннями.
Таким чином, дискусія про гарантії безпеки перебуває у стані міждекларативної згоди і стратегічної невизначеності. Формули, які обговорюються, поки що не дають чіткої відповіді на ключове запитання: чи здатні вони реально запобігти повторенню агресії, чи лише відтермінують її, переклавши відповідальність за стримування на майбутні політичні рішення.
Дзвінок Сі Цзіньпіна Путіну на тлі переговорів в Абу‑Дабі
4 лютого, на тлі переговорів України, Росії та США в Абу‑Дабі, відбувся також відеозв’язок лідера Китаю Сі Цзіньпіна з російським президентом Володимиром Путіним. За даними SCMP та РБК-Україна, сторони обговорили розвиток двосторонніх відносин, міжнародні питання та активізацію консультацій між МЗС і оборонними відомствами. Сі Цзіньпін підтвердив підтримку переговорів Росії та України, а Путін поінформував про останні події навколо врегулювання війни.
Хоча Китай офіційно позиціонує себе як нейтрального спостерігача, експерти зазначають, що тісна співпраця Пекіна з Москвою, включно з енергетичними закупівлями та постачанням технологій подвійного призначення, фактично зміцнює фінансові та військові можливості Росії. Таким чином, відеодзвінок Сі Цзіньпіна та Путіна відбувся на тлі складного балансування між формальною підтримкою мирного процесу та стратегічними інтересами Китаю.
Попри складність переговорів, перший раунд в Абу‑Дабі дав певні ознаки готовності сторін до діалогу. Залишається відкритим питання територій та гарантій безпеки, але зміна тону та активна участь оновленої української делегації можуть створити умови для поступового просування до потенційного врегулювання конфлікту.
