Візит Дональда Трампа до Китаю у травні 2026 року став однією з ключових дипломатичних подій року. Переговори у Пекіні вийшли далеко за межі двосторонніх відносин між США та КНР. У центрі уваги опинилися одразу кілька конфліктів і глобальних суперечностей – російсько-українська війна, близькосхідна криза довкола Ірану, напруження навколо Тайваню, торговельне протистояння між Вашингтоном і Пекіном, а також боротьба за контроль над технологіями й ключовими ланцюгами світової економіки.
Перед початком переговорів у Пекіні Дональд Трамп привітав Сі Цзіньпіна тривалим і щільним рукостисканням, яке в медіа розцінили як невербальну демонстрацію домінування. Подібні інтерпретації з’являлися і раніше – зокрема після його зустрічі з принцом Чарльзом, яку також описували як своєрідну “дуель” рукостискань.
Американські медіа – Reuters, Financial Times, Los Angeles Times – звертали увагу на те, що Трамп прилетів до Пекіна у помітно слабшій позиції, ніж за часів свого першого президентства. На Близькому Сході триває конфлікт довкола Ірану, який уже вдарив по енергетичних маршрутах і створив нові ризики для світової економіки.
Російсько-українська війна також залишається одним із ключових факторів міжнародної нестабільності: США доводиться одночасно координувати підтримку України разом із європейськими союзниками, стримувати Росію та чинити спротив більш глибокому стратегічному зближенню Москви й Пекіна. Усередині США адміністрація стикається з економічним тиском, суперечками довкола тарифної політики та потребою показати зовнішньополітичний результат перед новим політичним циклом 2026–2027 років.
У Пекіні ситуацію оцінюють інакше. Європейські аналітичні центри, зокрема European Council on Foreign Relations, пишуть про значно впевненіший Китай, ніж у 2017 році. Пекін уже не настільки залежний від американського ринку, а нестабільність міжнародної системи створює для китайської економіки й дипломатії додатковий простір для маневру. У китайському баченні російсько-українська війна також послабила глобальні позиції Заходу, відволікла значну частину ресурсів США та прискорила формування альтернативних економічних і політичних центрів впливу.
Financial Times описала цей стан формулюванням «велика стіна впевненості». У матеріалах видання відчувається важлива зміна: Сі Цзіньпін більше не сприймає Трампа як політика, здатного диктувати умови. Навпаки, у західній пресі дедалі частіше звучить думка, що саме Вашингтон зараз більше зацікавлений у стабілізації відносин із Пекіном – через одночасний тиск близькосхідної кризи, війни в Україні, економічної конкуренції та внутрішньополітичних викликів у США.
Передумови: що накопичилося між США та Китаєм
Тайвань
Тайванське питання стало центральною темою китайської сторони ще до початку саміту. Reuters, The Guardian та Al Jazeera повідомляли, що Сі Цзіньпін прямо попередив Трампа про небезпеку “конфліктів і навіть зіткнень” у разі неправильних кроків Вашингтона щодо острова.
Для Пекіна Тайвань давно перестав бути лише елементом зовнішньої політики. Йдеться про одну з базових тем китайської державної ідентичності та особистої політичної спадщини Сі Цзіньпіна. Саме тому Китай демонструє готовність сперечатися зі США щодо тарифів чи технологій, але не готовий до компромісів навколо Тайваню.
Американські видання зазначають: Пекін хотів би домогтися пом’якшення американської риторики, скорочення військової підтримки острова та перегляду нових пакетів озброєнь для Тайбея.
У самому Тайвані напередодні візиту не приховували занепокоєння. Тайванські чиновники й медіа відкрито говорили про страх несподіваних домовленостей між Трампом і Сі за зачиненими дверима.
Особливу увагу в Азії привернула поведінка самого Трампа. Під час зустрічей у Пекіні він уникав публічних коментарів щодо Тайваню та робив акцент переважно на економічних питаннях і співпраці.
Торговельна війна
Попри кількарічні переговори, торговельне протистояння між США і Китаєм не завершилося. Частина тарифів продовжує діяти, а технологічні обмеження лише розширюються.
На переговорах обговорювали можливе зниження мит, відновлення окремих торговельних потоків, китайські закупівлі американських товарів та ширший доступ американського бізнесу до китайського ринку.
Трамп ще до саміту прямо заявляв, що його головне завдання — “відкрити Китай для американського бізнесу”. Саме тому до Пекіна прибули Ілон Маск, Тім Кук, Дженсен Хуанг та інші представники великого американського бізнесу.
У центрі уваги перебували рідкоземельні метали, напівпровідники, AI-технології, контроль за експортом і доступ до високотехнологічних компонентів. Для обох держав це вже просто економічні теми. Йдеться про боротьбу за контроль над критично важливими технологіями найближчих десятиліть.
Іран і Близький Схід
Ескалація довкола Ірану надала візиту окремого значення. Reuters та європейські видання писали, що саме близькосхідна криза зробила переговори в Пекіні настільки важливими для Вашингтона.
США зацікавлені у тому, щоб Китай використав свій вплив на Тегеран і допоміг уникнути подальшої ескалації. Особливе значення мала ситуація навколо Ормузької протоки, через яку проходить значна частина світових енергетичних поставок.
Після переговорів обидві сторони підтвердили, що Ормузька протока має залишатися відкритою, а Іран не повинен отримати ядерну зброю.
Водночас більшість аналітиків не вірить у готовність Пекіна дистанціюватися від Тегерана. Для Китаю Іран залишається важливим партнером у сфері енергетики та регіональної політики. Reuters зазначила, що Пекін має власні інтереси й не збирається жертвувати стратегічними зв’язками заради американських потреб.
Атмосфера переговорів: тепліша, ніж очікували
Західні медіа окремо звернули увагу на незвично м’який тон переговорів.
Американські й британські медіа — зокрема The New York Post і Financial Times – звертали увагу на довгі рукостискання, дружню манеру спілкування та підкреслену особисту ввічливість між Трампом і Сі.
Китай організував для американського президента максимально урочистий прийом. У програмі були військові церемонії, державний банкет, візит до Храму Неба та велика кількість історичних алюзій. Під час вечері Трамп згадував китайських робітників, які будували американські залізниці, популярність баскетболу в Китаї та старі культурні контакти між країнами. Сі Цзіньпін у відповідь говорив про необхідність партнерства між двома державами й закликав перетворити США та Китай із суперників на партнерів.
У європейських коментарях таку атмосферу трактували як демонстрацію нового статусу Китаю у світовій політиці. Пекін більше не приховує претензій на роль держави, яка веде переговори зі США на рівних.
Що могли обговорювати за зачиненими дверима
Офіційні заяви після зустрічі залишили багато простору для припущень. Reuters, CSIS, MERICS і Financial Times пишуть, що неформальний порядок денний був значно ширшим за публічні коментарі.
Йшлося про можливі рамки нового тарифного компромісу, китайські інвестиції в американську економіку, енергетичні контракти, експортні обмеження, майбутнє Тайваню, військові канали комунікації та контроль над розвитком AI.
Окремо обговорювали ризики навколо Південно-Китайського моря та майбутнє глобальних ланцюгів постачання. Присутність керівників найбільших технологічних компаній лише підкреслила вагу корпоративного й технологічного виміру переговорів.
Особливо показовим став акцент китайської сторони на “стабільних і здорових” економічних відносинах. У Пекіні дедалі чіткіше дають зрозуміти: конфронтація зі США не повинна зруйнувати глобальну економіку, від якої залежить і китайське зростання.
Як це бачить Європа
У європейських столицях саміт сприйняли з помітною тривогою.
Аналітики ECFR, Politico Europe та інших видань звертають увагу на ризик прямого американсько-китайського діалогу без урахування європейських інтересів. Для Брюсселя проблема полягає не лише у торгівлі. Йдеться також про санкційну політику, технологічні обмеження, ставлення до Росії та майбутнє безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні.
У європейських коментарях дедалі частіше звучить думка, що світ входить у період ситуативних домовленостей між великими державами, де традиційна трансатлантична єдність уже не гарантується автоматично.
Особливу настороженість викликає Тайвань. У Європі побоюються, що будь-які неформальні компроміси між Вашингтоном і Пекіном можуть мати наслідки для всієї системи міжнародної безпеки.
ECFR прямо радить європейським урядам готуватися до більш нестабільного світу, де США дедалі частіше ухвалюватимуть рішення, виходячи з власних короткострокових інтересів.
Які наслідки можуть бути
Поки що саміт не приніс великих проривів. Але аналітики вже окреслюють кілька сценаріїв розвитку подій.
Найімовірнішим наслідком називають часткове пом’якшення торговельного протистояння, продовження переговорів щодо тарифів і нові китайські закупівлі американських енергоносіїв.
Обговорюється також можливість подальших контактів між Вашингтоном і Пекіном щодо Ірану та безпеки судноплавства в Ормузькій протоці.
Менш очевидною, але значно важливішою темою залишаються потенційні неформальні домовленості навколо Тайваню та нові правила економічного співіснування між двома найбільшими економіками світу.
Водночас майже всі західні аналітики сходяться в іншому: повного перезавантаження американсько-китайських відносин не буде. Технологічне суперництво продовжиться, недовіра між сторонами збережеться, а конкуренція за глобальний вплив лише посилюватиметься.
Пекінський саміт не скасував конфлікт між США та Китаєм. Він лише на певний час знизив градус напруги між двома державами, які дедалі частіше опиняються в ситуації одночасної взаємозалежності й стратегічного суперництва.
