Триденна індо-пакистанська війна, що змінила небо: як китайська зброя переписала правила ведення сучасної війни

Індо-пакистанський конфлікт, що тривав лише кілька днів, став визначною подією в сучасній військовій історії, зокрема як одне з найбільших повітряних зіткнень останніх десятиліть. Для Китаю це стало нагодою випробувати свої новітні системи озброєнь: зокрема, винищувачі JF-17 Block III і J-10C, ракети PL-15E та комплекси ППО HQ-9 і HQ-16. Водночас це був і інформаційний прорив для Пекіна: демонстрація на полі бою замість виставкових майданчиків.

Китайська військова промисловість, яка нещодавно орієнтувалася на копіювання, тепер конкурує з провідними західними виробниками. Її перевага — у поєднанні  технологій, дешевої робочої сили та гнучкої цінової політики. Водночас надійність цієї техніки досі викликає питання: саме тому “триденна війна” стала цінним полем випробувань.

Попри технічну перевагу індійських Rafale, Пакистан досяг успіху завдяки грамотній тактиці, підготовці пілотів і продуманому використанню ППО.  Зіграли ключову роль китайські ракети великої дальності PL-15. У конфлікті взяли участь понад 130 літаків, що робить його найбільшим повітряним боєм із часів Другої світової.

Україна може винести з цієї історії кілька важливих уроків: техніка — лише частина перемоги. Успіх визначають тактика, гнучкість, готовність до реального бою й здатність інтегрувати сучасні засоби — від ракет до дронів. Піднебесна вкотре довела, що можна бути конкурентоспроможною, не маючи найдорожчих систем, а використовуючи ефективні, доступні та масові рішення.

Здається, паралелі з війною в Україні очевидні: як і у випадку Пакистану, результат визначає не вартість техніки, а її адаптація до реальних умов. Війна майбутнього — це не лише дорогі літаки, а й безпілотні системи, дрони та гнучкі тактичні моделі. І для України головне — не ціна озброєння, а його ефективність на полі бою.

Китайська зброя в бою: дешевше — не значить гірше

Кашмір — не просто спірна територія в індо-пакістанському конфлікті, але й стратегічний вузол, через який проходять важливі водні ресурси, логістичні маршрути та лінії фронту. Регіон має багаті ресурси, проте особливої напруженості конфлікту додає релігійний фактор — більшість населення Кашміру сповідує іслам, тоді як Індія є переважно індуїстською країною.

Піднебесна активно підтримує Пакистан, постачаючи йому сучасну зброю та технології. Це не лише зміцнює позиції Ісламабада, але й дозволяє Пекіну демонструвати свою військову міць на світовій арені. Китай претендує на лідерство серед країн, що розвиваються, просуваючи ідею про більш справедливий світовий порядок, альтернативний порядку, заснованому на правилах.

У небі над Кашміром закінчилась епоха ілюзій. Збиті “бюджетними” китайськими ракетами, з неба падали Французькі Rafale, — гордість індійської авіації, вартістю понад 250 мільйонів доларів за одиницю. Із повітря їх виявляли новітні JF-17 Block III та J-10C — модернізовані, з гострим “нюхом” АФАР-радарів. І якщо досі хтось вважав китайське озброєння “ширвжитком у камуфляжі”, то тепер варто переглянути мапу стратегічної реальності.

JF-17 Block III — справжній “дрон-месник”, пілотований економ-варіант. І не дайте ціні вас обманути: він має радар KLJ-7A з активною фазованою решіткою, сучасну кабіну, інтеграцію з ППО та ракети PL-15E, що вражають ціль на відстані понад 140 км. У Кашмірі саме такі ракети стали фатальними для кількох Rafale та Су-30МКІ, як заявили у Пакистані.

J-10C — не копія, а ревізія бойової авіації. Оснащений радаром АФАР, високоточними системами наведення та здатністю вести бойові дії на великих відстанях, він став кісткою в горлі для Індії. І хоча раніше цей винищувач критикували за радянське коріння, тепер про нього говорять як про гравця світового класу. Його порівнюють із F-16, але з помітно нижчою ціною і вищою бойовою ефективністю в реальних умовах.

Про PL-15  говорять пошепки, бо знають про неї мало. І саме у цьому  її сила. Китай не розкриває ані точну дальність, ані характеристики самонаведення. Але ракета демонструє здатність вражати цілі за межами прямої видимості — до 145 км, що робить її однією з найдальнобійніших у світі. У Кашмірі, на думку аналітиків, саме PL-15 стали “невидимими кілерами” Rafale.

Пакистан не лише атакував — він створив захищений купол. HQ-9 (аналог С-300) прикривав ключові об’єкти на глибину до 200 км. HQ-16 (середня дальність, 70 км) працюючи по тактичних цілях. HQ-7 — останній заслін проти низьковисотних загроз. Така структура дозволила Пакистану не зазнати підтверджених втрат, хоча в повітрі було понад 130 літаків.

Китай розвиває концепцію INEW — інтеграцію розвідки, управління, ППО, радіоелектронної боротьби та авіації в єдину бойову мережу. І Кашмір став тестом цього підходу: зафіксовано застосування РЕБ, приглушення радарів противника, дезорієнтацію маршрутів. Це вже не просто постачання озброєння, а експорт бойової екосистеми.

Як Пакистан нав’язав небо: коли меншість перемагає більшість

У цьогорічній “триденній війні” Пакистан розбив не лише індійську авіацію, а й міф про те, що перемога в повітрі — виключно питання техніки. Коли Rafale за сотні мільйонів доларів втрачали керування, пакистанські JF-17, оснащені китайськими радарами й недорогими, але далекобійними PL-15, не просто влучали, а диктували правила. І це був не випадок, а майстерно реалізована стратегія.

Індія вивела в повітря 80 літаків. Пакистан — вдвічі менше. Але результат приголомшив: не менші втрати, а повне домінування у визначальних фазах бою. Пакистанці уникали прямого лобового протистояння — вони маневрували, відтягували сили супротивника у зони ураження ППО HQ-9 та HQ-16, а потім били звідти, де їх не чекали.

Ключовим чинником стала роль літаків дальнього радіолокаційного виявлення ZDK-03 Karakoram Eagle. Вони створили інформаційний купол, де кожен рух індійського Су-30 чи Rafale був миттєво зафіксований, і переданий далі — на наземні ППО та винищувачі з PL-15. Це дозволило Пакистану діяти не наосліп, а з повним контролем простору.

Небо над Лінією Контролю — більше не просто атмосфера, а електронне поле бою. Пакистан застосував мобільні РЕБ-комплекси, що блокували GPS-сигнали, заважали роботі радарів і змушували індійських пілотів діяти наосліп. Про це свідчать дані розвідки, які фіксують інтенсивну активність РЕБ на прикордонній смузі.

У найкритичніший момент в індійських пілотів підвів не літак, а пілот. При всій перевазі авіоніки, без реального бойового досвіду й належного розуміння противника, Rafale був лише дорогою мішенню. Пакистанські льотчики натомість регулярно тренуються в умовах, максимально наближених до бою, зокрема в Китаї та Саудівській Аравії.

Це була не війна технік, а війна мислення. Пакистанський Генштаб не намагався перевершити Індію в цифрах — вони створили асиметричну модель бою. Менше літаків, але більше даних. Менше вартості, але більше координації. Менше слів — більше збитих Rafale. І це головний урок для України: навіть у повітрі перевагу дає не сталь, а розум.

Китай стріляє не лише ракетами — він стріляє по умах

Поки над Кашміром гуркотіли JF-17 і падали Rafale, у штабі Народно-визвольної армії Китаю вже святкували: не перемогу Пакистану, а свою власну — інформаційну. Бо “триденна війна” стала не просто конфліктом двох держав, а блискучою PR-кампанією китайського ВПК. І Пекін, не вистріливши жодного власного снаряду, виграв найголовніше — уяву клієнтів по всьому світу.

Усе, що Китай демонстрував десятиліттями на шоу в Чжухаї, вперше ожило в дії. Винищувач J-10C — у бою. PL-15 — зі збитим Rafale. HQ-9 — на чергуванні. Усе це миттєво потрапило у стрічки китайських медіа, а далі в заголовки на Близькому Сході, в Африці, у Латинській Америці. Китайці показали, як працює їхня зброя не на стенді, а в небі.

Китайська держпреса миттєво вийшла з заголовками: “Пакистанська перемога — з китайським корінням”. Китайські державні медіа просували тезу: індійська еліта купує Rafale, а все одно гине. Тим часом Пакистан завдячує своєму успіху “дружбі з Китаєм”. І хоча багато фактів залишилися непідтвердженими, інфохвиля вже зробила свою справу.

Коли Індія намагалася бодай частково зупинити лавину, вона заблокувала акаунти китайських держЗМІ на X. Та що з того: скриншоти вже гуляли по WhatsApp, TikTok, Telegram. Китай створив картинку перемоги ще до того, як підрахували втрати.

Інформаційна кампанія була синхронізована до деталей. Пакистан дає мінімум деталей, але максимум заяв: “збили Rafale”, “відбили атаку”, “не зазнали втрат”. А Китай підхоплює це як технічний директор вистави: показує свої платформи, згадує ТТХ, просуває ідею ефективної, дешевшої альтернативи західному “обладнанню для еліт”. Зрештою, навіть експертиза, яка вказує на фейки, виходить уже надто пізно: адже  інфобомба вже спрацювала.

Урок очевидний: у війні ХХІ століття не має значення, хто мав більший арсенал. Важить, хто першим вийшов із меседжем, першим заявив про “перемогу”, підготував інформаційну інфраструктуру ще до старту ракет. І Китай це зробив. Як Південно-Східна Азія, Африка чи Близький Схід бачать КНР? Як країну, яка робить дешеву, але ефективну зброю. Як друга, який підтримує у бою. Як актора, що грає на перемогу.

Україні варто вчитись швидко і жорстко реагувати на фейки, ще до бою створювати власні наративи, працювати з глобальними платформами, де формується думка “Глобального Півдня”. Наша здатність чинити спротив російській пропаганді може бути основою для нової європейської школи інформаційної оборони. Але змагатися доведеться не тільки з Москвою. Пекін уже в полі.

…Наступного разу ми відстежимо, як змінився імідж китайської зброї на світовому ринку після цього конфлікту. Розглянемо реакцію США, Франції, Ізраїлю та Росії, а також оцінимо ймовірність постачання китайських озброєнь до РФ. Проаналізуємо, які саме системи можуть бути критично небезпечними для України та які висновки з цього має зробити українська авіація.

Зосередимось на досвіді Пакистану: що з нього можна адаптувати для війни з Росією, і чи справді доба бойової авіації добігає кінця? Окрему увагу приділимо ролі дронів і БПЛА в сучасних конфліктах.

Порівняємо уроки “триденної війни” з досвідом Вірменії, Азербайджану, Сирії й України, а також дослідимо, як наші союзники можуть врахувати ці висновки у подальших поставках озброєння.

Тетяна Вікторова