Французькі та польські фермери лютують: блокада порту Бордо та пункту пропуску “Медика-Шегині” як засіб тиску на уряди (продовження)

ІА”ФАКТ” вже повідомляло про те, що в четвер група протестуючих фермерів намагалася заблокувати роботу в порту Бордо на південному заході Франції. Це черговий спалах гніву аграріїв у провідній аграрній державі Європи. А сьогодні  почалася подібна акція протесту польських фермерів перед пунктом пропуску “Медика-Шегині”. Цей страйк є наслідком тривалого накопичення проблем у сільськогосподарській галузі Польщі.

Основною причиною протесту є невиконані обіцянки уряду. Зокрема, фермери обурені рішенням не заморожувати сільськогосподарський податок, як це було раніше обіцяно. Вони вважають, що уряд ігнорує їхні економічні потреби та перекладає на аграріїв фінансові труднощі.

Ще одним приводом є імпорт українського зерна. Незважаючи на польське ембарго, введене у квітні 2023-го, українське зерно все ще надходить на польський ринок, створюючи нерівні умови конкуренції. Це турбує аграріїв, оскільки зниження цін на зерно ставить під загрозу рентабельність місцевого виробництва.

Додаткове занепокоєння викликає майбутня торговельна угода між ЄС та країнами МЕРКОСУР (Південний спільний ринок). Польські фермери побоюються, що її укладення призведе до збільшення імпорту дешевої сільськогосподарської продукції з Латинської Америки, що посилить конкуренцію та може ще більше ускладнити їхнє становище.

Можна стверджувати, що страйки французьких та польських аграріїв є ланками одного ланцюга, адже обидва відображають спільну глобальну проблему, з якою стикається сільськогосподарський сектор в умовах сучасної економічної інтеграції та глобалізації. Пропонуємо розглянути приклади, які унаочнюють глобальну економічну тенденцію, проявлену у цих акціях протесту. Запропоновані нижче кейси об’єднані глобальною напругою між процесами економічної інтеграції та локальними викликами, зумовленими нерівними умовами конкуренції, що виникають через різницю в екологічних, соціальних і трудових регуляціях.

Угода між ЄС та МЕРКОСУР

Вищезгадана Угода між ЄС і країнами МЕРКОСУР  — Аргентиною, Бразилією, Парагваєм та Уругваєм – мала б посилити торгівлю між регіонами, але викликала занепокоєння серед європейських фермерів. Вони побоюються, що дешевий імпорт південноамериканського м’яса, зерна та сої витіснить місцеву продукцію. В той час, як європейські фермери змушені дотримуватися суворих екологічних та соціальних стандартів, які підвищують витрати, у Південній Америці такі правила набагато м’якші або відсутні.

Через це виникає так званий “екологічний демпінг”: південноамериканські продукти дешевші, бо там не витрачають кошти на дотримання високих стандартів. Це ставить європейських виробників у невигідне становище. Вони бояться втратити свої доходи, а інколи й можливість працювати далі.

Фермери влаштовували протести, наполягаючи, що продукція, імпортована до ЄС, має відповідати таким самим суворим правилам, як і європейська. У Франції фермери блокували дороги та страйкували, щоб привернути увагу до проблеми. Вони переконані, що угода загрожує не тільки їхній роботі, але й якості продуктів для споживачів.

Угода про вільну торгівлю між США, Канадою та Мексикою (NAFTA/USMCA)

Угода про вільну торгівлю між США, Канадою та Мексикою, відома як NAFTA (з 2020-го USMCA), мала допомогти трьом країнам спростити торгівлю, знизивши тарифи та об’єднавши їхні ринки. Але для багатьох мексиканських фермерів вона стала джерелом проблем, що загрожували їхній роботі та доходам.

Однією з головних труднощів для мексиканських фермерів став дешевий імпорт кукурудзи зі США. Американських аграріїв субсидувала держава, тому вони могли продавати свою продукцію за цінами нижчими, ніж виробничі витрати мексиканських фермерів. Оскільки мексиканці не отримували такої підтримки, вони не могли конкурувати з дешевим американським зерном. У результаті дехто з них втратив покупців і опинився на межі банкрутства.

Крім того, американські фермери мали доступ до сучасної техніки та нових технологій, що дозволяло їм виробляти більше продукції дешевше. Це посилило нерівність між можливостями фермерів у двох країнах. Мексиканські аграрії почали відчувати, що ця угода працює на користь великих і багатих економік, залишаючи менш розвинені країни в ролі покупців дешевої імпортної продукції.

Мексиканські фермери не залишилися осторонь. Вони організували протести, вимагаючи перегляду умов угоди. Їхні головні вимоги включали підтримку місцевих виробників, встановлення мінімальних цін на зерно та створення державних програм допомоги дрібним фермерам. Вони вважали несправедливим, що торгівля не враховує різницю в субсидіях і рівень підтримки фермерів у кожній країні.

Ці протести змусили уряд Мексики обирати між двома варіантами: підтримати своїх фермерів або дотримуватися міжнародних домовленостей. Щоб зберегти економічну стабільність і важливі відносини зі США, уряд вирішив залишити угоду незмінною. Це, у свою чергу, викликало ще більше обурення серед фермерів, які відчували, що їхні інтереси ігнорують.

Для багатьох дрібних мексиканських аграріїв наслідки були плачевними. Втративши ринки збуту, вони змушені були залишити свої поля та шукати роботу в містах. Це збільшило соціальну нерівність і зробило країну ще більш імпортозалежною.

Ця ситуація стала уроком для інших країн. Вона показала, що угоди про вільну торгівлю можуть створювати проблеми, якщо не враховувати інтереси місцевих виробників. Перегляд NAFTA у 2020 році, який перетворив угоду на USMCA, включав певні зміни, щоб пом’якшити негативні наслідки. Однак історія мексиканських фермерів залишається прикладом того, як глобалізація може призвести до нерівності, якщо інтереси всіх сторін не враховуються належним чином.

Протести проти торговельної угоди TPP

Транстихоокеанське партнерство (TPP) було створене у 2016-у для покращення торгівлі між 12 країнами Тихоокеанського регіону – Австралією, Брунеєм, В’єтнамом, Канадою, Малайзією, Мексикою, Новою Зеландією, Перу, Сінгапуром, США, Чилі та Японією. Рік потому США вийшли із угоди. Домовленість мала знизити тарифи й відкрити нові ринки, але японським та новозеландським аграріям вона принесла серйозні складнощі.

TPP дозволило дешевим австралійським та американським яловичині та зерну потрапити на зарубіжні ринки. У цих країнах фермери мають великі агрохолдинги та кращі умови для виробництва, тому їхня продукція дешевша. Натомість японські та новозеландські аграрії не могли з ними конкурувати, маючи більші витрати на виробництво.

Для японських фермерів ця угода стала серйозною загрозою. Наприклад, рис є не лише основним продуктом харчування, але й частиною культури “країни сонця, що сходить”. Фермери боялися, що дешевий імпорт знищить їхній бізнес і підірве місцеву економіку. У Новій Зеландії фермери також турбувалися, що не можуть конкурувати з великими австралійськими експортерами.

Японські аграрії страйкували, вимагаючи захисту місцевих виробників. Вони наполягали на тому, що тарифи на імпортну яловичину та рис мають залишитися високими, щоб підтримати національне виробництво. Для багатьох із них це було питанням виживання.

Японський уряд опинився у складній ситуації. Участь у TPP обіцяла вигоди для інших секторів — промисловості чи технологій, — водночас коштуючи значних втрат у сільському господарстві. Збереження сільського укладу життя, особливо в регіонах, залежних від фермерства, стало серйозною дилемою.

Протести фермерів проти TPP показали, наскільки важливо враховувати інтереси місцевих виробників під час укладання міжнародних угод. Для таких країн як Японія, де фермерство має не лише економічне, але й культурне значення, підтримка агропромислової галузі є пріоритетом.

TPP також висвітлило нерівність між країнами-учасницями. В той час як для Японії міжнародна домовленість створила серйозні загрози для фермерів, для Австралії угода відкрила нові ринки.

Конкуренція між африканськими виробниками та імпортом дешевих продуктів із ЄС

Угода про економічне партнерство EPA між єврозоною і країнами Африки мала сприяти розвитку торгівлі, але натомість створила серйозні труднощі для африканських фермерів. Через імпорт дешевих європейських молочних продуктів та курятини місцеві виробники виявилися в нерівних умовах. Причиною економічної нерівності знов стали великі державні субсидії для євро-аграріїв, які дозволяють їм знижувати ціни на продукцію, та відсутність такого дотування з боку урядів жаркого континенту, а також не доступність сучасних технологій.

Це призвело до того, що європейські товари, навіть із врахуванням логістичних витрат, коштують дешевше, ніж місцева продукція. Наприклад, у Нігерії та Кенії дешеве м’ясо та молочні порошки з ЄС витісняють із ринку місцевих виробників. Для багатьох фермерів це означає втрату заробітку, а для економік цих країн – посилення залежності від імпортної їжі.

Як це сталося і в попередніх випадках, африканські фермери почали протестувати, вимагаючи від урядів вжити заходів для обмеження імпорту і підтримки місцевого виробництва.

Конкуренція текстильної промисловості у країнах Європи з імпортом з Азії

Європейські виробники текстилю стикаються зі складнощами через дешевий імпорт із Китаю, Бангладеша та інших азіатських держав. Дешевизна цієї продукції пояснюється низькими зарплатами, відсутністю соціальних гарантій для працівників та менш суворими екологічними правилами в цих країнах. Натомість європейські фабрики, що дотримуються високих стандартів оплати праці та екології, просто не можуть конкурувати за ціною.

Європейські компанії закликають уряди запровадити мита на дешевий імпорт, щоб захистити внутрішній ринок. Також вони пропонують обов’язково перевіряти якість і екологічність імпортованої продукції, щоб вона відповідала європейським стандартам.

Це важливі заходи, адже дешевий імпорт шкодить місцевим виробникам, а також може впливати на споживачів, якщо виявиться, що якість таких товарів нижча, а їх виробництво шкодить довкіллю. Вирішення цієї проблеми потребує балансу між доступними цінами для покупців і захистом місцевих підприємств, які створюють робочі місця та дбають про екологію.

Канадська молочна промисловість і угода CETA (ЄС-Канада)

Угода про вільну торгівлю між Євросоюзом і Канадою – CETA – відкрила ринок Канади для європейських молочних продуктів. Це мало сприяти торгівлі між регіонами, але для канадських фермерів угода створила серйозні труднощі.

Європейські аграрії отримують від своїх урядів значні субсидії, завдяки чому можуть пропонувати свої молочні продукти за нижчими цінами. Канадські ж фермери працюють у системі квот, що регулює обсяги виробництва, забезпечуючи стабільні ціни, але при цьому не передбачає великих субсидій. У результаті європейські молочні товари, передусім, сир, масло та йогурт, часто коштують дешевше, ніж канадські.

Канадські фермери виступили проти угоди, заявляючи, що конкуренція з дешевою європейською продукцією є несправедливою. Вони закликають уряд захистити місцевий ринок, зберегти систему квот і підтримувати внутрішнє виробництво. Також фермери побоюються, що залежність від імпорту може загрожувати продовольчій безпеці Канади.

Молочна промисловість є важливою частиною економіки країни, особливо для сільських регіонів. Втрата частки ринку означатиме не лише зменшення прибутків фермерів, але й скорочення робочих місць. До того ж це може вплинути на місцеві громади, які залежать від доходів фермерів.

Угода CETA створила нові можливості для торгівлі, але в той же час принесла складності для канадських молочних виробників. Щоб зберегти місцеве виробництво та забезпечити справедливі умови конкуренції, необхідно знайти баланс між відкритістю ринку та підтримкою внутрішньої економіки.

Проблеми з імпортом пальмової олії в Європу

Пальмова олія, що масово імпортується до Європи з Індонезії та Малайзії, викликає серйозні суперечки. Її дешевизна дає постачальникам перевагу над місцевими ріпаковою чи соняшниковою оліями і шкодить європейським фермерам. Виробництво пальмової олії також пов’язане з екологічними та соціальними проблемами: вирубкою тропічних лісів, забрудненням довкілля та порушенням прав працівників.

Європейські фермери скаржаться на нерівну конкуренцію, оскільки місцеве виробництво дорожче через суворі стандарти і відсутність субсидій, які мають фермери в Індонезії чи Малайзії. Вони вимагають обмеження імпорту або введення мит, щоб підтримати місцеве виробництво.

Екологи ж стурбовані тим, що для вирощування пальмових дерев вирубуються тропічні ліси, що знищує природні середовища для багатьох видів тварин і посилює зміну клімату. Часто ділянки під плантації очищають підпалами, що спричиняє масштабні пожежі та шкодить повітрю.

Країни ЄС починають обмежувати використання пальмової олії, зокрема в біопаливі, та запроваджувати сертифікацію, яка гарантує, що імпортована олія відповідає екологічним стандартам. Споживачі також усе частіше обирають продукти без пальмової олії, що створює тиск на виробників.

Ці приклади демонструють, що глобалізація несе як можливості, так і загрози, змушуючи місцевих виробників шукати шляхи захисту своїх інтересів на тлі відкриття ринків та зростання міжнародної конкуренції.

Тетяна Вікторова