Багато хто в Європі все ще сподівається, що “Газпром” колись відновить експорт газу до ЄС. Це створює ілюзії, які стримують пошук альтернативних рішень. Проте насправді російський газ виходить значно дорожчим, якщо врахувати не тільки його ціну, а й безпеку: країни, що залежать від Москви, постійно піддаються тиску, шантажу та атакам на енергетичну інфраструктуру. Центральна, східна та південна Європа роками вибирала різні стратегії — політичні і комерційні. Однак ці рішення часто мали високу ціну для їхніх громадян. Втім, ці виклики можна подолати — через більш тісну політичну співпрацю, як на рівні ЄС, так і на регіональному рівні.
Газовий транзит: відкриваємо нові можливості
Завершення терміну дії газового транзитного договору між Росією та Україною — це шанс для європейців. Київ і країни-сусіди ЄС можуть скористатися цим моментом для відновлення діалогу з приводу доступу до регіональних джерел скрапленого газу та трубопровідного пального. Для підвищення енергетичної безпеки та зниження витрат для споживачів Україна може об’єднати зусилля з операторами газотранспортних мереж своїх сусідів. Важливо інтегрувати трубопровідну систему, яка з’єднає Балтійське море з Балканами, використовуючи українські сховища як центральний елемент цієї нової енергетичної архітектури.
Що таке скраплений природний газ і чому він важливий для України?
Скраплений природний газ (СПГ) — це газ, охолоджений до температури -160°C для переведення в рідку форму. У такому вигляді він зручний для транспортування через океан з країн, де газу багато, наприклад, зі США, Катару, Нігерії або Алжиру. Україна наразі не має власного LNG-терміналу, тому газ імпортується через термінали в Польщі, Литві та Греції. Завдяки цій інфраструктурі ми можемо постачати СПГ до України через Польщу (термінал у Свіноуйсьце) і Грецію (термінал Ревітуса), а далі — через Болгарію та Румунію. Проте є й обмеження, зокрема в Балтійських країнах, і деякі країни, як Румунія, мають обмеження для українських трейдерів через технічні стандарти.
Що заважає широкому використанню СПГ?
Найбільша перешкода — це високі тарифи на транспортування газу, зокрема в Румунії. Важливим обмеженням є також недостатня потужність інфраструктури. Так, у Польщі є так зване “вузьке горло” в терміналах, яке обмежує потоки. Технічні стандарти газу, зокрема вміст метану, також не дозволяють здійснювати безперешкодний транзит через деякі країни. Крім того, монополії, як, наприклад, польська PKN Orlen, яка має ексклюзив на імпорт у Свіноуйсьце, ускладнюють ситуацію. Ще одним значним стримуючим фактором є війна. Трейдери бояться зберігати газ в українських сховищах через ризики обстрілів та руйнування інфраструктури.
Інтеграція з європейськими ринками: нові можливості
Одним з важливих напрямків розвитку енергетичної системи України є її інтеграція з європейськими ринками. Це реальний шанс об’єднати Балтійсько-Балканський газовий коридор і зробити Україну центром зберігання газу для всього регіону. Проте важливим чинником буде міжнародна підтримка, яка передбачає страхування газу, інвестиції в інфраструктуру та забезпечення прозорості системи. Планується також контроль за походженням газу, щоб уникнути потрапляння російського газу на ринок під іншими прапорами. Україна повинна мати чітку стратегію, яка включатиме плани щодо імпорту, внутрішнього споживання та зберігання газу. Це дасть можливість посилити власну позицію на європейському ринку, покращити енергетичну безпеку та знизити залежність від зовнішніх постачальників.
Після трьох років війни ЄС майже повністю позбувся енергетичної залежності від Росії. Заборона на імпорт вугілля та більшості сортів нафти, зменшення імпорту газу на 75%, переорієнтація інфраструктури, перегляд контрактів і санкції – все це зробило розрив фактичним і глибоким. Навіть попри високу ціну, Європа здобула стратегічну свободу.
На цьому тлі вкрай малоймовірним виглядає повернення російської енергії до ЄС, навіть у разі мирної угоди між Україною і Росією, яку активно просуває нова адміністрація Трампа.
Чому не можливий “зворотний курс”?
Головні перешкоди для так званого «зворотного курсу» є складними і багатовимірними. Найбільш очевидною з них є зруйнована інфраструктура. Nord Stream 1 був виведений з ладу через вибухи, Yamal-Europe націоналізований Польщею, а український транзитний маршрут залишився без контракту і частково знищений в ході бойових дій. Турецький потік (TurkStream) працює на повну потужність, але не має резерву, а Nord Stream 2 досі не запущений і перебуває під санкціями.
Додатковою перепоною стала зміна контрактної бази. Багаторічні угоди з “Газпромом” були скасовані або заморожені, тривають арбітражі, а юридична невизначеність не зменшується. Санкції, накладені на російські енергетичні компанії, важко скасувати. Часткове або повне зняття обмежень щодо “Газпрому”, “Роснафти” та інфраструктурних активів вимагало б політичних змін, які сьогодні є неприпустимими в Європі. Водночас Європейський Союз уже перебудував свою енергетику: газова система тепер приймає LNG з таких країн, як США, Катар і Норвегія, а деякі теплоелектростанції та нафтопереробні заводи вже не сумісні з російськими ресурсами. Навіть вугілля було замінено на американське та південноафриканське.
Попри чутки про можливу участь американських інвесторів у відродженні Nord Stream 2, новий уряд Німеччини категорично відкидає такі ідеї. Литва, Латвія, Естонія та Україна повністю синхронізували свої енергосистеми з ЄС, остаточно відключившись від Росії.
Таким чином, навіть якщо мир настане завтра, Європа навряд чи повернеться до енергетичних обіймів Москви. Занадто багато інфраструктури і рішень було побудовано без участі Росії.
Дані, наведені провідним іспанським аналітичним центром Real Instituto Elcano, показують значне зменшення частки російського газу, нафти та вугілля у європейському імпорті з 2021 по 2024 рік, що відображає енергетичні зміни у ЄС, спричинені війною в Україні та санкціями.
Газ. У 2021 році Росія поставляла близько 35% газу в ЄС, проте до кінця 2024 року ця частка знизилася до 21,8%, що є суттєвим скороченням. Це результат пошуку альтернативних постачальників та зростання імпорту СПГ.
Нафта. Частка російської нафти зменшилася з понад 25% у 2021 році до 2,4% до 2024 року. ЄС активно переходить на імпорт нафти з інших джерел, таких як країни Близького Сходу та Африки.
Вугілля. У 2021 році Росія забезпечувала майже 45% імпорту вугілля до ЄС, але у 2024 році ця частка повністю зникла. Європа знайшла альтернативи для постачання вугілля, значно зменшивши залежність від Росії.
Усі ці зміни свідчать про значний перехід до диверсифікації джерел енергії в ЄС, зокрема через постачання з США, Катару, Норвегії та інших країн.
Енергетичний розрив: як Європа ріже газові зв’язки з Росією
Контрактна система постачання російського газу до Європи фактично зруйнована. З понад 120 мільярдів кубометрів, законтрактованих у 2019 році, більше 70 мільярдів припинилися. Частина угод не була поновлена, інші — розірвані через вимогу Росії платити в рублях, збої в постачаннях від “Газпрому” та знищення ключових маршрутів, таких як Nord Stream і український транзит. Хоч формально ще залишаються контракти на 50 мільярдів кубів на рік, реальні постачання не досягають і 15 мільярдів. Газ із Росії стабільно отримують лише Угорщина, Словаччина та Греція — через трубопровід TurkStream, і все це без жодних судових суперечок.
Що стосується решти контрактів, то вони тепер у стані арбітражу. Яскравий приклад — справа німецької компанії Uniper, де арбітраж у Стокгольмі зобов’язав “Газпром” виплатити 13 мільярдів євро компенсації, а сам контракт був визнаний розірваним. Цей прецедент, ймовірно, матиме вплив на справи з іншими компаніями, такими як Engie, RWE та Eni.
Аналітики Stern, Yafimava і Ason підкреслюють: навіть «мертві» контракти ще донедавна мали теоретичну можливість відновлення російського газу, якби завершилась війна або змінилася політика в Росії. Але сьогодні юридичне розірвання цих угод ставить остаточну крапку на таких надіях.
Що ж до російського скрапленого газу, то проєкт “Ямал” ще має довгострокові контракти з європейськими компаніями (TotalEnergies, Naturgy, Shell, Gunvor) до 2041 року. Однак, з травня 2024 року ЄС дозволив країнам-членам забороняти імпорт цього газу. Проте жодна з ключових країн-імпортерів (Іспанія, Франція, Бельгія) поки що не застосувала це право. Навіть в умовах замороженого конфлікту ці країни навряд чи захочуть ризикувати енергетичною безпекою та фінансовою стабільністю через геополітичні мотиви.
Що стосується нафти та вугілля, то тут ситуація не менш складна. Їх імпорт з Росії або припинено, як у випадку з вугіллям, або значно знижено через санкції, як у випадку з нафтою. Повернення російської сировини на європейський ринок вимагатиме нових домовленостей, яких без скасування чинних обмежень просто не буде. Єдиним сектором, де контракти з Росією залишаються без змін, є постачання ядерного палива від “Росатома”. П’ять країн ЄС досі закуповують його для своїх АЕС, оскільки заміна постачальника — це надскладний і тривалий процес.
В результаті, з кожним роком Європа все більше віддаляється від енергетичної залежності від Росії. Повернення до старих енергетичних зв’язків — це не просто важкий, а й надзвичайно ризикований крок, особливо з огляду на нові безпекові реалії та змінені інфраструктурні умови.
