В останні місяці питання легалізації українських біженців у Чехії набуло особливої актуальності через політичні розбіжності всередині коаліційної ради та напружену дискусію щодо умов отримання довгострокового проживання. Розгляд спрощеної процедури перетворився на предмет конфлікту між різними політичними силами. Для тисяч українських родин, які розглядають Чехію як потенційне місце тривалого життя, ця ситуація стала джерелом невизначеності та побоювань.
Політична позиція Томіо Окамури
Як повідомляє видання Ceske Noviny, спікер нижньої палати парламенту Чехії Томіо Окамура висловив принципову позицію своєї політичної сили SPD, яка виступає проти спрощеного порядку оформлення посвідок на проживання для українців. Він наголосив на необхідності уніфікації міграційного законодавства та дотримання однакових правил для всіх іноземців без винятків.
На думку Окамури, будь-яке надання спрощених умов одній категорії мігрантів створює ризик нерівності та порушення загальних стандартів, що, на його думку, може впливати на легітимність міграційної політики країни.
В умовах таких політичних суперечок коаліційна рада обговорює майбутні кроки щодо перебування українських біженців, а Міністерство внутрішніх справ готує новий законопроєкт про перебування іноземців, який планується ухвалити до травня 2026 року. Закон має передбачати більш суворі та чіткі критерії, що викликає занепокоєння серед української громади та громадських організацій, які працюють із біженцями.
Поточні умови отримання довгострокового дозволу
Згідно з чинними правилами МВС Чехії, українські біженці можуть претендувати на довгострокове проживання лише після виконання низки вимог. Основною умовою є перебування в статусі тимчасового захисту протягом мінімум двох років, що передбачає постійне дотримання законних процедур та підтвердження проживання. Додатково кандидат має продемонструвати фінансову стабільність: річний дохід повинен перевищувати 440 тисяч чеських крон, що становить приблизно 17,4 тисячі євро.
Ці вимоги вже неодноразово критикували правозахисні організації, вказуючи на їхню суворість і обмеженість, оскільки лише невелика частина українських біженців здатна їх виконати. У практичному вимірі це означає, що навіть після двох років перебування та адаптації до чеського ринку праці більшість українців все ще не мають гарантованої можливості залишитися в країні на тривалий період.
Статистика та реальна ситуація
На кінець 2025 року тимчасовий захист у Чехії мали 393 056 українців, що становило близько 3,6% населення країни. Протягом минулого року заявки на отримання довгострокового дозволу подали близько 80 тисяч осіб, однак лише трохи більше 16 тисяч змогли успішно пройти перевірку і отримати дозвіл. Таким чином, масштаб потреби в легалізації значно перевищує фактичні можливості системи, що пояснює частину напруження та політичних суперечок.
Тимчасовий захист, який діє зараз, гарантує доступ до медичних послуг, освіти та ринку праці, однак довгострокова перспектива залишається невизначеною через політичні та бюрократичні фактори.
За оцінками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, після закінчення війни в Україні, , до країни може повернутися від трьох до трьох з половиною мільйонів осіб. Найвища готовність до повернення очікується серед тих, хто перебуває у країнах південної та східної Європи, тоді як у північних державах відсоток бажаючих повернутися є меншим. Ці прогнози свідчать про те, що політичні рішення у Чехії щодо легалізації українців можуть впливати не лише на короткострокове перебування, а й на демографічну і соціальну структуру країни в довгостроковій перспективі.
Наслідки для українських родин
Жорстка позиція SPD та очікуване ухвалення більш суворого закону ускладнюють плани багатьох українських родин, які розглядають Чехію як потенційне місце постійного проживання. Незавершені процедури або відмова у довгостроковому дозволі створюють відчуття нестабільності та збільшують психологічне навантаження на сім’ї, що вимушено залишилися поза батьківщиною через війну.
Також складні умови призводять до того, що громадяни змушені шукати додаткові шляхи адаптації, звертатися до благодійних організацій або змінювати професійну діяльність для забезпечення необхідного доходу, що ускладнює інтеграцію в нове суспільство та віддаляє перспективу легального та спокійного перебування.
Ситуація у Чехії демонструє складність балансування між політичними амбіціями, безпекою держави та соціальною інтеграцією біженців. Прийняття нового закону та уніфікація правил перебування іноземців можуть створити більш зрозумілу рамку, проте на практиці це означатиме, що частина українців буде змушена чекати довше або шукати альтернативні шляхи для легалізації.
Водночас питання інтеграції та адаптації біженців залишається відкритим, а рішення чеської влади щодо довгострокового проживання українців буде впливати на формування суспільних настроїв і соціальну структуру країни в найближчі роки.
