У Карпатах відкрили літній табір для дітей зниклих безвісти батьків, в якому допомагать пережити травму війни

У час війни в Україні особливо гостро постає питання допомоги дітям, чиї батьки зникли безвісти. Ці діти залишаються не лише без батьківської підтримки та захисту, а й несуть важкий тягар невизначеності: вони не знають, чи їхні рідні живі, чи є шанс на повернення. Така ситуація завдає надзвичайної психологічної травми, адже діти фактично перебувають у стані постійного очікування й не можуть повноцінно пережити втрату.

Історії, що болять

Уряд України стверджує, що понад 70 000 людей офіційно вважаються зниклими безвісти. Благодійна організація Gen.Ukrainian взяла на себе завдання допомогти їх дітям хоча б частково повернути відчуття нормальності й підтримати їх у подоланні травматичного досвіду. Однією з таких ініціатив став літній табір у Карпатах, де діти військових, які зникли безвісти, можуть відпочити, пройти терапевтичні заняття й знайти спільноту, яка їх розуміє. Благодійна організація, яка керує табором, допомагає тисячам травмованих дітей по всій Україні, де вже існує кілька літніх таборів. Про це повідомляє ВВС.

15-річний Дмитро згадує свого батька, який у перші дні вторгнення попередив його, що може більше ніколи не побачити. Незабаром після цих слів чоловік пішов добровольцем на фронт і зник безвісти. Останнє повідомлення від нього надійшло у листопаді 2023 року. «Все добре, я зателефоную завтра», — написав батько синові. Наступного дня зателефонували військові: чоловік зник. Дмитро довго намагався додзвонитися на його номер, потім заплакав, усвідомивши, що не побачить батька найближчим часом. Він і досі зберігає надію, що той у полоні.

«Я почав дзвонити йому на мобільний. Тато не відповідав. От і все. Я сидів і почав плакати. Я зрозумів, що не побачу тата деякий час», – каже хлопець.

Ці спогади хлопець поділяє разом з 49 іншими дітьми у Карпатському таборі. Вони збираються біля багаття, тримають свічки й вшановують пам’ять своїх зниклих батьків. Ця розвага біля багаття є свого роду груповою терапію для травмованих дітей, чий батько зник безвісти під час війни. Деякі з них – солдати, зниклі безвісти на передовій, яких вважають загиблими. Дехто перебуває в полоні або потрапив до окупованих територій. Для багатьох це вперше, коли вони можуть відкритися перед ровесниками, які розуміють їхній біль.

Серед учасників — маленька дівчинка, яка розповідає, як під час перших бомбардувань у неї тремтіли руки й вона не могла стримати сліз. Такі переживання стали спільним досвідом для більшості дітей, які зібралися у Карпатах.

Терапія замість мовчання

Організатори табору роблять акцент не лише на відпочинку, а й на терапевтичній роботі. Групові зустрічі біля вогнища чи в невеликих кімнатах перетворюються на простір, де діти вчаться висловлювати свої емоції.

Психологиня Олена використовує кольорову таблицю для опису почуттів. Зелений символізує радість, синій — смуток, жовтий — тривогу, а червоний — гнів. Вона пояснює:

«Чим більше ми сумуємо, тим сильніше відчуваємо любов до тих, кого втратили. Це показує, наскільки вони для нас важливі».

Арт-терапія допомагає дітям виразити те, що складно сказати словами. Картини сповнені образів щасливих сімей, затишних будинків, домашніх улюбленців. Один з хлопчиків намалював малюнок під назвою «Тато повертається додому»: яскраві жовті постаті на тлі синього неба, кольори українського прапора, які уособлюють його мрію.

«Багато з цих дітей мають численні травми, тому що зникли не тільки їхні батьки, але й у деяких з них також зникли дядьки та бабусі. Вони живуть, ніби в замороженому стані. Вони не можуть планувати щось на майбутнє, бо не знають, що воно принесе. І ми не можемо працювати з ними так, як з дітьми, які пережили справжню втрату, бо в них немає такого моменту, щоб почати горювати», – пояснює Вануй Мартиросян, провідний психолог благодійної організації.

Психологи зазначають, що багато дітей годинами переглядають російські соціальні мережі, відчайдушно шукаючи інформацію про членів своїх родин. Канали часто містять насильницький контент, пов’язаний з війною.

«Вони бояться плакати, думають, що якщо почнуть плакати, це триватиме вічно. З такою травмою, мабуть, найважче працювати», – наголошують фахівці.

Тому психологи застосовують різні методики: групову терапію, індивідуальні заняття, арт-терапію, а також фізичні вправи. Регулярні походи, спортивні ігри та плавання у басейні допомагають знімати напругу й сприяють відновленню психологічної рівноваги.

«Важливо, щоб тіло рухалося, аби зцілити травму», — наголошує Мартиросян.

Діти з прифронтових міст: подвійна травма

Учасниками табору стали діти з різних регіонів України, у тому числі й тих, що постійно потерпають від російських атак. Шістнадцятирічна Анастасія з Харкова розповідає, як ховається в коридорі під час обстрілів. Її батько, який воював, зник на передовій рік тому.

Дівчина з теплом згадує, як він завжди приносив їй солодощі, знав, чим порадувати.

«Я пам’ятаю лише хороше про тата. Єдине сумне — те, що він зник», — ділиться вона.

Подібні історії об’єднують дітей. Для багатьох цей табір став першим місцем, де вони зустріли ровесників, які пережили таку ж втрату невизначеності. Це створює особливий простір солідарності, де кожен може знайти підтримку.

Засновниця Gen.Ukrainian Оксана Лебедєва підкреслює, що найцінніше для цих дітей — це відчуття, що вони не залишилися наодинці зі своїм болем.

«Можливо, вперше у житті вони зустріли людей, які пережили те саме. Групова терапія у цьому випадку важливіша за все», — пояснює вона.

Лебедєва називає ситуацію гуманітарною катастрофою: мільйони українських дітей травмовані війною, і допомога їм потребує величезних ресурсів. Табори, подібні до того, що організували в Карпатах, — лише один зі способів полегшити цей біль.

Карпатський табір для дітей зниклих безвісти батьків став простором підтримки й терапії для тих, хто щодня живе з невизначеністю. Тут діти вчаться говорити про свої емоції, знаходять нових друзів і відчувають, що їхній біль розділений. Це не знімає травми повністю, але допомагає жити їм далі.