Оксен Лісовий заявив, що в Україні фіксується тенденція до виїзду випускників шкіл за кордон

Ще донедавна закінчення школи для більшості українських підлітків означало вступ до університету, перше кохання, самостійність і плани на доросле життя в Україні. Сьогодні ж дедалі більше родин обирають інший шлях: одразу після 11 класу діти виїздять за кордон. І справа вже не тільки в кращій освіті чи міжнародному дипломі. Головна причина — бажання батьків захистити дітей від мобілізації й наслідків війни. Цей процес ще не став лавиноподібним, але він тривожить МОН і українців.

Освітня еміграція: що фіксує держава

Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий заявив, що Україна фіксує чітку тенденцію: після завершення школи частина випускників залишає країну. На брифінгу під час заходу «Освіта нової України» він уточнив, що це явище поки що не набуло масового характеру, але тенденція є сталою. За його словами, вона пов’язана із загальною хвилею міграції, яку спричинила війна.

«Я не сказав би, що це масово, але тенденція така є. Вона не є масовою насправді. Безумовно, у нас є ряд задумок, як помʼякшити цю негативну тенденцію, звівши її до рівня загрози», — сказав міністр.

Іншими словами, він визнає проблему, але ще не має готових механізмів її подолання. Адже в умовах війни безпека дитини є головним фактором, який визначає вибір батьків.

Лісовий наголосив, що наразі не йдеться про масовий виїзд усіх випускників, але для уряду це вже знак. Йдеться про симптом більших змін, які зачіпають не лише освітню систему, а й демографічну ситуацію, трудовий ринок і оборонний потенціал. Він прямо визнав: першопричиною всього є питання безпеки, а відповідь на нього — «ви знаєте яка».

Тут міністр мав на увазі очевидне: жодне освітнє або міграційне регулювання не спрацює, поки триває війна. І все ж уряд намагається шукати рішення: збереження ліцензованих закордонних шкіл при українських дипломатичних установах, дистанційні форми вступу до українських вишів, створення умов для повернення студентів.

Варто нагадати, що ще в жовтні 2024 року Оксен Лісовий вже заявляв про тривожну тенденцію виїзду старшокласників, особливо хлопців, за кордон. Під час години запитань до уряду у Верховній Раді він висловив занепокоєння ситуацією, коли учні 10–11 класів, зокрема підлітки чоловічої статі, масово залишають країну. Причина цього явища, як тоді зазначив міністр, криється в умовах воєнного стану: хлопці мають ставати на військовий облік з 17 років, а після досягнення 18-річного віку виїзд за межі України для них уже обмежений.

Лісовий наголосив, що МОН намагається всіма можливими способами мотивувати школярів залишатися в Україні. За його словами, головне, що держава може запропонувати молоді — це доступ до якісної професійної, фахової передвищої та вищої освіти, здатної переконати їх не шукати майбутнє за кордоном. Також міністр тоді підкреслив, що образ західної освіти часто романтизований. За його оцінкою, виші, в які вступають українці за кордоном, не завжди перевершують за якістю регіональні університети в Україні.

З того часу пройшов майже рік, але після заяв Лісового так нічого і не змінилося, лише пролунала інша подібна заява.

Безпека і мобілізація: батьківські страхи

Родини, особливо ті, що вже мають родичів за кордоном або виїхали з молодшими дітьми у 2022–2023 роках, нині активно продовжують цю міграційну лінію. Деякі випускники, отримуючи атестат в Україні, одразу готуються до вступу в закордонні виші або оформляють документи для середньої освіти в ЄС. Одна з причин — занепокоєння через можливу мобілізацію.

Хоча на момент випуску більшість хлопців ще не підлягає заклику, у суспільстві наростає відчуття невизначеності щодо змін у законодавстві та майбутніх хвиль мобілізації. Батьки, які пережили тривалі обстріли, евакуації, втрати, не хочуть випробовувати долю ще раз — уже через дітей.

Це породжує не лише еміграційні рішення, а й стратегічне дистанціювання від української системи освіти: діти дедалі частіше навчаються дистанційно з-за кордону, складають іспити за кордоном, вступають у коледжі Польщі, Чехії, Німеччини, а згодом — у вищі навчальні заклади інших країн.

Україна сьогодні опинилася на межі складного вибору. З одного боку — право кожної родини забезпечити дитині безпечне й гідне життя. З іншого — потенційна втрата цілого покоління, яке виросте, здобуде освіту і, можливо, залишиться в інших країнах. Ідеться вже не лише про демографічну загрозу, а й про інтелектуальну втрату.

Якщо випускники українських шкіл не повертаються після навчання, держава втрачає фахівців, ініціативу, енергію. Саме ці молоді люди, які мають досвід європейського навчання й інтеграції, могли би бути носіями змін у післявоєнній Україні. Натомість країна поступово зменшує свій людський потенціал.

Проблема виїзду випускників не вирішується винятково в межах МОН, вона лежить на перетині безпеки, демографії, міграційної політики та довіри до держави. Поки батьки не відчуватимуть стабільності, поки молоді люди не матимуть чіткого сигналу про перспективи в Україні — будь-які плани залишаться деклараціями.

Освітня еміграція, навіть якщо її масштаб сьогодні не критичний, має всі ознаки сталого тренду. І головне питання, яке слід поставити прямо: чи зможе Україна не лише зберегти зв’язок зі своїми молодими громадянами, а й повернути їх додому після завершення війни.