“У нас щороку зникає населення такого міста, як Житомир”: Василь Воскобойник про демографічну кризу та залучення мігрантів з країн третього світу

Україна та демографічна криза: чи врятують ситуацію трудові мігранти?

Україна переживає одну з найглибших демографічних криз у своїй історії. Кількість населення скорочується прискореними темпами, що викликано низкою факторів: високою смертністю, низькою народжуваністю, масовою еміграцією та наслідками війни. З кожним роком українців стає дедалі менше, а працездатне населення зменшується так швидко, що вже сьогодні економіка країни відчуває гострий дефіцит робочої сили.

Політики та експерти все частіше обговорюють необхідність залучення трудових мігрантів з країн третього світу як одного з можливих рішень проблеми. Досвід розвинених країн показує, що імміграція може частково компенсувати скорочення населення, але наскільки така стратегія підходить Україні? Чи готове суспільство прийняти мігрантів з інших культур, і які ризики можуть виникнути?

Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник вважає, що проблема нестачі робочої сили в країні стає критичною. За його словами, щорічно населення України скорочується на 250-300 тисяч осіб, що еквівалентно зникненню цілого міста, такого як Житомир. Це призводить до старіння нації та дисбалансу на ринку праці, оскільки кількість громадян, які виходять на пенсію, перевищує кількість молоді, яка вступає у працездатний вік.

“В першу чергу ця проблема базується на тому, що у нас демографічна катастрофа – у нас кожного року кількість померлих перевищує кількість новонароджених на 250-300 тисяч осіб. Умовно кажучи, щороку у нас зникає таке місто, як Житомир. І зрозуміло, що в таких умовах, коли населення старішає, коли з ринку праці іде більше людей, аніж на цей ринок заходить, то потрібно якимось чином це все балансувати. Або запропонувати нашим жінкам народжувати по 5-7 дітей, і десь років за 18-20 у нас сформується якась додаткова кількість людей, які зможуть вийти на ринок праці. Або бути реалістами та шукати можливості залучати трудових мігрантів з інших країн”, – вважає експерт.

Воскобойник підкреслює, що в таких умовах Україна має два шляхи: або створювати умови для значного зростання народжуваності (що є довгостроковою стратегією), або розпочати активне залучення трудових мігрантів з інших країн. Він зазначає, що вже зараз бізнес відчуває гостру нестачу робочої сили, і якщо не вжити заходів, ситуація лише погіршиться після закінчення війни. За оцінками експертів, Україні потрібно понад 8 мільйонів працівників для компенсації дефіциту кадрів.

Щодо джерел потенційної трудової міграції Воскобойник наголошує, що варто орієнтуватися на країни з нижчим рівнем життя, ніж в Україні. Це, зокрема, Бангладеш, Індія, Непал, країни Північної Африки та Центральної Азії. Проте, залучення мігрантів – не проста справа. Навіть якщо Україна буде зацікавлена в залученні робочої сили з цих регіонів, не факт, що іноземні громадяни масово погодяться на переїзд. Для цього країні потрібно створити привабливі умови праці, конкурентні заробітні плати та комфортні соціальні умови для життя.

“Якщо в Україні станом на зараз мінімальна зарплата сягає 8000 гривень, а в сусідній Польщі – вже 47 тисяч гривень, якщо середня зарплата в Україні складає близько 20 тисяч гривень, а в Польщі – 72 000 гривень, то зрозуміло, що навряд чи до нас поїдуть працювати поляки, чехи, угорці або німці.

Скоріш за все, ми будемо запрошувати людей з країн, де рівень життя нижче або навіть набагато нижче, аніж в Україні. Тому, дійсно, потрібно розглядати такі країни, як Бангладеш, Непал, Індія, країни Північної Африки, Центральної Азії, котрі колись входили до складу СРСР. Але те, що ми хочемо завозити звідти людей, не означає, що ці люди обов’язково захочуть поїхати до нас в таких кількостях, аби закрити наші демографічні прогалини”, – зазначив експерт.

Експерт наголошує, що повернення українців, які виїхали за кордон, та зменшення трудової міграції з України – одні з ключових питань, на які необхідно знайти відповідь. Умови для ведення бізнесу, рівень безпеки, соціальна захищеність – усе це впливає на рішення громадян залишитися в країні або виїхати. Якщо ситуація в Україні не зміниться, ризик втрати кваліфікованої робочої сили залишатиметься дуже високим.

Окремо Воскобойник підкреслює на важливості створення зрозумілих правил залучення іноземних працівників. Він вважає, що держава повинна розробити ефективну міграційну політику, яка передбачатиме спрощену процедуру працевлаштування для іноземців та чітку систему контролю. Зокрема, мова йде про автоматичне надання дозволу на проживання разом із дозволом на роботу, що значно спростить процес адаптації трудових мігрантів.

Проте залучення робочої сили з-за кордону не є дешевим процесом. Воскобойник пояснює, що підприємства, які запрошують іноземних працівників, змушені покривати витрати на їхній переїзд, житло, адаптацію та навчання. У разі невдалого працевлаштування або недостатньої мотивації працівників компанії зазнають фінансових втрат. Він зазначає, що не всі трудові мігранти залишаються на запропонованих їм місцях роботи – дехто використовує працевлаштування в Україні як транзитний етап для подальшого переїзду в країни Європи з вищим рівнем заробітних плат.

Потрібно чітко зрозуміти і донести до всіх – до бізнесу, громадян, влади – головну тезу: залучення трудових мігрантів для українських роботодавців буде обходитися дорожче як в короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі, аніж збереження власного трудового потенціалу.

“Ми всі чули історію, що на якесь підприємство з виготовлення меблів на Заході України хочуть завезти людей з Бангладеш. Я читав обговорення цього, і люди не розуміють простої речі: для того, аби завезти людей з Бангладеш, потрібно їх зацікавити роботою в Україні, нашою заробітною платою. Цих людей потрібно якимось чином сюди завезти, а можливо і компенсувати їх витрати на дорогу. Їм необхідно забезпечити житло, бо де вони житимуть? Цим людям потрібно надати перекладачів, навряд чи вони знають українську мову. З цими людьми потрібно провести відповідний інструктаж і зрозуміти, чи зможуть вони взагалі тут працювати, бо окреме підприємство не зможе проводити іспити для цих людей в тих країнах, де вони знаходяться.

І якщо роботодавець хоче завезти, наприклад, 160 людей – в мене немає впевненості, що всі 160 людей працюватимуть. Якась частина з них просто не зможе адаптуватися і виїде з країни. Якісь люди, можливо, будуть розглядати роботу на цьому підприємстві як своєрідний місток в Європу, де заробітні плати набагато вищі. А хтось, можливо, дійсно захоче працювати, їм сподобається Україна, але не сподобається саме це підприємство і вони підуть працювати в іншому місці. Але всі ці витрати – на адаптацію, на дорогу, на забезпечення житла – понесе роботодавець в повному обсязі”, – вважає Воскобойник.

Експерт наголошує, що держава не повинна втручатися у питання розміщення та забезпечення житлом іноземних працівників, оскільки навіть внутрішні переселенці в Україні досі не мають достатньої підтримки в цьому питанні. Водночас держава має забезпечити контроль за міграційними процесами та не допускати створення етнічних анклавів, що може призвести до соціальних конфліктів.

Воскобойник також наголошує, що залучення трудових мігрантів не є єдиним рішенням проблеми нестачі робочої сили. Україні потрібно активізувати залучення жінок до ринку праці, розглянути можливості залучення людей старшого віку та створити умови для довшої професійної активності. Проте, зважаючи на темпи депопуляції, навіть ці заходи можуть лише тимчасово відтермінувати проблему, а не вирішити її.

“Одним з елементів виходу з проблеми нестачі робочих рук, який обговорюється, є залучення жінок на той чи інший вид праці, залучення людей літнього віку – тобто не підвищення пенсійного віку, а пропозиція літнім людям довше працювати. Але все впирається в одну цифру – 250-300 тисяч людей кожного року залишає цей світ, і навіть якщо ми за допомогою власних ресурсів зможемо відтермінувати проблему, ми її відсунемо на 5-7 років, а далі стикнемося з тим, що не буде вистачати робочих рук, платників податків, споживачів товарів та послуг, які виробляються в Україні”, – зазначив Воскобойник.

Насамкінець експерт зауважує, що для того, щоб Україна стала привабливою для мігрантів, необхідно докорінно змінити економічну та соціальну ситуацію в країні. Якщо держава стане більш відкритою, ліберальною та комфортною для ведення бізнесу, це сприятиме не лише залученню трудових мігрантів, а й поверненню українців, які виїхали за кордон. В іншому разі Україна продовжить втрачати кваліфіковані кадри та опиниться в ще глибшій демографічній кризі.

“Все, що повинна робити держава – це створювати умови, аби в нас не з’являлися національні анклави, якісь гетто, проводити політику соціалізації людей і фактично створювати умови, щоб люди, які приїздили на роботу, дійсно працювали. Тобто тут повинна бути взаємодія: бізнес – держава – міграційна служба. Якщо цього не зробити, ситуація на ринку праці в Україні лише погіршиться, і конкуренція за робочі руки між країнами лише зростатиме”, – резюмував Воскобойник.