Війна змінює звичний ритм міст і родин не лише через руйнування будівель або порушення повсякденних маршрутів, а й через втрати, які неможливо виміряти жодними цифрами чи компенсаціями. У цьому вимірі особливо болісно сприймається загибель дітей, для яких світ мав асоціюватися з безпекою дому, голосами батьків і повільним пізнанням життя, а не з вибухами та лікарняними палатами. Саме таку втрату пережив Житомир наприкінці грудня, коли місто прощалося з чотирирічною дівчинкою, чиє дитинство було обірване однією нічною атакою.
Прощання із загиблою дівчинкою, яку зібрало громаду
У Свято-Михайлівському кафедральному соборі Житомира відбулося прощання з Крістіною Соловйовою, яка загинула 23 грудня внаслідок російського обстрілу міста. До храму прийшли рідні, знайомі, сусіди та люди, які не знали родину особисто, але відчули потребу розділити спільний біль, адже трагедія дитини завжди виходить за межі однієї сім’ї. Атмосфера церемонії була стриманою і важкою, наповненою тишею, у якій кожен жест і кожне слово набували особливої ваги.
Розповідаючи про родину Соловйових, перша вчителька старшої доньки Злати Тетяна Колесник згадала дім, який батько Михайло власноруч спроєктував і збудував, вкладаючи в нього не лише кошти, а й уявлення про безпечний простір для своїх дітей.
Це родинне гніздо було місцем, де життя будувалося навколо потреб і радощів доньок, де турбота і увага були не словами, а щоденною практикою. Саме тому повне знищення будинку внаслідок вибуху стало не лише матеріальною втратою, а руйнуванням того світу, у якому формувалося дитинство Крістіни.
У сім’ї Соловйових зростали дві доньки — Крістіна та Злата, яка навчається у шостому класі, і для обох батьки намагалися створити середовище любові та підтримки. Мати приділяла багато уваги вихованню дітей, їхньому розвитку і відчуттю захищеності, яке у мирному житті здається чимось самоочевидним. Крістіна народилася 6 серпня 2021 року і прожила лише кілька років, упродовж яких встигла стати центром родинного світу, не підозрюючи, що війна може вторгнутися навіть у стіни власного дому.
Ніч атаки і боротьба за життя
Під час атаки на Житомир 23 грудня родина перебувала у своєму будинку, коли вибух зруйнував його повністю, не залишивши шансів на укриття. Батьки, намагаючись врятувати доньку, доправили Крістіну до лікарні, однак зусилля лікарів виявилися марними, і життя дівчинки обірвалося вже після вибуху. Цей шлях — від дому до лікарні — став для родини межею між звичайним життям і реальністю, у якій втрати стають незворотними.
Старшу доньку Злату після обстрілу було госпіталізовано, і хоча фізичний стан дівчинки дозволив згодом виписати її з медичного закладу, пережите потребує тривалої психологічної підтримки. Для дитини, яка втратила молодшу сестру і власний дім, повернення до відчуття безпеки є складним і тривалим процесом, у якому важливу роль відіграють не лише фахівці, а й уважність оточення. Родина змушена вчитися жити з порожнечею, яку неможливо заповнити жодними матеріальними засобами.
З місцевого бюджету родині Соловйових було виділено матеріальну допомогу в розмірі 100 тисяч гривень, що є формою підтримки у ситуації, коли втрачено житло і базові умови для життя. Водночас сама ця допомога не знімає горя, адже жодні кошти не здатні повернути дитину або стерти спогади про трагедію. Ця історія стала черговим нагадуванням про те, що війна забирає найуразливіших, залишаючи по собі довгі тіні у життях тих, хто вижив.
Прощання з Крістіною Соловйовою у Свято-Михайлівському соборі перетворилося на мовчазне свідчення того, як війна входить у приватний простір родин і руйнує те, що здавалося непорушним. У цій тиші, сповненій сліз і співчуття, особливо виразно звучала думка про дітей війни, чиї імена залишаються у пам’яті міст не як рядки зведень, а як втрачені життя, які мали тривати значно довше.
