Щороку підсумки вступної кампанії в українських університетах повторюють одну й ту саму тривожну картину: молодь віддає перевагу гуманітарним і кон’юнктурним спеціальностям, тоді як інженерні та природничі галузі залишаються поза увагою. У 2025 році серед найпопулярніших спеціальностей знову опинилися менеджмент, психологія, філологія, право, маркетинг. Лише поодинокі технічні напрями, такі як: “Комп’ютерні науки” чи “Інженерія програмного забезпечення”, потрапили до десятки лідерів.
Ця тенденція виглядала б зрозумілою в мирний час, але під час війни вона стає стратегічно небезпечною. Україна веде війну на виснаження з технологічно й ресурсно переважаючим ворогом, і саме тут потрібні інженери.
Утім, не менш критичним викликом стане і майбутня відбудова країни. Після перемоги Україні доведеться відновлювати зруйновану інфраструктуру, модернізувати промисловість, будувати нові енергетичні потужності та створювати високотехнологічну економіку. Без інженерів, архітекторів, конструкторів, спеціалістів із матеріалознавства чи машинобудування цей процес просто неможливий.
Гуманітарії можуть створювати наратив і вербально формувати образ майбутнього. Проте лише інженери здатні збудувати це майбутнє в буквальному сенсі: від мостів і заводів, нових будинків і інфраструктурних об’єктів. І якщо сьогодні ми втрачаємо інженерний потенціал, завтра ризикуємо залишитися з привабливими гаслами, але без фундаменту для розвитку держави.
Стереотипи проти реальності
Головна причина кризи — вкорінене у суспільстві уявлення, що інженерні професії не гарантують ані високої зарплати, ані престижу. Це спадок 1990-х і 2000-х, коли заводи занепадали, а університетські дипломи з інженерними спеціальностями перетворювалися на папірці без цінності.
Втім, ця картина давно не відповідає дійсності. Приклад ІТ-галузі, яка за два десятиліття виросла у мільярдний сектор, довів: технічна освіта може бути трампліном до успіху. Те саме сьогодні відбувається з оборонно-промисловим комплексом (ОПК). Від 2022 року його обсяги виробництва зросли у 35 разів, у ньому працюють до 1500 компаній, включно з міжнародними. І попит на інженерів, які створюють дрони, робототехніку, геоінформаційні системи та кіберрішення, лише зростатиме.
Проте більшість абітурієнтів цього не бачить.
Міністерство освіти: кроки є, ефекту немає
МОН намагається боротися з дисбалансом. У 2025 році кількість бюджетних місць на інженерних спеціальностях суттєво зросла:
- електрична інженерія — 2500 місць;
- будівництво та цивільна інженерія — 2800;
- машинобудування — 2200;
- комп’ютерні науки —
Для порівняння: на право передбачено лише 750 місць, на менеджмент — 500, на маркетинг — 300. Також діє підвищений коефіцієнт для грантів на контракт, знижено поріг для вступу на інженерні програми, закуплено обладнання для лабораторій у дев’яти університетах.
Але, як визнають експерти, це не вирішує проблему. “Очевидно, проблема не на етапі вступу в ЗВО, а раніше — ще у школі”, — зазначає колишній заступник міністра освіти й науки Михайло Вінницький.
Школа без математики = країна без інженерів
Нинішня система середньої освіти фактично відштовхує учнів від точних наук. Недостатня кількість годин на точні дисципліни, застарілі підручники, перевантаженість програм другорядними темами — все це демотивує школярів. У результаті національний мультипредметний тест (НМТ) з математики чи фізики для більшості абітурієнтів стає бар’єром для вступу і обрання омріяного фаху, а не шансом.
Фахівці пропонують реформувати шкільні програми, інтегрувавши так звану “оборонну грамотність”:
- тактичну медицину,
- основи робототехніки та керування дронами,
- базову електроніку й механіку,
- топографію, програмування та інформаційну гігієну.
Це дозволить пов’язати точні науки з практичними військовими завданнями та зробить їх зрозумілими й корисними для учнів.
Професійна освіта: шанс для швидкої відповіді
Професійно-технічні училища мають залишки матеріальної бази, здатної швидко адаптувати випускників до потреб ОПК. Але їхня популярність критично низька. Експерти пропонують два кроки:
Стимулювання абітурієнтів — підвищені стипендії, забезпечення житлом і харчуванням.
Адаптація програм — включення оборонної складової. Наприклад, будівельники мають вчитися будувати фортифікації, механіки — ремонтувати бронетехніку, електромонтажники — паяти дрони.
Тут вирішальним може стати партнерство з підприємствами ОПК, які зацікавлені у підготовці кадрів.
Вища освіта: «інженерна мобілізація» як крайній захід
В умовах війни дедалі частіше звучить ідея “інженерної мобілізації” — обмеження набору на гуманітарні спеціальності на користь інженерних. Прихильники цієї концепції наголошують: традиційні інструменти стимулювання — держзамовлення чи гранти — не працюють. Без жорстких рішень держава ризикує залишитися без людського ресурсу для ОПК.
Інший напрям — перерозподіл у межах IT-сфери. Частину місць у “Комп’ютерних науках” пропонують віддати “Комп’ютерній інженерії” та “Прикладній математиці”, оскільки Україні потрібні не лише аутсорсери, а й розробники власних технологій: від штучного інтелекту до систем навігації для дронів.
Престиж проти потреби: чому в інженерів немає конкуренції
За даними Міністерства освіти і науки, цьогорічна вступна кампанія чітко показує дисбаланс у пріоритетах абітурієнтів. Найбільший конкурс — на економічні спеціальності, право, міжнародні відносини та журналістику, де на одне бюджетне місце претендують у середньому від 25 до 31 заяви. Для прикладу, у сфері економіки цей показник сягає 31, а з першим пріоритетом — понад 8 заяв на одне місце.
Водночас інженерні спеціальності та природничі науки практично залишаються поза конкуренцією. Це попри те, що саме інженери є критично важливими для оборонної промисловості та високотехнологічних компаній, а рівень оплати праці у цій сфері часто вищий, ніж у гуманітарному чи економічному сегменті.
“Сьогодні вступити на інженерні програми значно легше, ніж на економічні, і саме тут відкриваються найбільші можливості для кар’єри. Це робота в оборонних компаніях, сучасних технологічних фірмах, доступ до міжнародних програм і стажувань”, — наголошує народний депутат Роман Грищук. Він додає, що у Київському авіаційному інституті створено десятки партнерських програм із провідними компаніями (Ajax, Атлон Авіа, Airlogix, Vyriy, Прогрестех, EPAM, Vodafone), відкриваються нові лабораторії, а студенти беруть участь у міжнародних школах, зокрема з безпілотних технологій у Данії.
Подвійні стандарти МОН
Додаткове роздратування експертів викликає новий перелік галузей знань і спеціальностей. Під скорочення потрапили такі стратегічні напрями, як “Авіаційна та ракетно-космічна техніка” чи “Суднобудування”. Натомість “Богослов’я” й “Релігієзнавство” розділили на дві окремі спеціальності.
“Фактично МОН визнає: нам не потрібні власні кораблі, а потрібні додаткові дипломи теологів. У час війни це виглядає як відверта профанація”, — коментує у своєму Фейсбуці один з викладачів Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова.
Гендерний аспект: інженерія для жінок
Війна змінила український ринок праці. Через мобілізацію чоловіків саме жінки дедалі частіше стають опорою для підприємств. Проте інженерні спеціальності досі залишаються “чоловічими”.
“Дизайн дронів, кібербезпека, розробка мікросхем — це інтелектуальна робота, а не фізична. У школі дівчата часто мають кращі оцінки з математики та фізики, ніж хлопці. То чому ми досі не заохочуємо їх вступати на технічні спеціальності?” — ставить питання викладачка Національного авіаційного університету, яка розробляє програми підтримки жінок в інженерії.
“Гроші вирішують усе”: сигнал суспільства про реальний пріоритет
Результати опитування на ZN.UA показові: 70% респондентів вважають, що головним стимулом для молоді у виборі інженерних і технічних спеціальностей є висока зарплата та гарантія працевлаштування. Отже, ключовий мотиватор — не романтика професії і навіть державні преференції, а простий і прагматичний фактор фінансової безпеки.
На другому місці — престиж і суспільне визнання професії (14%), що свідчить: абітурієнти готові працювати у технічних сферах, але за умови, що держава і бізнес піднімуть їхній статус вище за нинішній “другорядний”. Водночас державні пільги та стипендії (2%) виявилися майже невагомими, а якість викладання природничо-математичних дисциплін у школі (12%) сприймається лише як допоміжний чинник, а не вирішальний стимул.
Інакше кажучи, суспільство чітко артикулює: поки інженер не матиме високої зарплати і впевненості у працевлаштуванні, жодна реформа освіти чи гучна кампанія «популяризації технічних спеціальностей» не зрушить ситуацію з мертвої точки. Це підтверджує і занепад галузей на кшталт суднобудування чи авіації: коли диплом інженера означає низьку зарплату і ризик безробіття, жоден “патріотизм спеціальності” не працює.
