Україна вже готується до наступної зими – і проблема не в обсягах газу, а в стійкості системи (продовження)

ІА “ФАКТ” вже писало про те, що головний виклик наступної зими – не обсяг газу, а здатність системи витримати удар. Сьогодні це виглядає дуже жорстко, адже наявні у сховищах 9,5 млрд кубометрів – це не запас, а пауза після майже нульового рівня роком раніше, і тепер Україні потрібно знову наздогнати понад 13 млрд у момент, коли газ дорожчає і за нього вже конкурує вся Європа. Це вузьке вікно рішень, де помилка означає не дефіцит ресурсу, а злам системи.

Російські атаки лише прискорили неминуче, вдаривши по моделі, яка й так трималася на мінімальному запасі міцності. У результаті газ перетворився на бюджет – з імпортною потребою до 4,4 млрд кубометрів, фінансовим розривом близько 2 млрд євро і прямими вливаннями з держкоштів. 

А “Нафтогаз” фактично став не компанією, а інструментом виживання системи, де ринок замінено коаліцією кредиторів і донорів. Проблема в тому, що ця конструкція працює лише доти, доки є зовнішні гроші – і саме це робить наступну зиму не енергетичним, а системним тестом для всієї економіки.

Дешевий газ закінчується: МВФ запускає зворотний відлік

Цю зміну особливо добре видно в тому, як змінилася сама логіка підготовки до зими. МВФ уже не говорить про тарифи і лібералізацію як про віддалену післявоєнну тему.  У цьогорічних програмних документах він записав дві часові межі: зокрема, до кінця червня уряд має ухвалити дорожню карту лібералізації ринку газу та електроенергії, а до кінця липня – підготувати технічний аналіз вартості чинних цінових обмежень і спеціальних обов’язків постачальника з варіантами поступового переходу до відшкодування витрат при захисті вразливих домогосподарств. 

Це вже не мова про абстрактне “колись після війни”. А сигнал, що навіть міжнародні кредитори перестали вірити, ніби модель дешевого газу можна тримати безкінечно без структурного рахунку на виході. Війна справді заморозила реформи, але вона не скасувала ціну їхнього відкладення. 

Європейський ринок став частиною української зими

Ще кілька років тому імпорт із Європи можна було описувати як резервний інструмент. Тепер це структурна частина українського балансу. Торік Україна імпортувала 6,47 млрд кубометрів газу, що склало максимум за п’ять років. Найбільші обсяги йшли через Угорщину і Польщу, також використовувалися маршрути через Словаччину та Трансбалканський коридор. 

На початку цього року, після нових ударів по видобутку, добовий імпорт піднімався приблизно до 24 млн кубометрів. Це вже не аварійний епізод, а нова норма, оскільки українська зима дедалі більше залежить від того, що відбувається на сусідніх хабах, у польській і грецькій інфраструктурі, у європейському попиті на скраплений природний газ і в рішеннях Брюсселя щодо транзитних коридорів.

Погана новина полягає в тому, що проблема тепер не лише в трубах, а й у ціні. Нещодавно Європейська комісія визнала, що інфраструктурно Євросоюз готовий заповнювати сховища до мінімум 80 відсотків до 1 листопада, але все залежить від доступності скрапленого природного газу. 

Для України це означає конкуренцію за той самий ресурс саме тоді, коли вона сама мусить активно докуповувати газ. Уже на початку квітня імпорт упав до 0,8 млн кубометрів на добу, бо ціна на європейському ринку стала надто високою. Отже, фізична наявність маршруту ще не означає економічної доступності газу. Імпорт можна технічно завезти. Питання в тому, за яку ціну і хто цей рахунок потім оплатить.

Водночас власний видобуток не можна списувати. У 2024 році група “Нафтогаз” ввела 83 нові свердловини і довела сумарний видобуток до 14,6 млрд кубометрів – максимуму з 2017 року. Минулоріч, за даними уряду, загальний видобуток в Україні становив 16,97 млрд кубометрів. “Укрнафта” торік пробурила 25 нових свердловин, а її газовидобуток зріс на 2,86 відсотка. 

Виклик у тому, що це не історія легкого нарощування. Понад 75 відсотків родовищ “Нафтогазу” виснажені на 80–90 відсотків, а отже новий приріст вимагає складніших свердловин, нових бурових, сервісних партнерств і постійного ремонту після атак. Тому внутрішній видобуток може значно зменшити імпортний рахунок, але ставити на нього всю зиму було б повторенням старої помилки.

Першими заплатять не домогосподарства, а економіка і міста

Політично держава й надалі намагатиметься берегти населення від прямого тарифного шоку. Закон № 2479–IX зберігає мораторій на підвищення тарифів під час воєнного стану і ще протягом 6 місяців після його завершення. Але це не означає, що рахунок зникає. Він просто розкладається по інших кишенях: на баланс “Нафтогазу”, на бюджет, на борги теплокомуненерго. 

МВФ оцінював, що борг підприємств теплокомуненерго перед “Нафтогазом” уже досяг близько 100 млрд грн. Це означає, що соціальна стабільність утримується не безкоштовно, а через накопичення фінансового тиску всередині системи.

Саме тому першими безпосередніми жертвами газового стресу стають не побутові споживачі, а промисловість і міста. Коли газ дорожчає або його бракує, промисловість швидше отримує ринковий ціновий удар, а теплокомуненерго – операційний. Для хімії і виробництва добрив газ є не просто енергоносієм, а сировиною, тому стрибок цін миттєво б’є по рентабельності. 

Далі хвиля йде в аграрний сектор через дорожчі добрива, у собівартість харчів, у місцеві бюджети, яким доводиться латати комунальну систему. Саме так технічна енергетична проблема перетворюється на ширшу економічну. 

І саме тому менше споживання газу, яке торік скоротилося до 21 млрд кубометрів проти 30,3 млрд у 2021 році, не варто сприймати як ознаку здорової модернізації. Значною мірою це відображення деіндустріалізації, слабшого виробництва і меншого масштабу економіки.

У цьому сенсі газова тема давно вийшла за межі енергетики. Росія б’є не лише по електростанціях, а по здатності країни функціонувати як цілісна економіка. Міжнародне енергетичне агентство та медіа фіксували втрату 9 гігаватів генеруючих потужностей лише через хвилю атак 2024 року, а український уряд на початку лютого повідомляв уже про 217 атак на енергосистему від початку року. 

Моніторинг ООН констатував майже щоденні удари по енергетичній інфраструктурі в січні щонайменше у 17 регіонах і в Києві. Це і є справжня логіка війни на виснаження: зробити дорожчим, повільнішим і менш передбачуваним саме повсякденне функціонування держави.

Звідси і головний висновок. Наступні осінь і зима вирішуватимуться не морозами і не календарем. А тим, чи зможе Україна виграти літо: вчасно знайти гроші, раніше за конкурентів законтрактувати імпорт, втримати видобуток, прикрити інфраструктуру і не дозволити, щоб чергові бомбардування автоматично вдарили по бюджету, промисловості та містах. Бо коли країна входить у зиму без запасу міцності, газ перестає бути просто паливом. Він стає тестом на керованість держави під вогнем.

У цій логіці вирішальним ресурсом стає не газ як такий, а час і передбачуваність. І якщо держава не встигає діяти на випередження, навіть достатні обсяги ресурсу не рятують систему від збоїв.

Тетяна Вікторова