В Україні смертність вчетверо перевищує народжуваність: математика депопуляції та перспективи безлюдних міст і селищ

Україна входить в період, коли найбільшою загрозою стає стрімке скорочення населення на тлі руйнування міст, селищ і економічних втрат. Статистика першого півріччя показує безпрецедентний дисбаланс: на одну народжену дитину припадають чотири померлі людини. Якщо така тенденція закріпиться, через два десятиліття країна зіткнеться з браком працівників, закриттям дитсадків, шкіл і лікарень, занепадом міст і малих громад, де жити й підтримувати інфраструктуру стане нікому. Це вже не прогноз віддаленого майбутнього, а процес, який розгортається зараз і підтверджується офіційною жахливою статистикою.

Демографічний злам 2026 року: що показали перші шість місяців

Перші шість місяців 2026 року окреслили для країни межу, за якою природне відтворення людського капіталу перетворилося на стрімке вимивання майбутніх поколінь. За даними Міністерства юстиції, за цей період свідоцтва про народження отримали лише 73 292 малюки, тоді як реєстри актів цивільного стану зафіксували 259 853 померлих громадян. Офіційне зростання смертності на 4% порівняно з аналогічним часовим відрізком минулого року зламало п’ятирічну тенденцію на зменшення кількості померлих і змістило баланс до критичного співвідношення, коли на одного новонародженого припадає одразу чотири втрачених життя.

Порівняльний аналіз останнього десятиліття викриває масштаб катастрофи, в якому опинилася вітчизняна демографія. Якщо десять років тому щомісяця країна поповнювалася приблизно 32 тисячами нових громадян, то тепер цей показник знизився до 12 тисяч, що означає падіння народжуваності майже втричі.

Зіставляючи поточні дані з першим півріччям 2025 року, бачимо скорочення кількості дітей ще на 16%, а протиставлення з відрізком напередодні повномасштабного вторгнення демонструє двократний провал. Серед тих, хто з’являється на світ у цих складних обставинах, зберігається природний пропорційний розподіл: хлопчики становлять 51%, дівчатка — 49%.

Десятирічний період показує, як колись поволі натягнута демографічна криза остаточно перетворилася на стрімкий спад. Ще у 2016 році країна зустріла 191 892 малюків проти 299 808 померлих, після чого кількість нових життів котилася донизу щороку.

У 2017-му зафіксували 177 888 народжень при 298 134 смертях, у 2018-му — 165 262 дітей проти 298 018 втрачених життів, а за рік до ковіду — 150 444 сповитки на 304 330 поминальних свічок.

Пандемійний 2020 рік принесла 140 005 немовлят і 287 010 померлих, а 2021-й з його жорсткими ковідними хвилями підкинув смертність до пікових 349 042 випадків при 133 457 народжених.

Втім, воєнна дійсність лише прискорила це занурення. У першому півріччі повномасштабної війни в Україні було 104 905 народжень на 291 071 померлого, у 2023-му — 93 491 народжень дітей дитину проти 258 055 смертей, а у 2024-му — 87 655 новонароджених на 250 972 померлих. Перше півріччя 2025 року зупинилося на позначці 86 795 народжень при 249 002 смертях. Втім, нинішнє півріччя з 73 292 народженнями проти 259 853 померлих свідчить про те, що катастрофічне падіння досі триває.

Народжуваність і смертність в Україні за перше півріччя 2016–2026 років

Водночас географічний зріз народжуваності свідчить про те, що безпековий чинник більше не є єдиним винуватцем демографічної катастрофи. На тлі прифронтової Донеччини, де кількість пологів впала втричі, та Запорізької області зі скороченням на 23%, тил також показує глибокий спад: Вінницька, Львівська та Тернопільська області просіли рівно на 20%.

У чисельному вимірі відносне лідерство зберігає Київ, де народилася кожна дев’ята дитина країни (8 352 малюки), за ним йдуть Львівщина з 6 617 дітьми, Дніпропетровщина з 5 611 та Одещина з 5 450 новонародженими. За перше півріччя 2026 року на Харківщині народилися 3 126 дітей, завдяки цьому показнику область посіла 10-те місце за народжуваністю серед всіх регіонів України.

Крім того, показники смертності розподілилися по карті країни з не меншою концентрацією тривожних сигналів. Абсолютним лідером за кількістю померлих залишається Дніпропетровська область з результатом 28 386 зареєстрованих випадків, що відповідає кожному дев’ятому померлому в країні, а найвища динаміка зростання смертності зафіксована в столиці — плюс 11%, що становить 20 121 випадок.

У прифронтових областях пропорція між появою життя та згасанням досягла критичних величин: на Донеччині припадає 1 новонароджений на 19 померлих, на Херсонщині це співвідношення становить 1 до 14, а на Сумщині, Чернігівщині та Харківщині — 1 до 6. Відносно стабільний розрив зберігається лише на Рівненщині, Волині та Закарпатті, де на кожну нову дитину припадає двоє померлих.

Горизонт двох десятиліть: що залишиться від українського суспільства, якщо такий темп збережеться

Збереження нинішнього співвідношення, за яким на одну народжену дитину припадають чотири померлі людини, означатиме для України щорічне природне скорочення населення більше 370 тисяч осіб (259 853 померлих у першому півріччі 2026 року − 73 292 народжених = 186 561 особа природного скорочення). Якщо припустити, що в другому півріччі темп залишиться приблизно таким самим, то виходить: 186 561 × 2 = 373 122 особи за рік.

За п’ять років сукупна втрата наблизиться до 1 мільйона 865 610 осіб — майже стільки напередодні повномасштабного вторгнення проживало в Київській області (1 795 542 особи) та Запорізькій області (1 638 462 особа).

На карті це не виглядатиме як одномоментне зникнення міста, проте наслідок буде подібним: порожні житлові квартали, скорочення кількості споживачів, зменшення пасажиропотоку, закриття установ і поступова втрата економічної активності.

Десятирічне збереження такої динаміки призведе до природного скорочення приблизно на чотири мільйони осіб, тобто країна втратить населення, співмірне із сукупною чисельністю населення кількох найбільших українських міст або таких областей як Донецька (4 059 372 особи) чи Дніпропетровська (3 096 485 осіб).

При цьому частка літніх людей зростатиме, а чисельність тих, хто працює, сплачує податки й утримує соціальну систему, зменшуватиметься. В результаті дефіцит кадрів відчують лікарні, школи, промислові підприємства, транспорт, будівництво та комунальна сфера, а навантаження на кожного працівника стане значно більшим.

Найшвидше демографічне виснаження проявиться у малих містах, селищах і селах, де кількість дітей уже зараз ледве дозволяє утримувати школи та дитячі садки. За кілька років у частині громад може не вистачати учнів для формування класів, після чого закриватимуть навчальні заклади, скорочуватимуть маршрути громадського транспорту, амбулаторії та поштові відділення. Втрата навіть кількох сотень мешканців для невеликого населеного пункту означає руйнування звичного середовища, бо бізнес перестає бути рентабельним, а молоді родини виїжджають туди, де є робота, медицина й освіта.

Двадцятирічна перспектива з природним убуттям на рівні 7,5–8 мільйонів осіб створює ризик появи величезних територій (наприклад, разом Донецької і Дніпропетровської) зі слабкою заселеністю та мінімальною економічною активністю. За таким сценарієм окремі невеликі міста і села можуть втратити значну частину населення, а мережа населених пунктів почне стискатися навколо великих агломерацій. Менша кількість дітей сьогодні означає дефіцит працівників, військових, лікарів, вчителів, інженерів і платників податків вже через 10-20 років.

Пенсійну систему утримуватиме дедалі вужче коло працюючих, школи й пологові відділення закриватимуться через відсутність дітей, а малі міста та села швидко старітимуть і порожнітимуть. У найслабших громадах зникатимуть робочі місця, транспортні маршрути, медичні послуги та місцевий бізнес, після чого відтік молоді лише прискориться. При цьому економіка втратить внутрішній ринок і трудовий ресурс, а держбюджет — податкові надходження.

Демографічна криза ще більше вплине на кризу економіки, безпеки та державного розвитку, адже жодна країна не здатна стабільно зростати, щороку втрачаючи сотні тисяч людей і не поповнюючи їх новими поколіннями.

Якщо народжуваність не зросте, смертність не знизиться, а мільйони вимушених мігрантів не повернуться, Україна може увійти в післявоєнні десятиліття з територією великої європейської держави, але з населенням, якого дедалі менше вистачатиме, щоб цю територію заселяти, захищати й розвивати.

Оксана Іщенко