Війна руйнує не лише міста та села, а й життя тих, хто найбільше потребує захисту — дітей з інвалідністю. Для них кожен день стає викликом: тривожні сирени замість уроків, евакуація замість ігор, а навчання — розкіш, яку важко собі дозволити. Для таких дітей мають бути створені максимальні умови: спеціалізовані класи, кваліфіковані педагоги, постійна увага та підтримка. Але замість всього цього вони мають страх і невизначеність.
Поки одні діти потерпають від перевантаження шкільних програм, інші борються з реальністю, яка забирає в них банальне право на майбутнє. Як виживають ті, для кого звичайна школа завжди була важко доступною, а тепер навіть онлайн-уроки здаються недосяжною мрією?
Тяжка статистика надломленого життя дітей
2 грудня в світі відзначається День спеціальної освіти, покликаний привернути увагу до важливості інклюзивного навчання і підтримки дітей з особливими освітніми потребами. Він є нагадуванням про права кожної дитини на доступ до якісної освіти, незалежно від її фізичних, розумових чи емоційних особливостей.
День спеціальної освіти з’явився у 2005 році як спосіб вшанування підписання у США Закону про освіту для дітей з інвалідністю (IDEA) у 1975 році. Цей закон став важливим кроком у боротьбі за рівні права учнів з особливими потребами. Він гарантував, що кожна дитина, незалежно від її можливостей, отримає доступ до безкоштовної освіти в державних школах. З часом це свято поширилося по всьому світу, адже питання інклюзії стосується кожного суспільства.
Надломлене здоров’я, постійні бар’єри у виконанні рутинних дій, непристосоване до потреб середовище та нетолерантне ставлення з боку суспільства – це перелік тих викликів, з якими щодня борються діти з інвалідністю. Кожна така дитина веде особисту війну за своє виживання, в той час як повномасштабне вторгнення несе загрозу всьому живому довкола.
За даними Державної статистики, до війни в Україні налічувалося 162,9 тис дітей з інвалідністю. З початку повномасштабного вторгнення кількість дітей з інвалідністю дещо скоротилася на 0,43% у 2022 році і становила 162,2 тис. Проте у 2023 році в Україні налічувалося 163,9 тис дітей з інвалідністю. У 2024 році спостерігається тенденція підвищення кількості осіб з інвалідністю на 27 тис.
Війна не шкодує нікого і наносить тяжкі втрати щодня. Так у перші дні повномасштабного вторгнення було понівечено 1420 дітей. У 2023 році 989 діток зазнали уражень та каліцтва. Станом на червень 2024 року ця цифра становила 1146 дітей, і на превеликий жаль, вона зростає так стрімко щодня, що її неможливо відстежити. Всі ці дітки зазнали тяжкого каліцтва як фізичного, так і душевного і тепер мають навчитися жити по новому, постійно виборюючи кожен рух.
Дітям, в яких кожен день життя – це постійна напружена боротьба зі своїми хворобами та болем, доводиться жити у світі постійного стресу і страхів, спричинених війною. Дана категорія населення потребує особливої опіки та захисту з боку держави. Але найголовніше – це те, що ці дітки також мають право на навчання та побудову власного майбутнього. Ще до повномасштабного вторгнення РФ в Україну, в країні була створена мережа інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ), які підтримували організацію інклюзивного навчання в закладах загальної середньої, дошкільної та професійно-технічної освіти. Окрім підтримки з боку ІРЦ, інклюзію в школах забезпечували асистенти вчителів, які є теж педагогічними працівниками та зараховані до штату закладів освіти. Також було запроваджено субвенцію на підтримку дітей з ООП. За її кошти можна здійснювати корекційно-розвиткові послуги й закупляти допоміжне корекційне обладнання.
За даними МОН, станом на 2023 рік в Україні налічувалося:
- інклюзивних груп закладів дошкільної освіти – 6158, в них вихованців з особливими освітніми потребами – 11285,
- інклюзивних класів закладів загальної середньої освіти – 29321, в них учнів з особливими освітніми потребами – 40354,
- спеціальних класів ЗЗСО – 807, в них учнів з особливими освітніми потребами – 7044.
Так, за роки повномасштабного вторгнення кількість учнів з особливими освітніми потребами в інклюзивних класах ЗЗСО збільшилась більш ніж удвічі:
- 2022-2023 навчальний рік – 33861 учень з ООП та 24995 інклюзивних класів;
- 2023-2024 навчальний рік – 40354 учнів з ООП та 29321 інклюзивний клас (оперативна інформація).
Зруйнована система підтримки
Війна принесла в Україну безліч викликів, але серед них є ті, про які майже не говорять. Освіта для дітей з особливими освітніми потребами стала однією з найменш пріоритетних сфер. І хоча уряд вживає заходів для підтримки загальноосвітнього процесу, спеціалізоване навчання для таких дітей залишається у кризовому становищі. Багато спеціалізованих закладів зруйновані або припинили свою роботу через бойові дії. Велика кількість педагогів, у тому числі, які працювали з дітьми з ООП, виїхали за кордон або змінили професію через втрату роботи та небезпеку.
Фінансування інклюзії скоротилося, бо більшість ресурсів спрямовані на військові потреби, а інклюзивна освіта сьогодні залишається за межами пріоритетів країни, незважаючи на той сумний факт, що кількість дітей з каліцтвами зростає щодня. Інклюзивна субвенція є і під час війни, але чиновники не змогли знайти кошти на її повноцінне забезпечення. Вона була скорочена більше ніж на 10 %, і наразі складає лише 304,6 млн грн. Звісно, що цих коштів не вистачає для забезпечення необхідними ресурсами інклюзивні класи.
Попри заяви про підтримку дітей з інвалідністю, реальні кроки уряду часто є недостатніми або запізнілими. Візьмемо хоча б укриття. Ми вже не раз згадували про сумнівний стан тих приміщень, де учні мають перебувати під час повітряної тривоги. Звісно, що в таких місцях не має ні пандуса, ні спеціально обладнаних столів-парт для дітей у візках. У багатьох школах укриття з вузькими сходами. А про спеціалізований санвузол ніхто й гадки не має. А швидко переправити дітей з обмеженими можливостями до такого приміщення у разі небезпеки взагалі уявляється нездійсненим завданням. Варто зазначити, що самі педагоги у приватній бесіді скаржаться, що досі не мають ніяких інструкцій чи роз’яснень від фахівців МОН, як саме евакуювати до укриттів дітей з ООП.
Онлайн-формат навчання, на який перейшла більшість шкіл в умовах війни, зовсім не підходить для багатьох дітей з особливими потребами. Адже відсутні програми для розвитку сенсорних навичок чи роботи з дефектологами. Наприклад, діти з розладами аутистичного спектра чи порушеннями слуху потребують прямої взаємодії з педагогами, чого екран комп’ютера не може замінити. Електронні ресурси часто недоступні через відсутність стабільного інтернету або відсутність технічних засобів у самих родинах. Для сімей, які виховують дітей з інвалідністю, передбачені виплати, але вони покривають лише базові потреби й не завжди вчасно надаються.
Інша складність – це перевантаження функціонуючих у країні ІРЦ. До них прийшли діти з особливими освітніми потребами із сімей ВПО. Тоді як фахівців більше не стало, а робочий час і кількість ставок також не збільшилися. У місцевих бюджетах відсутні кошти на те, щоб збільшити кількість фахівців чи оплату за послуги існуючих.
Варто розуміти, що для дитини з особливими освітніми потребами втрата доступу до освіти – це не просто перерва у навчанні. Це втрата соціалізації, розвитку, шансів на самостійне майбутнє. Лише щоденна робота з дітьми з ООП може дати результат. А коли такої роботи немає, навички втрачаються. Мова йде не лише про освітні, а і про розвиткові втрати. Адже така особлива дитина має вкрай обмежені джерела підтримки. У ситуації, коли навіть базові потреби залишаються без уваги, інклюзія перетворюється на недосяжну розкіш.
Як організована освіта для учнів з особливими освітніми потребами за кордоном
У різних країнах світу системи освіти для дітей з особливими потребами мають свої особливості. Вони розвивалися десятиліттями і базуються на принципах інклюзії, доступності та рівних можливостей.
Так, у США діє закон про освіту дітей з інвалідністю (IDEA), який гарантує кожній дитині доступ до безкоштовної і відповідної освіти. Така освітня система базується на індивідуальних планах. Кожна дитина отримує власну програму навчання, адаптовану до її потреб. Водночас, не відбувається ізоляція дитини з ООП від своїх однолітків. Всі діти навчаються разом у звичайних школах, отримуючи додаткову підтримку. В свою чергу, в країні створене інклюзивне середовище. А це означає, що школи обладнані пандусами, ліфтами, спеціальними класами для сенсорної стимуляції, а також наявні помічники для дітей. У будь-якій школі працюють дефектологи, психологи, логопеди, які супроводжують дітей протягом навчання.
Фінляндія взагалі вважається однією з провідних країн у сфері інклюзивної освіти. В цій країні учні отримують персоналізовану допомогу залежно від потреб: від тимчасової до постійної підтримки. Спеціалісти працюють з дітьми ще на дошкільному етапі, що допомагає уникнути складнощів у подальшому навчанні. Навчання проходить у звичайних школах, але діти мають доступ до спеціалізованих педагогів і ресурсів. Також забезпечується активна підтримка родин, де зростають діти з ООП. Батьки отримують психологічну і фінансову допомогу, а також доступ до інформації про освітні можливості їхніх дітей.
У Німеччині система освіти для дітей з особливими потребами базується на балансі між інклюзією та спеціалізованими школами. Діти, які потребують інтенсивної підтримки, відвідують школи, що спеціалізуються на певних видах інвалідності (наприклад, порушення зору, слуху чи інтелектуального розвитку).З кожним роком усе більше дітей інтегруються в загальноосвітні школи Німеччини , отримуючи допомогу асистентів та адаптовані програми. Значні ресурси держава виділяє на облаштування шкіл і навчання педагогів для роботи з дітьми з особливими потребами.
У Канаді система освіти для дітей з особливими освітніми потребами варіюється залежно від провінції, але загальні принципи є однаковими.Там теж більшість дітей навчаються в звичайних школах. Уроки адаптуються під їхні потреби, а спеціалісти допомагають їм інтегруватися. Уряд фінансує програми підтримки, включаючи технології (наприклад, пристрої для сліпих або глухих дітей). Для дітей із тяжкими порушеннями створені центри, які забезпечують інтенсивну терапію та навчання.
Японії вдається поєднувати традиції і сучасний підхід до освіти. Інтеграція дітей з ООП тут відбувається поетапно. Спочатку діти відвідують спеціалізовані класи, а потім поступово інтегруються в загальну школу. У школах використовують сучасні технології, такі як роботи-асистенти, які допомагають дітям з порушеннями руху чи мовлення. Батьки активно залучені до освітнього процесу, що сприяє кращій адаптації дітей.
Як бачимо, у зарубіжних країнах значну увагу приділяють створенню інклюзивного середовища, де всі мають рівні права та однаковий доступ до освіти. Держава робить значні інвестиції в освіту та підготовку фахівців, що надають допомогу та підтримку дітям з інвалідністю під час навчання. Так у зарубіжних країнах дуже розвинена інфраструктура:пристосовані будівлі, є доступ до технічних засобів, освітні заклади оснащені всім необхідним обладнанням для забезпечення освітнього процесу для всіх учнів не залежно від їх стану здоров’я. Діти з ООП не ізольовані від своїх однолітків. А програми навчання адаптуються до потреб кожної дитини. Співпраця педагогів, медиків і соціальних працівників, а також підтримка батьків таких особливих діток дає свої плоди – жодна дитина з ООП не відчуває себе “не такою як інші”.
Україні варто взяти за приклад методи у створенні інклюзивного середовища та функціонування повноцінної інклюзивної освіти зарубіжних країн, адаптуючи їхні моделі до власних реалій. Головне — це визнання, що кожна дитина має право на освіту, незалежно від обставин чи особливостей розвитку.
Сьогодні увага міжнародних донорів і МОН спрямована на підтримку загальної середньої освіти. Майже кожного місяця від чиновників у високих кабінетах приходять дивовижні реформи, далекі від реальності та справжніх потреб всіх учасників освітнього процесу. Допомога стосується лише розподілу ноутбуків, придбанню підручників, тощо. Однак, чомусь згадки про дітей з ООП зовсім немає. А діти з особливими освітніми потребами не можуть чекати. Їхній розвиток залежить від дій, які потрібно вживати зараз. І якщо ми говоримо про майбутнє країни, це майбутнє має бути доступним для всіх.
Освіта для дітей з інвалідністю в умовах війни потребує комплексного підходу: від побудови нових шкіл до адаптації цифрових платформ для дітей з різними потребами. Потрібна також ширша міжнародна підтримка, адже Україна не може впоратися з цим викликом самостійно. Потрібні спеціальні програми для навчання дітей з особливими потребами навіть в умовах війни, включаючи мобільні класи та дистанційні платформи з фаховою підтримкою.
Війна забирає багато — домівки, спокій, звичне життя. Але найбільший її злочин — це вкрадене майбутнє дітей, особливо тих, хто вже народився з викликами. Для дитини з інвалідністю школа була не просто місцем навчання, а вікном у світ, шансом знайти своє місце у суспільстві. Тепер це вікно зачинене уламками війни.
Ми не можемо змінити те, що вже сталося, але можемо створити інше завтра. У країні, яка бореться за свободу та інтегрується у сучасне європейське суспільство, не повинно бути місця байдужості до тих, хто найбільше залежить від нашої підтримки. Вирішуючи проблеми освіти дітей з особливими потребами сьогодні, ми даємо їм шанс на гідне майбутнє — і це єдиний правильний вибір.
