В Україні закривають сотні шкіл: що означає нова освітня політика і яку заміну підготували для дітей
З початком нового навчального року, в умовах війни, українська система освіти опинилася на межі масштабної трансформації. З 1 вересня 2025 року набули чинності нові правила фінансування, за якими держава більше не утримує школи, де навчається менше 45 учнів. Виняток становлять лише початкові школи, спеціалізовані навчальні заклади та реабілітаційні центри. Формально цей крок уряд пояснює як оптимізацію витрат та необхідність раціонального використання обмежених бюджетних ресурсів в умовах війни. Однак на практиці він уже викликав хвилю обурення, оскільки ставить під загрозу існування сотень сільських шкіл і створює додаткові соціальні проблеми для вчителів, учнів та їхніх батьків.
Малокомплектні школи: вибір між закриттям та реорганізацією
Нові норми фактично виводять малокомплектні школи з-під державного фінансування. Це означає, що заклади, які не відповідають вимозі щодо кількості учнів, мають лише кілька варіантів: закритися, знизити рівень (наприклад, із середньої перетворитися на початкову), об’єднатися з іншим навчальним закладом або знайти додаткові ресурси за рахунок місцевих бюджетів.
У руках громад тепер зосереджене право ухвалювати рішення про подальшу долю своїх шкіл. У великих містах це може означати модернізацію або укрупнення, а в маленьких селах — ризик залишитися без школи взагалі.
Уряд підкреслює, що завдяки кадровому резерву та підтримці освітніх програм закриття шкіл не повинно позначитися на доступності освіти. Передбачено можливість підвищення кваліфікації педагогів і їхнє працевлаштування у межах громади, щоб уникнути втрати кадрового потенціалу. Проте для сільських дітей питання стоїть гостріше: дорога до найближчої школи може займати години, транспортне забезпечення не завжди стабільне, а можливостей для дистанційного навчання бракує. Таким чином, навіть якщо формально право на освіту зберігається, фактично воно стає менш доступним.
Соціальні наслідки та статистика скорочень
На тлі цих змін особливої ваги набуває оцінка експерта у сфері соціальної політики Андрія Павловського. Він наголосив:
«З 1 вересня 2025 року влада припиняє фінансування шкіл, де менше 45 учнів. Це означає закриття щонайменше 403 навчальних закладів! Під удар потрапляють тисячі дітей та їх батьки та вчителі. Більшість вчителів будуть звільнені і залишаться без роботи, особливо у сільській місцевості, де альтернатив просто немає».
Павловський підкреслив, що уряд називає цей процес «оптимізацією витрат», однак насправді йдеться про ліквідацію цілих мереж сільських шкіл. За його словами, негативна динаміка є очевидною: якщо у 2020 році в Україні діяло 14 815 шкіл, то у 2024 році — вже лише 12 268. Тобто за чотири роки країна втратила 2,5 тисячі освітніх закладів.
Економічні аргументи уряду зводяться до різниці у витратах на одного учня: у селі це 30,4 тисячі гривень на рік, тоді як у місті — 24,4 тисячі гривень. На тлі падіння народжуваності, масового виїзду жінок з дітьми та евакуації підлітків за кордон, шкільні класи дійсно пустіють. Заощаджені кошти планують спрямувати на оборонні потреби. Водночас Павловський застерігає:
«Механічне закриття шкіл — це не реформа, а демонтаж базової соціальної функції держави. Після закриття школи з села масово їдуть молоді родини, а українське село вимирає».
Експерт вважає, що закриття шкіл сьогодні може дорого обійтися в майбутньому.
«Без мінімального гарантованого доступу до освіти, навіть у гнучкому чи комбінованому форматі, говорити про розвиток сільських регіонів безглуздо. У короткостроковій перспективі Уряд заощадить. У довгостроковій — заплатить більше. Але вже не дзвінкою монетою, а важкою соціальною ціною», — підсумував Павловський.
Таким чином, реформа, яку уряд презентує як оптимізацію, викликає дедалі більше критики й запитань. Чи справді скорочення шкільної мережі допоможе зекономити ресурси без шкоди для дітей? Чи це стане ще одним ударом по сільських громадах, що й без того потерпають від депопуляції та втрати інфраструктури? Відповіді на ці питання стануть очевидними лише з часом, але вже зараз зрозуміло, що ціна такої «оптимізації» виходить далеко за межі сухих бюджетних розрахунків.
