Президент України Володимир Зеленський заявив про готовність провести вибори навіть під час війни, але наголосив, що це можливо лише за умови створення реальних гарантій безпеки, включно з голосуванням військових і чіткою законодавчою процедурою. Коментуючи вимогу президента США Дональда Трампа домогтися в Україні нових виборів, Зеленський підкреслив: ключове – не політичні декларації, а практична підтримка партнерів. Про це він заявив у вівторок, 9 грудня, відповідаючи на запитання журналістів після візиту до Італії, передає РБК-Україна.
“Оскільки це питання сьогодні підіймає президент США, я відповім коротко: я готовий до виборів. Мало того, я прошу зараз США допомогти мені, можна разом з європейськими колегами, забезпечити безпеку для проведення виборів, і тоді наступні 60−90 днів Україна буде готова до проведення виборів“, – сказав він.
Зеленський звернувся до США та країн ЄС із проханням допомогти створити умови для голосування, включно з захистом виборчих дільниць і можливістю організувати участь військових. Він також закликав парламент підготувати законодавчі зміни, необхідні для проведення виборів у воєнний час. “Я завтра буду в Україні, чекаю пропозицій від партнерів і депутатів і готовий іти на вибори”, – резюмував голова держави.
Американський тиск і практицистська логіка Трампа
Заява Зеленського стала прямою відповіддю на недавнє інтерв’ю Дональда Трампа Politico, у якому президент США фактично поставив під сумнів демократичність української влади. Трамп заявив, що в Україні “занадто довго немає виборів” і що українські посадовці “використовують війну як привід, щоб уникнути голосування”. На його думку, “Україна більше не є демократією”.
У висловлюваннях Дональда Трампа щодо війни Росії проти України чітко проглядається практицистське мислення, у якому геополітичні, моральні та правові виміри конфлікту майже повністю замінюються на оцінку “вигідності”, “сили позицій” та “обов’язків сторін”. Такий підхід дозволяє йому будувати прості та ефектні твердження, але водночас зводить складну війну до набору транзакцій і вибіркових вимог.
Він називає Росію “більшою і сильнішою” державою і тому автоматично ставить її у привілейовану переговорну позицію: “Росія сильніша… значно більша країна… без питань – вони в сильнішій позиції.” Саме таке редукування війни до співвідношення розмірів фактично ігнорує ключовий фактор – політичну волю України та стійкість її суспільства, які зламали початкові російські розрахунки 2022 року. У практичній логіці Трампа цього, схоже, просто не існує: він повторює, що “Україна програє” і “не могла виграти ніколи”, бо розміри не ті.
Подібний інструментальний підхід з’являється і в його оцінці українського лідерства. Кілька разів він повертається до думки, що Володимир Зеленський має “почати приймати певні речі”, і наголошує:
“Він має прочитати наші пропозиції. Він має це зробити… Люди навколо нього це люблять, але він – ні“.
Таке формулювання зводить українську суб’єктність до питання дисципліни: чи достатньо слухняно Київ ставиться до американських порад і чи готовий прийняти запропоновану угоду, зміст якої Трамп, втім, не розкриває.
У цьому контексті показова і його реакція на твердження Дональда Трампа-молодшого про те, що США можуть “відмовитися”від України: “Не правильно, але й не зовсім неправильно. Україна має грати за правилами”. На практичному рівні це звучить як натяк на умовність американської підтримки: вона не витікає з принципів чи безпеки Європи, а радше є інструментом, яким Трамп готовий розпоряджатися залежно від поведінки Києва.
Такий самий редукціонізм відчутний у його вимозі провести вибори: “Час проводити вибори в Україні… доходить до точки, коли це вже не демократія”. Проблема навіть не в самому заклику – у демократичних країнах це предмет легітимної дискусії, – а в тому, що Трамп не враховує ані реалій воєнного стану, ані того, як масштабні російські обстріли впливають на можливість безпечного голосування. В його практицистській логіці війна – радше “відмовка”, ніж загроза існуванню держави.
Європейську політику Трамп оцінює так само лінійно – з перспективи вигоди та фінансових внесків. Його саркастичне: “До останнього подиху, так… Ну тоді хай підтримують.” – спрямоване проти європейської риторики про підтримку України “до перемоги”, звучить як критика, але водночас свідчить про несприйняття глибинних причин цієї підтримки. Для нього Європа слабка, “політкоректна” і не здатна діяти результативно.
Водночас Трамп ревізує історію українсько-російських стосунків у ключі персональних “помилок” Зеленського. Він стверджує, що український президент на початку каденції звернувся до Путіна із вимогами: “Він сказав Путіну: хочу назад Крим і хочу вступити в НАТО. Це було не дуже чемно“. У цій інтерпретації Трампа Путін виглядає як людина, яку можна було б переконати чи не провокувати, а питання окупації Криму як дипломатичний нюанс, а не фундаментальна норма міжнародного права.
Утім, найбільш промовистий аспект риторики Трампа – це переконаність, що війну можна було б “легко завершити”, якби він очолював США. “Я б закінчив її за 24 години. Це найпростіша війна з усіх”, – повторює він. Ця теза випливає з того самого практичного бачення: війна – це набір домовленостей, а не результат системної агресії, і її можна “вирішити”, не торкаючись причин агресії й не враховуючи бажань українського суспільства.
Трампова логіка – послідовна у власних координатах, але звужена до рівня транзакції. Вона не відповідає складності війни. Через це його “простота” – не лише риторична фігура, а й симптом того, що в його моделі світу Україна існує не як суб’єкт, а як змінна у рівнянні між США та Росією.
Попри категоричність його заяв, Трамп не пропонує технічних рішень. У розмовах він апелює лише до політичної доцільності: мовляв, “потрібно проводити вибори”, інакше система “припиняє бути демократією”. Але ця логіка – дзеркальна до тієї, яку він сам заперечує: вона абстрактна, відірвана від умов, у яких перебуває країна.
Можливість проведення виборів в Україні під час воєнного стану: юридичні та практичні аспекти
Останні кілька місяців в українському інформаційному просторі активно обговорюється можливість проведення виборів до завершення війни. Дискусія посилюється в міру затягування бойових дій та зростання міжнародного інтересу до політичної стабільності України. Водночас, проведення виборів у нинішніх умовах викликає низку складних питань – від конституційних та законодавчих обмежень до безпекових ризиків і логістичних складнощів.
Юридичні рамки
Конституція України та чинне законодавство створюють правові обмеження для проведення виборів під час дії воєнного стану. Зокрема, частина 4 статті 83 Конституції фактично забороняє проведення виборів народних депутатів у період надзвичайного або воєнного стану, передбачаючи, що Верховна Рада продовжує повноваження до першого засідання новообраного складу після його скасування. Також частина 2 статті 157 забороняє вносити зміни до Конституції під час воєнного стану.
Щодо президентських та місцевих виборів, Конституція прямої заборони не встановлює, і достатньо змін до законів, зокрема до Закону “Про правовий режим воєнного стану” та Виборчого кодексу, щоб забезпечити легітимність голосування. Однак законодавчі зміни можуть піддаватися сумніву з точки зору конституційності, оскільки дата чергових виборів Президента та народних депутатів визначена Конституцією, а перенесення їх через воєнний стан прямо не передбачене. На момент обговорення жодного звернення до Конституційного Суду України з цього питання не було, проте у разі затягування війни такі подання можуть з’явитися ближче до встановленої дати голосування.
Міжнародні позиції та досвід
Активність дискусії була підсилена заявами міжнародних організацій та парламентарів. Так, президент ПАРЄ Тіні Кокс у травні зазначав про принцип періодичності виборів, проте пізніше уточнив, що право країни вирішувати, чи проводити вибори в умовах воєнного стану, належить саме їй, і при необхідності Конституцію можна змінити.
У серпні окремі впливові парламентарі та депутати українського парламенту посилалися на досвід Ізраїлю, де вибори відбуваються під постійною загрозою конфлікту. Однак варто зауважити, що ізраїльський досвід не передбачає тривалих повномасштабних воєнних дій, подібних до російської агресії в Україні.
З точки зору країн ЄС, більшість конституційних актів не встановлюють обмежень для проведення виборів у період воєнного стану. Приклад Італії дозволяє продовжувати повноваження парламенту та відкласти голосування, але країни після Другої світової війни не стикалися з активними бойовими діями на своїй території. У Хорватії під час війни 1991–1995 рр. вибори проводилися лише за умов зниження інтенсивності бойових дій.
Забезпечення безпечних виборів
Як повідомляє Reuters, Україна чинить опір мирному плану, котрий підтримується США і вважається дружнім до Москви, і прагне отримати від своїх союзників надійні гарантії безпеки, які б запобігли новому російському вторгненню. Агенція зауважує, що Зеленський та інші високопосадовці регулярно відкидали ідею проведення виборів у ситуації, коли по всій країні відбуваються російські ракетні та дронові удари, майже мільйон військових перебуває на фронті, а мільйони громадян залишилися поза межами безпеки та громадянських прав. Особливе занепокоєння викликає статус голосування українців на окупованих територіях, що становлять близько п’ятої частини країни, а також тих, хто проживає поблизу лінії фронту. Вчора Зеленський оголосив, що звернеться до парламенту з проханням підготувати законодавчі пропозиції, які дозволили б організувати вибори навіть під час дії воєнного стану.
Опитування громадської думки свідчать про те, що більшість українців виступає проти проведення виборів у воєнний час. Водночас суспільство прагне оновлення політичного ландшафту, який фактично залишився незмінним із часу останніх національних виборів у 2019 році.
