Не каста, а частина суспільства: чому концепція “Громадянина в уніформі” може змінити повоєнну Україну

Якщо сьогодні концепція “Громадянина в уніформі” здається майже беззаперечною складовою сучасної німецької державності, то на початку свого існування вона була однією з найбільш дискусійних військово-політичних ідей повоєнної Європи.

Парадоксально, але критикували її з абсолютно протилежних позицій.

Одні вважали, що вона надто демократизує армію і послаблює дисципліну.

Інші були переконані, що вона лише створює красиву оболонку, не змінюючи сутності військової служби.

Проте саме ця багаторічна дискусія зробила модель Баудіссіна живою. Вона ніколи не перетворювалася на догму, а постійно перевірялася практикою.

І саме це може бути одним із найцінніших уроків для України.

З історії створення концепції

Під час першого публічного виступу як співробітник Відомства Бланка у Германсбурзі 1951 року Баудіссін уживав формулювання “вільний громадянин, який носить зброю” та “солдат як громадянин”.

Навесні 1952 року він підготував перший принциповий виклад концепції “внутрішнього устрою збройних сил”. Саме тоді, в матеріалі для промови депутата Штрауса, Баудіссін уперше використав поняття “громадянин у військовій формі”.

Вихідним для нього було питання:

“Чи хочуть людину принизити до рівня речі, якою користуються, чи визнають її людиною, служінню якій покликані держава, а отже й збройні сили”.

Відповідь він формулював так:

“Звідси випливає принципова вимога: поряд із тими сферами військового життя, де закономірно повинні панувати наказ і підпорядкування – не в останню чергу в інтересах того, хто виконує наказ, – необхідно створити й залишити простір для таких сфер, у яких людина стає відповідальним співучасником, а отже, особистістю. Цією особистістю є “громадянин у військовій формі”, який добровільно бере на себе всі труднощі, позбавлення та необхідні обмеження особистої свободи заради збереження демократичного й вільного суспільного ладу.”

Улітку 1954 року, виступаючи перед депутатами Бундестагу, Баудіссін пояснював образ майбутнього німецького солдата через уже відоме поняття:

“Заради стислості й простоти дозвольте пояснити цей провідний образ за допомогою добре відомого поняття “громадянин у військовій формі”.”

А восени 1955 року в статті для Foreign Affairs він узагальнив цей підхід у контексті обов’язків майбутнього військовослужбовця:

“У понятті “громадянин у військовій формі” планування німецького Бундесверу прагне наочно відобразити той ідеал, який лежить в основі його концепції та який у майбутньому має стати критерієм добору й виховання військовослужбовців.”

Отже, до літа 1955 року поняття “громадянин у військовій формі” фактично стало ключовим і нормативним орієнтиром як для Відомства Бланка, так і для новоствореного Федерального міністерства оборони ФРН.

Армія не повинна виховувати демократію замість суспільства

Однією з перших публічних атак на концепцію стала стаття авторитетного німецького журналу “Der Spiegel” наприкінці 1954 року, коли створення Бундесверу лише починалося.

Матеріал мав промовисту назву – “Bürger in Uniform”. Його автори поставили під сумнів саму можливість поєднати в одній людині солдата, громадянина і демократа.

У центрі критики опинилася не військова підготовка, а освітянські амбіції нової концепції.

На думку авторів, Баудіссін покладав на армію надто багато функцій, які насправді мають виконувати сім’я, школа, університети, політичні партії, громадські організації та вся демократична культура країни.

Журнал іронізував, що казарма ризикує перетворитися на своєрідний університет громадянського виховання, покликаний надолужити те, чого не змогло зробити суспільство.

Особливо гостро цю думку сформулював педагог Вернер Піхт, який став одним із головних критиків Баудіссіна.

На його переконання, розвиток зрілої особистості – настільки складний процес, що покладати його на військову систему просто нереалістично.

Він застерігав від спокуси використати переозброєння Західної Німеччини як інструмент політичного перевиховання населення.

Сьогодні ці аргументи читаються зовсім інакше, ніж сімдесят років тому.

Адже вони ставлять питання, яке залишається актуальним і для сучасних демократій.

Де закінчується військова освіта і починається громадянське виховання?

Чи може армія компенсувати слабкість політичної культури всього суспільства?

Німецький досвід показав, що відповідь тут скоріше негативна.

Концепція “Громадянина в уніформі” не працює сама по собі. Вона ефективна лише тоді, коли спирається на вже сформовану демократичну державу.

Інакше військо починає виконувати функції, які йому не властиві.

Дисципліна чи власне сумління?

Інший блок критики стосувався того, що багато хто вважав головною чеснотою будь-якої армії – безумовної дисципліни.

Баудіссін наполягав на тому, що військовий має діяти не як механічний виконавець наказів, а як людина, здатна оцінювати законність своїх дій.

Саме тому одним із фундаментальних принципів Бундесверу став так званий відповідальний послух.

Військовослужбовець виконує накази, але не відмовляється від особистої моральної відповідальності.

Для багатьох ветеранів Другої світової війни така позиція здавалася небезпечною.

Вернер Піхт відкрито стверджував, що дисципліна існує саме для того, щоб мінімізувати залежність боєздатності від індивідуального психологічного стану людини. Якщо кожен почне постійно осмислювати власні рішення, це може негативно вплинути на стійкість військової організації.

Суперечка між Баудіссіном і його опонентами фактично стосувалася природи самого військового обов’язку.

Чи повинен солдат бути насамперед громадянином, який воює?

Чи все-таки професійним воїном, який тимчасово відкладає частину цивільної свободи заради ефективності армії?

Минулі десятиліття не дали однозначної відповіді. Проте саме німецька модель першою запропонувала іншу формулу: дисципліна і свобода не обов’язково виключають одна одну.

За умови, що обидві спираються на довіру.

Практика виявилася складнішою за теорію

Якщо в 1950-х роках суперечки були переважно теоретичними, то наприкінці XX століття концепція отримала справжній практичний іспит.

Після завершення холодної війни Бундесвер дедалі активніше почав брати участь у міжнародних операціях на Балканах, а згодом – в Афганістані.

Саме тоді соціологиня Анья Зайфферт із Соціологічного інституту Бундесверу провела серію досліджень, які згодом широко цитувалися у професійній літературі.

Вона опитувала військових до відправлення в міжнародні місії та після повернення.

Результати виявилися несподіваними. Багато військових їхали за кордон із доволі широким розумінням своєї ролі. Вони сприймали місію не лише як виконання наказу, а й як участь у гуманітарній стабілізації, допомозі місцевому населенню, запобіганні новим конфліктам.

Після повернення картина помітно змінювалася.

Частина військовослужбовців починала дивитися на службу значно прагматичніше. Для них дедалі важливішими ставали чіткість наказів, строки операції та її ефективність, тоді як політичний і суспільний сенс місії відходив на другий план.

Зайфферт не трактувала це як кризу. Вона побачила іншу небезпеку.

Військові дедалі сильніше ідентифікували себе із власною професійною спільнотою і дедалі слабше – із суспільством, від імені якого діяли.

Саме тоді дослідниця сформулювала висновок, який сьогодні часто цитують у Німеччині.

Найбільша загроза для концепції “Громадянина в уніформі” полягає не у війні як такій. Вона виникає тоді, коли військове середовище поступово починає жити окремим життям, дедалі менше відчуваючи зв’язок із громадянами.

Іншими словами, проблема полягає не у сильній армії. Проблема виникає тоді, коли між сильною армією і сильним суспільством починає зникати діалог.

Найнебезпечніший розрив

В одному з інтерв’ю Зайфферт звернула увагу ще на одну тенденцію.

Якщо суспільство дедалі менше цікавиться власними Збройними силами, військові поступово починають орієнтуватися не на суспільний запит, а винятково на державний апарат.

Тоді виникає дуже тонка, але принципова зміна. Питання “чого очікують громадяни?” поступово поступається місцем питанню “чого хоче уряд?”.

Саме цього Баудіссін намагався уникнути, коли створював концепцію “Innere Führung”.

Її головним завданням було не просто виховати дисциплінованого військового. Її завданням було зберегти постійний моральний і політичний зв’язок між армією та суспільством.

Саме тому на офіційному сайті Міністерства оборони Німеччини наголошується, що “Внутрішнє лідерство” не є лише моделлю організації служби. Воно формує етичні основи поведінки військовослужбовця, зміцнює його здатність до самостійного судження і допомагає діяти відповідально навіть у найскладніших обставинах.

У сучасних умовах це означає значно більше, ніж просто знання статуту.

Йдеться про збереження довіри між суспільством і людьми, які мають право застосовувати силу від його імені.

Урок для України

Україна часто дивиться на післявоєнну Німеччину як на приклад успішної реконструкції держави.

Проте концепція “Громадянина в уніформі” показує, що найважливіші реформи стосуються не лише інституцій.

Вони стосуються взаємної довіри.

Німеччина витратила десятиліття не на створення ідеальної військової моделі, а на постійне коригування балансу між дисципліною і свободою, між ефективністю армії та її демократичною підзвітністю.

Цей процес триває й сьогодні. І саме тому “Bürger in Uniform” варто сприймати не як готову інструкцію для наслідування, а як напрямок розвитку.

У третій частині ми спробуємо відповісти на головне питання: чи може ця концепція працювати в Україні після війни, які її елементи варто адаптувати до наших реалій і чому вона здатна стати не лише моделлю військової служби, а й основою нового суспільного договору між державою, армією та громадянами.