Європейські лідери вітають перемогу ліберального мера Бухареста Нікушора Дана на президентських виборах у Румунії як сигнал на підтримку Євросоюзу на тлі зростання популістського та євроскептичного тиску в регіоні.
Для Брюсселя та Києва ця перемога стала ковтком свіжого повітря. Адже його суперник — крайній націоналіст Джордже Сіміон — обіцяв повернути курс країни в бік ізоляціонізму, припинити допомогу Україні та загалом послабити зв’язки з ЄС.
Однак румунські виборці дали чітку відповідь: 53,6% — за Даном, 46,4% — за Сіміоном. І це в другому турі, який багато хто вважав надзвичайно складним для ліберального кандидата.
Президент Франції Еммануель Макрон назвав результати “вибором демократії, верховенства права та Європейського Союзу, попри численні спроби маніпуляцій”. Він також зазначив, що вже поспілкувався з Нікушором Даном, який, до речі, має докторський ступінь з математики паризького університету. Париж прагне поглибити співпрацю з Бухарестом і разом будувати “більш сильну, суверенну і незалежну Європу”.
Голова Європейської ради Антоніу Кошта написав: “Це потужний сигнал прихильності румунів до європейського проєкту. Я з нетерпінням чекаю на спільну роботу заради кращої Європи та кращої Румунії”.
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн підтримала цю думку: “Народ обрав відкрите й процвітаюче майбутнє у складі сильної Європи. Разом ми маємо втілити цю обіцянку в життя”.
Володимир Зеленський також привітав Дана з “історичною перемогою”. Адже в разі перемоги Сіміона Румунія могла б опинитися в одному ряду з Угорщиною та Словаччиною — країнами, які дедалі гучніше критикують європейську політику підтримки України. Дан же, схоже, продовжить курс на допомогу Києву, особливо з огляду на те, що війна триває вже четвертий рік.
Таким чином, румуни не лише зробили вибір на користь прозахідного курсу, а й вкотре підтвердили: європейські цінності — це не просто слова, а чіткий політичний вектор, якого варто триматися навіть у найбуремніші часи.
Румунські президентські вибори 2024: перемога “антисистеми” на тлі політичної кризи
Після майже півроку політичної напруги та невизначеності, президентські вибори в Румунії завершилися, але результат виявився нетиповим. У фіналі не опинився жоден кандидат від великих традиційних партій — натомість боротьбу за президентське крісло вели два “антисистемні” кандидати з різкою критикою урядових політик і традиційних політичних сил.
Ця ситуація — наслідок кількох факторів: антисистемних настроїв, економічних проблем, політичних помилок і розчарування виборців. Справжній прорив антисистемних сил почався після парламентських виборів 2020 року, на тлі жорстких карантинних обмежень, введених урядом на чолі з Національною ліберальною партією та прем’єром Орбаном, а також дій президента Йоганніса. Закриття церков, обмеження свободи пересування, суворі санкції — усе це викликало масове невдоволення.
Соціальні мережі наповнилися критикою класичних політиків за втручання у приватне життя та порушення базових прав. Окрім обмежень, до гніву додались і соціально-економічні наслідки — закриття бізнесів, масові звільнення.
Саме цей гнів і недовіра стали підґрунтям для політичних змін: ще 2020 року виборці віддали перевагу протестному голосуванню щодо Йоганніса і його партії ПНЛ, а нова політична сила AUR увійшла до парламенту як голос протесту проти обмежень.
Політичні еліти, що втратили контроль над виборцями, зіткнулися з підйомом антисистемних настроїв, які активно експлуатувалися радикальними силами на кшталт Джорджа Сіміона та його союзника Келіна Георгеcку. В умовах розколу суспільства й розпаду провідних партій лідер AUR демонстрував нестандартну кампанію — замість єднання виборців більше нагадував політика, що провокує страх і розпорошення голосів.
Обіцянки радикальних реформ, відставки півмільйона держслужбовців та загрози розпуску парламенту лише поглибили політичну кризу, а агресивна риторика і погрози опонентам засвідчили не прагнення до об’єднання країни, а радше бажання демобілізувати і залякати частину виборців.
Румунські вибори та Молдова: м’яка інтеграція через голос
Перемога Нікушора Дана на президентських виборах у Румунії стала не лише внутрішньополітичним тріумфом, а й важливим сигналом для Молдови. Для багатьох молдован, які мають румунське громадянство, це підтвердження правильності їхнього вибору на користь європейського курсу.
Відомо, що 75 тисяч молдован із румунським паспортом проголосували на виборах президента Румунії. Загалом участь у виборах за кордоном узяли понад 774 тисячі громадян Румунії, що свідчить про рекордну активність діаспори. У Молдові працювало 64 виборчі дільниці.
Згідно з офіційними даними, понад один мільйон громадян Молдови отримали румунське громадянство між 2010 і 2021 роками. Це стало можливим завдяки спрощеній процедурі, яка дозволяє нащадкам громадян Великої Румунії відновити громадянство. Молдовани можуть складати присягу в консульствах Румунії у Кишиневі, Бєльцях, Кагулі та Унгенах, що значно полегшує процес.
Що дає румунський паспорт молдованам?
-Свободу пересування – з 31 березня 2024 року румунські громадяни можуть без перевірок подорожувати в межах Шенгенської зони повітряним і морським транспортом.
-Доступ до ринку праці та освіти в ЄС – без віз і додаткових дозволів.
-Соціальні гарантії – включно з охороною здоров’я, пенсійним забезпеченням тощо.
Молдовани з румунським громадянством не лише користуються перевагами ЄС, але й мають повне виборче право в Румунії. Це дозволяє їм впливати на політику країни, зокрема підтримувати проєвропейських кандидатів. У 2010 році Європейський суд з прав людини у справі “Тенасе проти Молдови” визнав порушенням прав людини обмеження участі в політиці для осіб з подвійним громадянством.
Хоча офіційне об’єднання Молдови та Румунії наразі не стоїть на порядку денному, процес м’якої інтеграції триває. Спільна мова, культура, економічні зв’язки та політична участь у справах Румунії через громадянство – усе це поступово зближує дві країни.
Румунські вибори ще раз підтвердили: Молдова вже давно не просто сусід. Вона – частина ширшої спільноти, яка прагне стабільності, демократії та європейського майбутнього.
Чому етнічні угорці в Румунії не підтримали ультраправого Сіміона?
Електоральні мапи свідчать: “угорська етнічна група врятувала Румунію від поганого шляху. За Нікушора Дана проголосувало понад 90% угорців”. Чому? Адже відомо, що для себе угорці обрали ультраправого лідера Віктора Орбана. Пояснення на поверхні. Підтримка політичних сил, що відкрито ворожі до твоєї етнічної спільноти, — це вкрай ризикований крок. Саме тому угорці, які проживають у Румунії, не підтримують Сіміона — ультраправого націоналіста з низкою антиугорських заяв і вчинків. Вандалізм на угорському цвинтарі, образливі вислови на адресу угорської партії, членів якої він назвав «етнічними терористами» — усе це лише зміцнює небажання етнічної меншини стояти поруч із ним. Це схоже на підтримку леопарда, що “пообіцяв з’їсти твоє обличчя”, як влучно зазначив один із коментарів теми румунських виборів на Reddit.
Водночас угорці в Румунії часто підтримують Віктора Орбана, але тільки тоді, коли це їм вигідно. Завдяки програмам підтримки угорських громад — ремонту шкіл, фінансуванню церков і культурних ініціатив — Орбан зумів побудувати «м’яку силу», яка працює на користь угорської меншини за кордоном. Проте румунські угорці не готові розгрібати проблеми, які створює сам Орбан у межах Угорщини. Ставлення до нього здебільшого утилітарне: підтримка — коли це вигідно, дистанціювання — коли це небезпечно.
Такий підхід ілюструє ширшу тенденцію: націоналістичний популізм приваблює лише тоді, коли він не спрямований проти тебе. Як влучно зауважив один коментатор, «націоналістичний популізм цікавий, поки ти лобове скло, а не комаха». Етнічні меншини можуть симпатизувати правим силам, але варто цим силам переступити межу — і підтримка миттєво зникає.
Цікаво, що багато угорців у Румунії мають угорське громадянство і право голосу на виборах в Угорщині. У 2022 році Фідес отримав два мандати саме завдяки голосам з-за кордону, з яких 94% були за Орбана. Проте внутрішні політичні конфлікти в Румунії, на кшталт конфронтації з Сіміоном, можуть серйозно вплинути на подальше ставлення до Орбана навіть серед його етнічних прихильників.
На фоні цього контрастно виглядає ситуація в інших країнах, де етнічні угорці іноді підтримують навіть радикальні антиугорські сили, як це було в Словаччині. Це підтверджує, що політична поведінка етнічних меншин не завжди є однозначною і часто визначається прагматизмом.
Отже, етнічні меншини — це не моноліти. Вони здатні раціонально реагувати на реальні загрози і відмовлятися від підтримки, якщо політична сила стає небезпечною. Політика Орбана в питанні закордонних угорців ефективна, але не всесильна. І приклад Сіміона демонструє, як внутрішній популізм може відштовхнути навіть потенційно лояльний електорат.
