ІА “ФАКТ” вже писало, що біоетанол має підтримати аграріїв, скоротити імпорт бензину й запустити глибшу переробку кукурудзи. Але поки що ринок працює навиворіт: українські заводи майже весь етанол продають за кордон, а паливні мережі завозять із ЄС готовий бензин із тим самим компонентом.
Мільйон тонн виробництва поки існує радше в урядових планах. Наявні заводи недовантажені, нові будуються роками, а собівартість залежить від цін на кукурудзу, газ і європейський ринок. Навіть бензин марки E10, який продається і споживається на українському ринку, поглине лише 200–300 тис. тонн. Решту доведеться експортувати – і довести, що український етанол конкурентний не лише на папері.
Корм і енергія як страховка від дешевшого етанолу
Частину ринкових ризиків заводу компенсують супутні продукти. Під час виробництва етанолу на спирт перетворюється переважно кукурудзяний крохмаль. Білок, клітковина, жир і мінерали залишаються у високобілковому кормі, а під час бродіння утворюється біогенний вуглекислий газ.
Із приблизно 25 кг кукурудзи можна отримати близько 11 літрів етанолу, майже 7 кг кормового продукту, близько 0,4 кг кукурудзяної олії та до 7 кг CO₂. Газ можна очищати й продавати, якщо завод має обладнання для його уловлювання. Отже, економіка підприємства залежить не лише від ціни етанолу, а й від того, скільки воно заробляє на кормах, олії та інших супутніх продуктах.
Отже, переробка близько 3 млн тонн кукурудзи може дати не лише мільйон тонн етанолу, а й приблизно 0,8 млн тонн високобілкового корму, десятки тисяч тонн олії та великий потік біогенного вуглекислого газу. Не весь CO₂ вдасться продати: український ринок напоїв, харчового пакування й сухого льоду не потребує сотень тисяч тонн. Але корм і олія здатні помітно змінити економіку заводу.
Одна з вітчизняних агрокомпаній почала використовувати власний післяспиртовий корм у свинарстві в жовтні 2024 року. Це знизило витрати на годівлю на 7% без погіршення виробничих показників. Компанія планувала спрямовувати 2/3 такого корму на експорт, а 1/3 залишати на українському ринку. Ця оцінка показує перевагу групи, яка одночасно контролює зерно, завод, комбікормове виробництво і тваринництво.
Корм можна продавати вологим або сушити. Волога барда потребує менше газу, але містить багато води, швидко псується й погано переносить далекі перевезення. Вона має сенс, коли поруч розташована велика ферма. Сухий продукт можна зберігати й експортувати, проте його сушіння коштує дорого. Тому газ фактично визначає не лише собівартість етанолу, а й радіус продажу кормів.
Органічні залишки можна спрямувати в анаеробний реактор і отримати біогаз для котельні або когенерації. Після зброджування залишається дигестат із поживними речовинами, який можна повертати на поля. Завод постійно обирає між двома варіантами: висушити більше корму для продажу чи перетворити частину залишків на власну енергію.
Економіка окремого заводу пояснює, чому мільйон тонн поки залишається насамперед урядовою метою. Наступне питання – що станеться із зерновим ринком і структурою галузі, якщо Україна все ж наблизиться до цього обсягу.
Три мільйони тонн кукурудзи: як біоетанол змінить зерновий ринок
Для виробництва 1 млн тонн біоетанолу знадобиться 3–3,5 млн тонн кукурудзи або іншої крохмалевмісної сировини. Галузева асоціація називає орієнтир у 3 млн тонн, а Мінекономіки оцінює потребу заводу на 100 тис. тонн етанолу у сировині до 350 тис. тонн. За нормального врожаю близько 30 млн тонн фізичного дефіциту кукурудзи на рівні країни це не створить. Але десята частина врожаю – вже достатньо великий обсяг, щоб змінити ціни й маршрути зерна.
Найсильніше зміни відчуватимуться навколо конкретних заводів. Підприємство потужністю 80–100 тис. тонн щороку купуватиме 250–350 тис. тонн кукурудзи. Фермер у радіусі короткої автомобільної доставки отримає ще одного великого покупця й менше залежатиме від порту. Водночас комбікормові заводи, птахофабрики й свинокомплекси конкуруватимуть із ним за ту саму сировину.
У роки з нормальним урожаєм цей попит переважно перерозподілить частину зерна з експорту на внутрішню переробку. У слабкий сезон ситуація буде жорсткішою. Заводи з кредитами, працівниками та контрактами не зможуть просто припинити закупівлі. Вони підвищуватимуть локальну ціну, частина кукурудзи піде з експорту, тваринники змінюватимуть раціони, а підприємства з найвищою собівартістю скорочуватимуть завантаження.
Постійний великий покупець вплине й на рішення фермерів. Біля заводів стане вигідніше інвестувати в елеватори, сушарки, крохмалисті гібриди та точніше внесення добрив. Зворотний бік – бажання частіше сіяти кукурудзу, скорочувати сівозміну й збільшувати використання азоту. Біоетанол створює новий ринок для зерна, але не скасовує агрономічних і екологічних обмежень.
Пшениця, побічний продукт цукрового виробництва меляса, пошкоджене зерно та харчові відходи можуть доповнювати кукурудзу, але не замінять її в основному потоці. Буряків для виробництва мільйона тонн етанолу знадобилося б більше, ніж Україна збирає за рік, а за мелясу вже конкурують виробники дріжджів, кормів і органічних кислот. Багатосировинний завод краще переносить неврожай однієї культури, проте потребує дорожчого й більш складного обладнання.
Хто отримає перевагу на новому ринку
Найкраще до нового ринку підготовлені не окремі спиртзаводи, а компанії, які контролюють кілька ланок одразу: поля, елеватори, енергію, переробку, корми, експорт або АЗС. Якщо падає ціна етанолу, частину доходу можна отримати від корму. Якщо дорожчає зерно, частина маржі залишається в аграрному підрозділі. Якщо український ринок слабкий, продукт спрямовують на експорт.
ОККО будує модель, прив’язану до паливного роздробу. Група має близько 400 АЗК, аграрний напрям та елеваторне господарство. Lan-Oil з’єднає закупівлю кукурудзи, виробництво етанолу й кормів із власною мережею збуту. Але навіть ОККО не зможе використати весь продукт самостійно: за словами керівника групи, мережа поглинатиме до 60% потужності заводу навіть за десятивідсоткової домішки. Решту доведеться продавати іншим мережам або експортувати.
VITAGRO має аграрну модель: власне або закуплене зерно надходить на завод, корм використовується у свинарстві, а надлишок продукції йде на зовнішній ринок. Westnol сильніше залежить від відкритих закупівель: компанія заявляє, що працює з місцевими фермерами та самостійно організовує автомобільну, залізничну й морську доставку до Європи. Для господарств Львівщини це створює окремий канал збуту, не пов’язаний із чорноморськими портами.
Ці моделі стійкіші, але вони можуть звузити відкритий ринок. Паливна група замикає завод на власні АЗС, агрохолдинг – на поля й тваринництво, цукрова група – на буряки, мелясу, біогаз і спирт. Незалежному заводу без власного зерна, дешевого кредиту та гарантованого збуту конкурувати з такими системами значно важче.
Концентрація вже помітна: торік найбільший експортер забезпечив майже третину українських поставок біоетанолу, а в перші п’ять місяців поточного року продукцію фактично виробляли лише шість ліцензіатів. Вихід ОККО і розширення Westnol збільшать обсяг ринку, але водночас піднімуть поріг входу для незалежних підприємств.
Малий фермер виграє лише тоді, коли завод купуватиме сторонню сировину й прийматиме невеликі партії. Зерно доведеться перевіряти за вологістю, вмістом крохмалю та мікотоксинів, а його походження – документувати. Велике господарство робить це через власний елеватор. Малому потрібні кооператив, зерновий збирач або довгостроковий контракт зі сховищем.
Інвестиції тяжітимуть до західних і центрально-західних областей. Там поєднуються кукурудза, старі спиртові й цукрові майданчики, коротша дорога до ЄС і нижчий, хоча й не нульовий, воєнний ризик. Захід виграє в логістиці, центр – у масштабі сировинної бази.
Варто читати обережно й обіцянки зайнятості. Мінекономіки оцінює завод потужністю 100 тис. тонн у 150 прямих робочих місць і до тисячі місць у суміжних галузях. Сучасні підприємства сильно автоматизовані, тому основний ефект виникне не лише в самому цеху, а в будівництві, перевезеннях, елеваторному господарстві, лабораторіях, ремонті й агровиробництві.
Разом з інвестиціями громади можуть отримати й неприємну частину виробництва: запахи, стоки, шум і рух важкого транспорту. Новий завод із сучасними очисними системами та реконструйований спиртзавод зі старою інфраструктурою – це різні сусіди. Дешевший старт на старому майданчику іноді обертається дорогим конфліктом із містом.
Внутрішнього ринку замало: де продавати надлишок етанолу
Мільйон тонн біоетанолу – це приблизно 1,27 млрд літрів. Український E10 використає лише 200–300 тис. тонн. Навіть якщо весь цей обсяг матиме українське походження, бензин залишиться переважно нафтовим, а залежність від європейських НПЗ зменшиться, але не зникне.
Власний етанол особливо корисний під час коротких паливних криз: він скорочує кількість бензинового компонента, яку треба терміново придбати за кордоном. Проте для цього недостатньо мати завод. Потрібні запаси, обладнані нафтобази й контракти, які дозволяють у критичний момент перенаправити частину продукції з експорту на український ринок.
До того ж нафтова залежність частково змінюється газовою й технологічною. Заводам потрібні природний газ, електроенергія, частина імпортних ферментів, компресори, автоматика й лабораторне обладнання. Етанол, висушений імпортним газом, створює додану вартість в Україні, але не забезпечує повної енергетичної автономії. Біогаз, когенерація та використання відпрацьованого тепла тут мають не декоративне, а цілком практичне значення.
Головним ринком для надлишку українського етанолу має стати ЄС. Імпорт паливного етанолу до ЄС минулоріч оцінювався у 1,57 млрд літрів. Український мільйон тонн – це 4/5 такого обсягу. Тобто європейський ринок великий, але додатковий постачальник такого масштабу неминуче вплине і на ціни, і на політичні рішення.
До того ж Україна виходить не на порожнє поле. Європа вже має власну потужну галузь: підприємства, охоплені статистикою ePURE, у 2024 році виробили 6,82 млрд літрів етанолу й працювали в середньому на 83% потужності. Майже половину продукції вони виготовили з кукурудзи, ще значну частину – з пшениці та цукрової сировини.
Польща після переходу на E10 уже збільшила використання кукурудзи для виробництва етанолу приблизно на 500 тис. тонн на рік. Інші країни Центральної Європи також нарощують потужності. Отже, Україні доведеться конкурувати не лише ціною, а й із місцевими заводами, фермерами та політикою підтримки власних виробників.
Три європейські бар’єри
Перший бар’єр – торгівля. Безмитна квота ЄС для українського етанолу становить 125 тис. тонн. У 2025 році до країн ЄС надійшло приблизно 107 тис. тонн української продукції. За виробництва 1 млн тонн вона покриватиме лише восьму частину. Решті продукції доведеться платити мито, домагатися нових умов доступу або шукати інші ринки.
Другий бар’єр – логістика. До Польщі, Німеччини та Балтії відносно близько, але на кордоні змінюється ширина залізничної колії. Інфраструктура, яка обслуговує 100–110 тис. тонн, не обов’язково впорається з кількома сотнями тисяч.
Третій і найскладніший бар’єр – вуглецевий слід. Для біопалива з нових установок ЄС вимагає щонайменше 65% скорочення викидів парникових газів порівняно з викопним пальним. Перевіряється не лише завод: до розрахунку входять дизель у тракторі, виробництво добрив, викиди з ґрунту, сушіння зерна, паливо котельні, електроенергія та доставка покупцеві.
Хімічно однаковий етанол може мати різну комерційну цінність залежно від того, де виросло зерно, скільки добрив використали, чим опалювали сушарку і як далеко везли продукт.
Не мільйон заради мільйона: як вимірювати успіх галузі
Україні не обов’язково виробити рівно мільйон тонн, щоб вважати політику успішною. Випуск 700–800 тис. тонн за високого завантаження, стабільного експорту й низького вуглецевого сліду буде сильнішим результатом, ніж мільйон тонн паспортної потужності, половина якої простоює.
Оцінювати галузь потрібно за фактичним виробництвом, а не за оголошеними проєктами. Важливі середнє завантаження заводів, походження етанолу в українському E10, обсяг переробленого зерна, експорт після сплати мита, європейська сертифікація, реальне скорочення імпорту бензину та частка продукції з відходів.
Україна давно вміє вирощувати кукурудзу, продавати зерно й оголошувати біопаливні програми. Тепер потрібно зробити складніше: втримати правила довше за строк будівництва заводу, пройти європейський аудит, пережити слабкий урожай, продати корми й не замкнути весь новий ринок усередині кількох великих груп.
Через кілька років рахунок буде простим: скільки зерна справді переробили в Україні, скільки українського етанолу потрапило в бензобаки і кому дісталася різниця між ціною кукурудзи та ціною готового пального.
Тетяна Вікторова
