Франція опинилася на межі політичної та фінансової кризи: прем’єр Франсуа Байру виніс на 8 вересня вотум довіри через план радикальних бюджетних скорочень, але три найбільші опозиційні сили вже заявили, що можуть його провалити. Для України ця ситуація має безпосереднє значення: саме Париж є одним із ключових союзників у війні з Росією, а внутрішній параліч французької влади здатен затримати ухвалення рішень про допомогу. До цього додається й загальноєвропейський вимір: фінансові ринки демонструють нервову реакцію, а посилення крайніх політичних сил підриває стабільність у ЄС, що ризикує відбитися і на програмах для Києва, і на політичній єдності континенту.
Криза довіри у Франції: бюджетна економія Байру загострює протистояння і штовхає Макрона до дострокових виборів
Франсуа Байру, союзник Макрона й керівник партії MoDem, отримав прем’єрське крісло як компромісна фігура після парламентських виборів, де президентська коаліція втратила абсолютну більшість. Його уряд від початку тримався на хиткому балансі між центристами Макрона та ситуативними союзниками. Коли настав час ухвалювати бюджет на 2026 рік, Байру зіткнувся з критикою навіть усередині президентського табору. Він вирішив поставити на карту власний уряд і винести питання на вотум довіри, аби заручитися мандатом парламенту або піти у відставку. Це стало сигналом браку підтримки й спробою примусити депутатів визначитися.
Програма уряду передбачає зменшення дефіциту з 5,8% ВВП до 4,6% вже наступного року. Для цього Байру запропонував урізати видатки на 44 млрд євро. Найбільші скорочення торкнуться соціальних програм, субсидій та фінансування місцевих бюджетів. У проєкті також передбачено скасування двох державних свят і перерозподіл коштів на користь оборони та обслуговування боргу. Уряд пояснює: без жорсткої економії Франція ризикує отримати санкції від Єврокомісії за надмірний дефіцит і втратити довіру фінансових ринків. Байру наголошує, що без цих кроків французькі облігації втратять рейтинг, а держава буде змушена позичати під значно вищі відсотки.
Незвична для Франції єдність трьох різних опозиційних таборів пояснюється спільним електоральним інтересом. “Національний фронт” Марін Ле Пен виступає проти урізання соціальних програм, називаючи їх ударом по “простих французах”, і водночас намагається показати, що уряд утратив контроль над економікою. Соціалісти бачать у скороченнях наступ на соціальну державу й захищають інтереси профспілок та держслужбовців. “Нескорена Франція” Жана-Люка Меланшона ще радикальніше наполягає на збереженні соціальних гарантій та вимагає збільшення податків для корпорацій і багатих. Таким чином, і праві, і ліві, хоч і з різних причин, перетворюють Байру на зручну мішень для критики.
Перед президентом постає три сценарії, і кожен із них має ризики. Новий прем’єр міг би заручитися більшою довірою парламенту, але в нинішніх умовах це означало б ще більш хиткий уряд. Повторне призначення Байру технічно можливе, однак навряд чи допоможе стабілізувати ситуацію після висловлення недовіри. Розпуск парламенту і дострокові вибори – найбільш радикальний варіант, який може відкрити шлях ультраправим чи лівим до посилення впливу. Для Макрона це водночас ризик втратити ще більше, але й шанс перезавантажити політичний процес.
Опитування свідчать: 63% французів виступають за розпуск парламенту та нові вибори. Це означає різке падіння довіри до чинних еліт. Водночас близько 80% громадян не довіряють особисто Байру. Профспілки вже попередили про можливість загальнонаціонального страйку у разі ухвалення плану економії, особливо щодо скасування свят і скорочення соціальних програм. Суспільне роздратування після протестів проти пенсійної реформи залишається високим, і нинішня криза може каталізувати ще масштабніші виступи.
Фінансова тривога: політична криза у Франції б’є по банках і загрожує допомозі Україні
Суттєвих втрат зазнав фондовий індекс CAC 40, що об’єднує провідні французькі компанії. Найбільше просіли акції банків BNP Paribas, Société Générale та Crédit Agricole. Це пояснюється тим, що саме банки першими відчувають ризики політичної чи бюджетної нестабільності: вони тримають великі обсяги державних облігацій, кредитують бізнес і залежать від прогнозованості державної політики. Якщо уряд втрачає контроль над бюджетом, інвестори побоюються падіння вартості цих активів і зростання вартості запозичень.
Ключовим сигналом для ринків стала різниця у дохідності між французькими та німецькими десятирічними облігаціями – так званий спред OAT-Bund. Зростання цього показника означає, що кредитування Франції стає дорожчим, адже країна виглядає менш стабільною, ніж Німеччина. Якщо спред наближається до рекордних значень, виникає загроза ланцюгової реакції: дорожче обслуговування боргу, ослаблення євро та удар по фінансовій системі ЄС.
Для України ця історія має прямі наслідки. Ми залежимо від зовнішнього фінансування, і будь-яка турбулентність у ключових країнах ЄС одразу відбивається на здатності Європи формувати пакети допомоги Києву. Реакція ринків є попередженням: затримка з реформами чи ухваленням непопулярних рішень миттєво позначається на вартості запозичень і можливості фінансувати війну й відбудову.
Європейський баланс на тонкій межі: французька криза, італійська “зразковість” і випробування підтримки України
Французькі проблеми не автоматично “заражають” інші держави, але створюють нервовий фон у всій єврозоні. Будь-яка слабка ланка отримує гірші умови запозичень, і насамперед це відчуває Італія. На цьому тлі Рим, затвердивши бюджетну траєкторію з дефіцитом у 3,3% ВВП, має шанс виглядати дисциплінованим і посилити позиції у Брюсселі. Але і Франція, і Італія перебувають у процедурі надмірного дефіциту, тож італійська “зразковість” умовна й залежить від реального виконання цілей.
Європейські інституції реагують по-різному. Єврокомісія коригує кроки зі скорочення дефіциту в межах Пакту стабільності й зростання. Європейський центробанк уважно стежить за “фрагментацією” фінансових умов і попереджає про системні ризики для монетарної політики. Європарламент у березні підтвердив підтримку України – і це важливий маркер: попри суперечки щодо бюджетної дисципліни, у питанні безпеки більшість зберігається.
Водночас посилення євроскептиків і крайніх політичних сил у Франції створює ризик поступової ерозії підтримки України в ЄС. Електоральні успіхи радикалів поки не перекреслюють міжгруповий консенсус у Європарламенті, але що глибшою буде невизначеність у Парижі, то більше простору відкривається для критиків європейського курсу.
Французька військова допомога має власну інерцію виконання: в Україну вже прибули перші винищувачі Mirage 2000-5, тривають поставки артилерії CAESAR і систем ППО SAMP/T. Mirage 2000-5 – багатоцільові винищувачі, здатні як перехоплювати ворожі літаки, так і завдавати ударів по наземних цілях. CAESAR – самохідні артилерійські установки калібру 155 мм на колісному шасі, відомі своєю мобільністю та високою точністю: вони швидко виїжджають на позицію, роблять кілька пострілів і так само швидко відходять, уникаючи ударів у відповідь. Завдяки цьому CAESAR особливо ефективні проти складів, командних пунктів і техніки ворога. Нарешті, SAMP/T – сучасна європейська система протиповітряної та протиракетної оборони, здатна збивати літаки, крилаті й балістичні ракети на великій відстані. Для України це ключовий щит від російських ударів по містах, енергетиці та військових об’єктах.
Рішення щодо воєнної допомоги не скасовуються через короткострокові політичні збої, однак ухвалення нових програм, зокрема, додаткових пакетів далекобійних ракет, може уповільнитися, адже будь-які нові зобов’язання потребують політичної волі й бюджетних гарантій.
Найбільший ризик стосується фінансових програм. Український бюджет нині тримається на чотирирічній програмі Ukraine Facility обсягом 50 млрд євро. Механізм працює у форматі регулярних траншів і рішення ухвалюються на рівні євроінституцій, тому тимчасові французькі проблеми не блокують уже діючий інструмент. Проте у питаннях нових внесків до Європейського інструменту підтримки миру позиція Парижа важлива, і будь-яка слабкість французької влади може ускладнити переговори.
Коли позиції Макрона слабшають, більше впливу отримують Берлін і Вашингтон. Німеччина дедалі більше бере на себе роль лідера у коаліціях із ППО та модератора в єврозоні. США намагаються вибудувати переговорний процес, але й надалі орієнтуються на позицію Києва. Для України це означає: навіть якщо Франція зосереджена на внутрішніх проблемах, є інші надійні джерела допомоги, які варто максимально використовувати.
Досвід Франції показує: непопулярні бюджетні рішення можуть підірвати довіру до влади. Україні теж доведеться йти на складні кроки в межах програм МВФ і ЄС. Прийняття цих кроків суспільством можливе лише за умови прозорості, чіткого пояснення пріоритетності безпеки й водночас турботи про соціальний захист.
Французька турбулентність як шанс для Кремля: пропаганда, перерозподіл ролей у ЄС і випробування підтримки України
Французька політична криза стала інструментом російської пропаганди. Кремль активно експлуатує наративи “розколу Європи” та “кризи Заходу”, подаючи падіння рейтингу Байру, опір парламенту й фінансові втрати як доказ слабкості ЄС. Москва переслідує подвійну мету: переконати російське населення у неминучості “зневіри Заходу” та підживити сумніви в самій Європі, мовляв, підтримка України веде лише до соціальних проблем.
Вашингтон уважно стежить, аби французька турбулентність не загальмувала темпи оборонної підтримки України. Для США Париж важливий і як постачальник зброї, і як дипломатичний майданчик. У Берліні ж слабкість Парижа може навіть посилити німецькі позиції, адже Німеччина дедалі більше перебирає на себе функції координатора допомоги. Італія, користуючись відносною бюджетною дисципліною, намагається показати себе відповідальним партнером у Брюсселі, хоча ринкова паніка через французькі спреди здатна вдарити й по її борговому ринку.
Для Києва головне – щоб французька криза не стала аргументом для прихильників “швидкого миру”. Якщо Макрон буде змушений зосередитися на внутрішніх проблемах, його міжнародна активність знизиться. Це може означати зростання ролі Німеччини й США у переговорах, тоді як Париж відіграватиме другорядну роль, або активізацію французької опозиції, яка трактуватиме підтримку Києва як “зайву розкіш”. Тому нинішня криза не перекреслює підтримки, але робить політичний ландшафт менш передбачуваним і відкриває більше можливостей як для російської пропаганди, так і для євроскептиків.
Тетяна Вікторова
