Дистанційна робота зламала звичний ритм життя українців, перетворивши домівки на офіси, а трудові колективи — на розкидані по країні, а то й взагалі за її межами, групи людей, з’єднані лише екранами. Успіхи діджиталізації, прискорені війною, відкрили нові можливості, але водночас оголили соціальні зміни, до яких ми не були готові. Звісно, життя стало гнучкішим, а робота ефективнішою. Але, натомість, такі звичні та водночас важливі дрібниці повсякденного побуту миттєво зникли. Замість обговорень біля кавоварки — сухі чати. Замість відчуття причетності — самостійне балансування між дедлайнами та особистим життям. Нові підходи до виконання робочих обов’язків змушують переглянути не лише трудові звички, а й саме поняття спільноти. Адаптуючись до нових реалій життя, українське суспільство ризикує перетворитися на роз’єднану мережу індивідуалістів.
Дисбаланс на сучасному ринку праці
Зараз на українському ринку праці спостерігається дисбаланс. Все більше кандидатів на нові вакансії віддають перевагу віддаленому або гібридному формату роботи. Водночас роботодавці здебільшого наполягають на присутності команди в офісі.
За даними національного дослідницького проекту “Барометр ринку праці 2024”, 17% українських компаній запровадили гібридний формат роботи, поєднуючи роботу з дому та в офісі. Лише 5% роботодавців погодилися на віддалений режим працівників своєї команди. 14% компаній вважають повернення співробітників до офісів на повний робочий день одним із головних викликів у сфері управління персоналом як зараз, так і в найближчі 2–3 роки. В свою чергу, 21% роботодавців, навпаки, визначають розширення можливостей для дистанційної роботи як один із пріоритетних напрямків.
Результати дослідження ринку праці Європейською Бізнес Асоціацією також вказують на небажання роботодавців сприяти віддаленому режиму роботи:
- 25% компаній дозволяють працювати дистанційно всім категоріям працівників;
- 63% надають таку можливість лише частині співробітників;
- 12% виступають проти дистанційної форми роботи.
Позиція працівників щодо формату роботи суттєво відрізняється від поглядів роботодавців. Можливість працювати віддалено у зручному графіку стала ключовим фактором при виборі роботи. За останній рік інтерес до віддаленого режиму серед українців значно зріс: якщо у 2023 році віддалений формат був важливим для 32,9% працівників, то наприкінці 2024 року ця частка зросла до 44,6%. Зросла й популярність гнучкого графіка – з 30,6% у 2023 році до 32,4% наприкінці 2024 року.
Вивчаючи ситуацію на ринку праці, портал Work.ua продемонстрував, що на вакансії з можливістю дистанційної роботи відгукується вп’ятеро більше кандидатів. Більшість надає перевагу роботі з дому, щоб уникнути часу, витраченого на дорогу. Фрилансери ж цінують гнучкий графік та свободу планування. В Україні попит на віддалену роботу залишається високим, зокрема через війну. Це дозволило багатьом українцям зберегти робочі місця, навіть переїхавши в інше місто чи за кордон.
Так, за даними опитування Work.ua, на початку 2024 року майже половина роботодавців (44%) не мають у штаті жодного віддаленого працівника. Ще 18% компаній поки не визначилися з форматом роботи. Водночас 17% роботодавців цьогоріч повністю відмовилися від дистанційного формату, тоді як 12% продовжують підтримувати онлайн-роботу співробітників. Лише 9% компаній роблять ставку на гібридний графік, поєднуючи офісну та дистанційну зайнятість.
Омріяна свобода чи самотність
Віддалений формат роботи приніс із собою те, що раніше здавалося неможливим. Українці більше не прив’язані до одного міста чи навіть країни, адже багато хто змушений був переїхати туди, де безпечніше або комфортніше. Війна лише підсилила цей тренд: хтось виїхав за кордон, зберігши роботу, хтось перебрався з прифронтових регіонів у тилові міста, не втративши джерела доходу.
Окрім цього, зникла необхідність витрачати години на дорогу до офісу, терпіти шумні опенспейси та працювати під наглядом керівника. Гнучкість графіка дозволяє краще балансувати між роботою і особистим життям, займатися дітьми, навчатися чи просто працювати у власному ритмі. Багато компаній відкрили вакансії без географічних обмежень, що розширило можливості для працівників, особливо у маленьких містах.
Взагалі, перехід на дистанційну роботу — це не просто зміна офісного стільця на домашній. Разом із робочим місцем змінюються і звички. Будильник більше не дзвонить о сьомій ранку, а обід може розтягнутися на годину, бо ніхто не стоїть із секундоміром. Дорога до офісу скорочується до кількох кроків від ліжка до ноутбука, а робочі дзвінки нерідко проходять у піжамі, принаймні, поки ввімкнена лише фронтальна камера.
Але фахівці стверджують, що такий режим роботи може перетворити нас на дикунів. Тривалий час наодинці без звичного соціального оточення може не лише вплинути на навички комунікації, а й позначитися на м’язовій пам’яті та сприяти появі звичок, про які краще мовчати, повертаючись у суспільство.
За даними Business Insider, працівники, які працюють з дому, частіше нехтують щоденною гігієною порівняно з офісними колегами, хоча різниця і не критична. Наприклад, 73% дистанційних співробітників приймають душ перед початком роботи, тоді як серед офісних цей показник сягає 85%. Дезодорантом користуються 81% працюючих з дому проти 95% офісних, а чистять зуби вранці 92% проти 95%.
Крім того, віддалена робота суттєво змінює ставлення до дрес-коду. Деякі працівники цілими днями не змінюють піжаму або ж мають окремі “робочі” й “нічні” комплекти. А ще вдома легше дозволити собі такі дрібні радощі, як розмови вголос із самим собою, спонтанний спів чи навіть перерви на танці — експромти, які в офісі можуть викликати подив у колег. Також робота з дому може викликати справжню проблему з перервами. Люди або не роблять їх взагалі, або ж перерви, які мають бути короткими, раптом перетворюються на затяжні, що відволікають від виконання справ.
Як бачимо, разом із свободою прийшли й неочікувані виклики. Виявилося, що віддалена робота — це не лише відсутність шефа за спиною, а й відсутність живого спілкування. Люди, які роками працювали в офісах, звикли до розмов біля кавомашини, командної роботи та відчуття спільноти. Тепер вони опинилися сам-на-сам із екраном. Замість випадкових знайомств і обговорень на кухні — чати в Telegram та Zoom-мітинги, де розмовляють лише по суті, без зайвих жартів чи емоцій. Більшість віддалених працівників розповідають, що, навіть, в очі не бачили своїх колег, бо їх онлайн-зустрічі проходять із вимкненими камерами. Поступово приходить розуміння того, що робоче середовище має включати в себе не лише роздачу завдань. Важливо відчувати соціалізацію, взаємопідтримку та енергію колективу.
Окреме питання — професійний розвиток. У офісах навчання часто відбувається неформально: молодші спеціалісти вчаться у старших, слухають розмови досвідчених колег, швидко отримують фідбек. На “дистанційці” цього немає. Новачкам важче адаптуватися, а кар’єрне зростання стає менш очевидним. Також відбувається розмиття меж між роботою та особистим життям. Якщо офіс чітко відокремлював ці дві сфери, то вдома робочий день може розтягуватися на 10-12 годин, особливо якщо немає чітких кордонів і дисципліни. Багато українців зізнаються, що працюють більше, ніж у офісі, але почуваються менш ефективними. Особливо це помітно серед тих, хто залишився в Україні під час війни. Постійний стрес, відключення електроенергії, сирени та обстріли не сприяють продуктивності. Але вимоги ринку не змінюються, адже працювати треба на тому ж рівні, без знижок на обставини.
Віддалена робота за кордоном: новий стандарт чи тимчасовий експеримент
Ще десять років тому ідея працювати з дому без щоденних поїздок в офіс виглядала радше винятком, ніж нормою. Але пандемія 2020 року буквально підірвала ринок праці, змусивши компанії по всьому світу переглянути традиційний формат роботи. Виявилося, що значна частина бізнес-процесів може функціонувати дистанційно, а продуктивність при цьому не падає. Після завершення пандемії одні держави зробили віддалену роботу частиною нової норми, інші – повернули працівників в офіси, а деякі – намагаються знайти компроміс. Зараз близько 20% американських офісів порожні, бо їх працівники працюють віддалено. У Європі ж цей показник дещо менший і становить 8%.
Під час пандемії американські компанії одними з перших перевели співробітників на дистанційну роботу. Тоді здавалося, що це майбутнє: великі корпорації, такі як Twitter (до приходу Маска –ред.), Meta та Google, заявили, що дозволять своїм працівникам працювати звідки завгодно. Проте після кризи 2022-2023 років настрій змінився. CEO компаній почали говорити про падіння продуктивності та втрату корпоративної культури. Такі гіганти, як Amazon, Apple та JPMorgan, частково повернули співробітників в офіси, запровадивши гібридний формат (2-3 дні в офісі, решта – дистанційно). Водночас IT-компанії та стартапи залишаються більш гнучкими. Багато з них продовжують працювати повністю віддалено, наймаючи співробітників з різних куточків світу.
У Європі ситуація дещо відрізняється. Дистанційна робота тут не просто бізнес-тренд, а ще й частина соціальної політики. Наприклад, у Франції діє “право на відключення” – закон, який забороняє роботодавцям турбувати співробітників поза робочим часом. Німеччина, Нідерланди та скандинавські країни активно підтримують дистанційну роботу, адже це сприяє балансу між життям і роботою. Велика Британія взагалі експериментує з 4-денним робочим тижнем, що також стало можливим завдяки гнучкому підходу до зайнятості.
Проте деякі країни, як-от Іспанія та Італія, менш активно підтримують віддалену роботу, оскільки значна частина економіки залежить від малого бізнесу, сфери обслуговування та виробництва, де дистанційна робота неможлива.
У Китаї, Японії та Південній Кореї віддалена робота так і не стала основним форматом. У цих країнах корпоративна культура будується на традиціях офісної присутності, і керівники вважають, що дистанційний формат знижує ефективність. В Японії, наприклад, багато працівників повернулися в офіси ще у 2021 році, адже їхня культура роботи передбачає колективну відповідальність і щоденні взаємодії. Китайські компанії також швидко відмовилися від “дистанційки”, посилаючись на необхідність контролю за працівниками.
Зараз також почав набирати популярність окремий тренд, що має назву “digital nomads” ( у перекладі з англійської “цифрові кочівники” – ред.). Це люди, які працюють віддалено, але не прив’язані до конкретного міста чи країни. Вони подорожують світом, живуть у дешевших країнах, таких як Таїланд, Грузія, Португалія чи Мексика, і при цьому отримують зарплати західного рівня. Збагнувши вигоду такого тренду, у багатьох країнах, на кшталт Іспанії, Естонії, з’явилися спеціальні “візи цифрового кочівника”, які дозволяють жити й працювати в країні без потреби шукати місцеву роботу.
Вплив дистанційної роботи на здоров’я
Робота з дому означає менше руху. Якщо раніше дорога до офісу передбачала хоча б якусь активність – прогулянку до транспорту, сходи, прогулянку на обід – то тепер усі ці мікронавантаження зникли. Багатогодинне сидіння в одному положенні спричиняє проблеми з хребтом, суглобами та кровообігом. Ортопеди дедалі частіше говорять про “синдром домашнього офісу” – біль у спині, перенапружені м’язи шиї та плечей, зростання випадків варикозного розширення вен.
Змінився й режим сну. Відсутність потреби прокидатися рано для дороги до роботи спонукає до нерегульованого графіка сну. Пізні засинання, відчуття постійної втоми, зниження концентрації – усе це наслідки порушення циркадних ритмів, що довгостроково впливає на продуктивність і загальний стан здоров’я.
Крім того, ще одним супутником віддаленої праці є проблеми з зором стали. Довгі години перед екранами без перерви призводять до перенапруження очей, сухості та навіть погіршення зору. Синдром “комп’ютерного зору” – розмитість зображення, відчуття піску в очах, головний біль – уже давно став нормою для тих, хто працює дистанційно.
Ще один малопомітний, але суттєвий фактор – харчові звички. В офісі є певний ритм прийому їжі, тоді як удома холодильник завжди поруч. Часті перекуси, відсутність повноцінних обідів, спокуса швидкої їжі – усе це сприяє набору зайвої ваги та проблемам із метаболізмом.
Однак найбільш руйнівним впливом віддалена робота позначається на ментальному здоров’ї. Відчуття ізоляції, брак живого спілкування, відсутність чіткої межі між робочим і особистим життям провокують стрес, вигоряння та навіть депресію. Люди відчувають постійну включеність у робочий процес, втрачаючи можливість повноцінного відпочинку. Скасування ритуалів робочого середовища – неформальних розмов із колегами, спільних обідів – позбавляє соціальної підтримки, яка є важливою для психічного благополуччя.
Отже, дистанційна робота стала новою реальністю для мільйонів українців, докорінно змінивши не лише спосіб заробітку, але й стан їхнього здоров’я. Вона надала нові можливості, але водночас принесла виклики, з якими суспільство ще тільки вчиться справлятися. Глобальні тенденції показують, що віддалена робота вже не зникне, а лише видозміниться. У будь-якому разі виграють ті, хто зможе знайти баланс між продуктивністю, гнучкістю та командною взаємодією.
